Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Риженко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Боштьян М. Зупанчіч (<…>), Голова,

Хелена Єдерблом (<…>),

Алеш Пейхал (<…>), судді,

та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 7 липня 2015 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 55902/11), яку 23 серпня 2011 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Риженко Олена Прокопівна (далі - заявниця).

2. Інтереси заявниці представляла пані Лежух Т.І. - юрист, яка практикує у м. Києві. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - п. Н. Кульчицький з Міністерства юстиції України.

3. 27 лютого 2012 року заявниця померла. Її діти та спадкоємці - пані Поцілуйко Ольга Миколаївна та п. Риженко Олександр Миколайович, які також були її правонаступниками у національному провадженні, висловили бажання підтримати заяву.

4. 12 листопада 2012 року про заяву було повідомлено Уряд.

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. 13 жовтня 2008 року сина заявниці, пана Ри., було знайдено мертвим у ставку, який він охороняв як нічний сторож.

6. Наступного дня було проведено огляд трупа. За його результатами експерти дійшли висновку, що пан Ри. втопився. На його грудній клітці було виявлено численні синці та садна. Експерт кваліфікував ці ушкодження як легкі і вважав, що їх було завдано тупими твердими предметами.

7. У період з жовтня 2008 року по лютий 2013 року міліція п'ятнадцять разів відмовляла у порушенні кримінальної справи у зв'язку зі смертю сина заявниці. Усі ці постанови були скасовані органами прокуратури або судами через поверховість та неповноту проведеного розслідування.

8. 7 лютого 2013 року після набуття чинності новим Кримінальним процесуальним кодексом України у листопаді 2012 року справу було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

9. Міліція двічі закривала кримінальну справу у зв'язку з відсутністю ознак вбивства. Обидві ці постанови було скасовано.

10. Станом на квітень 2014 року досудове розслідування у справі тривало.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

11. Відповідні положення національного законодавства наведено в рішеннях у справах "Мироненко проти України" (Myronenko v. Ukraine) (заява № 15938/02, пп. 28 та 29, від 18 лютого 2010 року ) та "Аднаралов проти України" (Adnaralov v. Ukraine) (заява № 10493/12, п. 34, від 27 листопада 2014 року).

I. ЩОДО СТАТУСУ LOCUS STANDI ПАНІ ПОЦІЛУЙКО ТА П. РИЖЕНКА

12. Суд зазначає, що заявниця померла 27 лютого 2012 року, коли справа перебувала на розгляді Суду. Сторони не ставили під сумнів те, що пані Поцілуйко та п. Риженко - діти заявниці та її спадкоємці, мають право підтримати заяву від її імені, і Суд не вбачає жодних підстав для іншого рішення (див., серед інших джерел, рішення у справі "Принда проти України" (Prynda v. Ukraine), заява № 10904/05, п. 44, від 31 липня 2012 року). Далі для зручності Суд продовжуватиме посилатися на пані Риженко О.П. як на "заявницю" у подальшому тексті.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 2 КОНВЕНЦІЇ

13. Заявниця скаржилася, що розслідування обставин смерті її сина було тривалим та неефективним. Вона посилалася на статті 6 та 13 Конвенції .

14. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи, доходить висновку, що скарга має бути розглянута за статтею 2 Конвенції , що є відповідним положенням (див., наприклад, рішення у справі "Дудник проти України" (Dudnyk v. Ukraine), заява № 17985/04, п. 27, від 10 грудня 2009 року). У відповідній частині цього положення зазначено таке:

"1. Право кожного на життя охороняється законом...".

A. Прийнятність

15. Суд зазначає, що заява не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції . Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

16. Заявниця стверджувала, що державні органи влади не виконали свій обов'язок провести ефективне розслідування за фактом смерті її сина, що сталася за підозрілих обставин.

17. Уряд заявив, що держава належним чином виконала свої конвенційні обов'язки у цій справі. Уряд стверджував, що національні органи влади вжили усіх необхідних заходів для збору доказів та встановлення обставин зазначеної смерті.