17 березня 2016 року Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Андре Потоцький (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Сіофра О'Лірі (<…>), судді,

а також Хасан Бакірчі (<…>), в. о. заступника Секретаря секції,

беручи до уваги заяви, подані у різні дати, зазначені в таблиці у додатку,

з огляду на декларації Уряду щодо вилучення Судом заяв з реєстру справ,

після обговорення постановляє таке рішення:

Перелік заявників наведено в таблиці у додатку.

Про скарги заявників за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції на надмірну тривалість кримінальних проваджень і на відсутність у національному законодавстві ефективних засобів юридичного захисту було повідомлено Уряд України (далі - Уряд). Уряд також було повідомлено про скарги, зазначені у певних заявах, щодо тих самих фактів, але за іншими положеннями Конвенції.

Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

Після невдалих спроб досягти дружнього врегулювання Уряд повідомив Суд про односторонні декларації з метою врегулювання питань, які порушувались цими заявами. Урядом також було запропоновано Суду вилучити заяви з реєстру справ відповідно до статті 37 Конвенції .

Уряд визнав надмірну тривалість кримінальних проваджень та відсутність в національному законодавстві будь-яких ефективних засобів юридичного захисту. Щодо деяких заяв Уряд визнав, що органи влади порушили права заявників, гарантовані іншими положеннями Конвенції. Уряд запропонував виплатити заявникам суми, наведені у таблиці в додатку, і закликав Суд вилучити заяви з реєстру справ відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 Конвенції . Ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача на день здійснення платежу та звільнені від будь-яких податків. Вони будуть виплачені протягом трьох місяців з моменту отримання повідомлення про рішення Суду. У випадку несплати заявникам належних сум упродовж зазначеного тримісячного строку Уряд зобов'язався сплатити пеню, яка дорівнюватиме граничній позичковій ставці Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Виплата становитиме остаточне вирішення справ.

Суд не отримав відповіді заявників щодо прийняття умов односторонньої декларації.

Суд зазначає, що за певних обставин заяву може бути вилучено з реєстру справ відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37, якщо:

"на будь-якій іншій підставі, встановленій Судом, подальший розгляд заяви не є виправданим".

Таким чином, Суд може вилучити заяви відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 Конвенції на підставі односторонніх декларацій Уряду держави-відповідача, навіть якщо заявники бажають продовження розгляду їх справ (див. принципи, які випливають з практики Суду, зокрема, у справі "Тахсін Аджар проти Туреччини" (Tahsin Acar v. Turkey) [ВП], заява № 26307/95, пп. 75-77, ECHR 2003-VI).

Суд встановив чітку та системну практику щодо скарг на надмірну тривалість кримінального повадження (див., наприклад, рішення у справі "Меріт проти України" (Merit v. Ukraine), заява № 66561/01, від 30 березня 2004 року).

З огляду на характер визнань, які містяться в деклараціях Уряду, а також запропоновані суми відшкодувань, які співмірні з сумами, що присуджуються у подібних справах, Суд вважає, що подальший розгляд цих заяв є невиправданим (підпункт "с" пункту 1 статті 37 Конвенції ).