Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції . Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Рудяк проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Марк Віллігер (<…>), Голова,

Ангеліка Нуссбергер (<…>),

Енн Пауер-Форд (<…>),

Вінсент А. Де Гаетано (<…>),

Андре Потоцький (<…>),

Хелена Єдерблом (<…>), судді,

Мирослава Антонович (<…>), суддя ad hoc,

та Клаудія Вестердік (<…>), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 24 червня 2014 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 40514/06), яку 26 вересня 2006 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Ігор Михайлович Рудяк (далі - заявник).

2. Інтереси заявника, якому було надано юридичну допомогу, представляв п. Є. Гринь - юрист, який практикує у м. Гадячі, Україна. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження - пані Наталія Севостьянова з Міністерства юстиції України.

3. Заявник, зокрема, стверджував, що у 2005 році зазнав жорстокого поводження з боку працівників міліції; подальше розслідування цих подій було неефективним та що під час його досудового тримання під вартою його не було забезпечено адекватною медичною допомогою.

4. 18 березня 2011 року про заяву було повідомлено Уряд. Пані Г. Юдківська, суддя, обрана від України, не могла брати участь у розгляді справи (правило 28 Регламенту Суду). Голова палати вирішив призначити пані Мирославу Антонович для участі у засіданні в якості судді ad hoc (підпункт "b" пункту 1 правила 29 Регламенту Суду).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1974 році та проживає у м. Гадячі.

A. Події 2004 року

6. 25 лютого 2004 року у м. Гадячі працівники відділу по боротьбі із незаконним обігом наркотиків Червонозаводського районного відділу Харківського міського управління Міністерства внутрішніх справ України (далі - відділ по боротьбі з незаконним обігом наркотиків) затримали заявника та доставили до м. Харкова. Заявник стверджував, що зазнав жорстокого поводження з боку працівників міліції та що при його затриманні працівник міліції вдарив його у ліве око.

7. 19 липня 2004 року Гадяцький районний суд Полтавської області визнав заявника винним у незаконному поводженні зі зброєю та незаконному обігу наркотичних засобів та обрав йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на п’ять років з відстрочкою на 3 роки. Того ж дня заявника звільнили.

8. 27 листопада 2004 року заявнику діагностували катаракту та субатрофію лівого очного яблука. Після встановлення діагнозу єдиною рекомендацією було уникнення переохолодження. За твердженнями заявника, він планував пройти операцію на оці. Жодних медичних доказів з цього приводу надано не було.

B. Затримання заявника у 2005 році та подальші події

9. 19 квітня 2005 року після збуту наркотичних засобів Д. працівники відділу по боротьбі з незаконним обігом наркотиків знову затримали заявника у м. Гадячі і доставили до м. Харкова. Заявник стверджував, що працівники міліції "били [його] три дні після затримання лише за одне [його] бажання мати адвоката". Він також стверджував, що "в ході досудового слідства" на нього вдягали протигаз, у повітряний клапан якого було втикнуто підпалені цигарки.

10. 20 квітня 2005 року Харківська міська клінічна лікарня № 11 видала довідку, в якій зазначалося, що у заявника були садна на голові та лівому плечі, гематома на лівому вусі і він можливо отримав закриту черепно-мозкову травму. Проте у довідці зазначалося, що заявник може бути поміщений під варту за умови, що він перебуватиме під наглядом нейрохірурга.

11. 22 квітня 2005 року щодо заявника було порушено кримінальну справу за обвинуваченням у незаконному обігу наркотичних засобів і було вирішено затримати його.

12. 29 квітня 2005 року Червонозаводський районний суд міста Харкова (далі - Червонозаводський суд) постановив взяти заявника під варту.

13. 5 травня 2005 року Харківська міська клінічна лікарня № 11 видала довідку, в якій зазначалося, що заявник страждає від залишкових явищ черепно-мозкової травми, але його можна тримати під вартою. Його також оглянув офтальмолог та поставив діагноз: давня субатрофія лівого ока.

14. 6 травня 2005 року заявника помістили у Харківський слідчий ізолятор № 27 (далі - СІЗО). В його медичній картці було зазначено, що 25 лютого 2004 року він зазнав ушкодження лівого ока, а 19 квітня 2005 року - черепно-мозкову травму. Йому поставили діагноз: катаракта та субатрофія лівого ока.

15. 3 червня 2005 року прокуратура Харківської області дала вказівку начальнику Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (далі - начальник обласного управління) розглянути скарги заявника на жорстоке поводження.

16. 21 липня 2005 року начальник обласного управління повідомив заявника про те, що причетні до подій працівники міліції не порушували жодних законів.

17. 5 жовтня 2005 року заявник подав до Червонозаводського суду клопотання щодо витребування з його медичної картки СІЗО доказів, які підтвердять завдання йому ушкоджень.

18. 25 жовтня 2005 року заявник подав начальнику обласного управління скаргу:

"... 19 квітня 2005 року в Гадячі за тією самою адресою з санкцією на обшук приїхали начальник ОБНОНа Червонозаводського району м. Харкова 11 відділення міліції п. М. у групі з паном С., паном Щ., паном К і (працівником ОХМОН) паном Г. та знову з двома понятими (...). І знову на 20 квітня 2005 року медичний діагноз: закрита черепно-мозкова травма, тріщина лицьової кістки, тріщина основи носу, гематоми тіла, рук, ніг та лівого вуха, садна, ...".

19. 19 квітня 2006 року Червонозаводський суд у рамках розгляду справи заявника по суті доручив прокуратурі Червонозаводського району м. Харкова провести службову перевірку за скаргами на жорстоке поводження. Суд зазначив, що, за твердженнями заявника, у Харкові його було побито працівниками міліції М., С., Щ. та Г., а потім оглянуто у лікарнях № 4 та № 11.

20. 27 червня 2006 року прокуратура Червонозаводського району м. Харкова відмовила у порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції. Зазначалося, що постанову про затримання заявника було винесено 22 квітня 2005 року і заявника допитали того ж дня. Він відмовився від участі адвоката під час свого допиту. Заявник не скаржився на жорстоке поводження. Працівники міліції заперечували жорстоке поводження з заявником. Того ж дня прокуратура повідомила Червонозаводський суд про винесену постанову.

21. 11 серпня 2006 року Червонозаводський суд розглянув справу заявника. Заявник визнав себе винним за деякими обвинуваченнями та зазначив, що він є наркозалежним, вилучені наркотичні засоби були призначені лише для його особистого вжитку і зізнався у незаконному обігу наркотичних засобів після того, як працівники міліції застосували до нього фізичний тиск. Суд визнав заявника винним у незаконному поводженні зі зброєю та незаконному обігу наркотичних засобів і обрав йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на шість з половиною років.

22. Заявник оскаржив цей вирок. 7 серпня 2007 року він вніс доповнення до своєї апеляційної скарги, зазначивши, серед іншого, що 12 травня 2005 року звертався з клопотанням про фіксацію тяжкості отриманих ним ушкоджень, і що він не міг оскаржити постанову від 27 червня 2006 року, оскільки не отримав її копію.

23. 10 січня 2008 року апеляційний суд Харківської області скасував вирок від 11 серпня 2006 року та повернув справу на новий розгляд.

24. 20 листопада 2008 року Червонозаводський суд повторно визнав заявника винним у незаконному поводженні зі зброєю і незаконному обігу наркотичних засобів та обрав йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на п’ять років та шість місяців. Заявник визнав себе винним. Він не оскаржував вирок.

25. 23 травня 2009 року заявника було етаповано до Полтавської виправної колонії № 64. 25 травня 2010 року - звільнено.

26. З 17 по 28 січня 2011 року заявника госпіталізували. Йому діагностували гіпертонію, хронічний холецистит, кісту лівої нирки та субатрофію лівого очного яблука.

С. Медична допомога під час тримання під вартою

27. За твердженнями Уряду, під час перебування заявника під вартою його неодноразово оглядав офтальмолог, а саме 17 та 22 серпня 2005 року (в останню дату було зазначено, що стан заявника покращився), 23 вересня 2005 року, 23 листопада 2005 року, 16 та 19 жовтня 2006 року (було зазначено, що заявник не потребує планового лікування субатрофії лівого ока), 16 липня 2009 року та 14 березня 2010 року. Жодного разу не встановлювалось погіршення стану здоров’я заявника. Коли заявник скаржився на біль у лівому оці, зокрема, 17 серпня 2005 року, 23 вересня 2005 року та 23 листопада 2005 року йому призначали лікування.

28. Заявник стверджував, що його було доправлено до поліклініки Харківського інституту офтальмології, але не надав жодної додаткової інформації з цього приводу.

29. 16 липня 2009 року заявник відмовився від госпіталізації до офтальмологічного відділення міжобласної лікарні при Стрижавській виправній колонії № 81.

30. За твердженнями Уряду, заявник консультувався в інших спеціалістів:

(i) хірурга - 18 травня 2006 року (скарги на біль у правій нозі - заявнику призначили ліки) та 4 вересня 2007 року;

(ii) невропатолога - 5 травня 2005 року та 13 червня 2009 року;

(iii) психіатра - 18 травня 2005 року та 4 вересня 2007 року; та

(iv) терапевта - 30 червня 2005 року (заявник скаржився на біль у лівому оці та загальну слабкість, і йому рекомендували проконсультуватися з офтальмологом), 13 липня 2005 року (заявник скаржився на біль у спині і йому було призначено знеболювальне), 16 вересня 2005 року (заявнику дали направлення до лікарні з метою вирішення питання, чи може він працювати та чи підпадає він під якусь групу інвалідності), 16 серпня 2006 року, 13 вересня 2006 року та 4 вересня 2007 року.

31. 18 грудня 2005 року, 6 червня 2006 року, 13 вересня 2006 року, 12 жовтня 2006 року, 9 січня 2007 року, 27 жовтня 2008 року, 12 січня 2009 року та 13 червня 2009 року заявник проходив періодичні медичні огляди.

32. 10 травня 2006 року заявник пройшов лікування ушкодження плеча.

33. 27 лютого 2010 року заявник скаржився на підвищений артеріальний тиск. Йому запропонували пройти огляд та, у разі необхідності, курс лікування у міжобласній лікарні при Темнівській виправній колонії № 100, від чого він відмовився.

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

34. Заявник скаржився, що у 2005 році зазнав жорстокого поводження з боку працівників міліції, а усі його скарги з цього приводу були проігноровані. Заявник також стверджував, що під час тримання під вартою стан його здоров’я погіршився після затримання у 2005 році. Заявник посилався на статтю 3 Конвенції , у якій зазначено таке:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню".

А. Прийнятність

1. Жорстоке поводження працівників міліції та подальше слідство

35. Уряд стверджував, що заявник не вичерпав ефективні національні засоби юридичного захисту у зв’язку зі своєю скаргою на жорстоке поводження працівників міліції у квітні 2005 року, оскільки він не оскаржив до прокуратури або суду постанову від 27 червня 2006 року. Уряд стверджував, що таке оскарження було б ефективним засобом юридичного захисту (див. рішення від 25 жовтня 2007 року у справі "Яковенко проти України" (Yakovenko v. Ukraine), заява № 15825/06, п. 72; ухвали щодо прийнятності у справах "Лиса проти України" (Lysaya v. Ukraine), заява № 11408/02, від 1 лютого 2011 року, та "Габібулаєв проти України" (Gabibullayev v. Ukraine), заява № 29725/05, від 11 лютого 2011 року). Уряд зазначив, що заявник знав про постанову, оскільки згадував про неї у своїй апеляційній скарзі від 7 серпня 2007 року. Більше того, заявник знав, що 19 квітня 2006 року суд доручив провести службову перевірку за його скаргами, тому слід було звернутися до органів влади із запитом про результат провадження у його справі (див. вищезазначену ухвалу щодо прийнятності у справі "Габібулаєв проти України" (Gabibullayev v. Ukraine)).

36. Уряд стверджував, що становище заявника відрізнялося від випадків в інших справах проти України, в яких постанови про відмову в порушенні кримінальної справи неодноразово скасовувалися, внаслідок чого після певного періоду часу такі оскарження втрачали будь-яку перспективу на успіх (див. рішення від 14 лютого 2008 року у справі "Кобець проти України" (Kobets v. Ukraine), заява № 16437/04, п. 54). У цій справі заявник не оскаржував постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, тому немає підстав вважати оскарження такої постанови до суду неефективним засобом юридичного захисту.

37. Заявник стверджував, що 12 травня 2005 року він звертався до слідчого з клопотанням щодо фіксації тяжкості його тілесних ушкоджень. Проте це клопотання було проігноровано. Він також скаржився до різних органів прокуратури на незаконні дії працівників міліції, але безрезультатно.

38. Заявник також стверджував, що дізнався про постанову від 27 червня 2006 року лише тоді, коли ознайомлювався з матеріалами справи після свого засудження 11 серпня 2006 року.

39. Суд зазначає, що заперечення Уряду тісно пов’язане зі скаргою заявника за процесуальним аспектом статті 3 Конвенції . За цих обставин він долучає заперечення Уряду до розгляду скарги заявника по суті (див. рішення від 8 квітня 2010 року у справі "Лотарєв проти України" (Lotarev v. Ukraine), заява № 29447/04, п. 74).

40. Суд також зазначає, що скарги заявника не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції . Він також зазначає, що вони не є неприйнятним з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними.

2. Медична допомога під час тримання під вартою

41. Уряд стверджував, що на національному рівні заявник не скаржився ані до прокуратури, ані до суду на відсутність адекватної медичної допомоги під час тримання його під вартою. Він також не порушував це питання перед адміністрацією пенітенціарної установи (див. ухвалу щодо прийнятності від 16 жовтня 2007 року у справі "Вінокуров проти Росії та України" (Vinokurov v. Russia and Ukraine), заява № 2937/04).

42. Більше того, Уряд вважав, що скарги заявника щодо цього є безпідставними. Уряд зазначав, що у листопаді 2004 року заявнику діагностували субатрофію лівого ока. Заявник стверджував, що він планував пройти операцію на оці. Проте Уряд стверджував про відсутність доказів того, що заявнику коли-небудь рекомендували або призначали таку операцію. Під час тримання заявника під вартою офтальмолог періодично стежив за станом його здоров’я. Жодного разу не було встановлено погіршення стану здоров’я заявника. Заявнику також призначали лікування.

43. У відповідь заявник стверджував, що після його затримання йому не надали адекватної медичної допомоги. Призначені йому очні краплі не завжди допомагали, у нього були проблеми із зубами, які ніхто належним чином не лікував, а згодом йому діагностували гіпертонію. Заявник також заявляв, що під час перебування під вартою стан його здоров’я погіршився, він страждав від постійного головного болю, його ліве око запалилося, що, як він стверджував, могло призвести до втрати ним зору у правому оці. Проте його не госпіталізували. Хоча заявник визнав, що під час тримання під вартою його возили на огляди до лікарні поза межами установи, він стверджував, що це сталося лише після того, як він оголосив голодування. Він також відмовився від госпіталізації до лікарні при іншій пенітенціарній установі, тому що та знаходилася далеко від місця тримання його під вартою.

44. Суд одразу зазначає, що він вже неодноразово відхиляв заперечення, аналогічні запереченням Урядом у цій справі, щодо неподання заявником до прокуратури або суду скарг на неадекватне лікування під час тримання його під вартою (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 21 жовтня 2010 року у справі "Петухов проти України" (Petukhov v. Ukraine), заява № 43374/02, пп. 76-78). Суд не вбачає жодних підстав для відходу від таких висновків у цій справі.

45. Більше того, після прибуття заявника до СІЗО він пройшов медичний огляд і було зазначено, що він страждає на субатрофію лівого ока. Таким чином, державні органи влади знали про проблему зі станом здоров’я заявника.

46. Суд також зазначає, що у листопаді 2004 року заявнику було поставлено діагноз: субатрофія лівого ока. Він не надав жодних медичних документів за період з листопада 2004 року по квітень 2005 року, де б указувалося, яке лікування він пройшов у цей період та які рекомендації надавалися щодо його проблеми з оком, окрім тієї (щодо уникнення переохолодження), що була надана у листопаді 2004 року.

47. Суд зауважує, що заявник не надав жодних медичних доказів на підтвердження того, що впродовж тримання його під вартою стан його здоров’я погіршився, і якщо це було так,- що це трапилося через відсутність адекватної медичної допомоги. Він також не надав доказів того, що стан його здоров’я потребував якогось конкретного курсу лікування, яке йому не надали. Твердження заявника про різні інші проблеми зі здоров’ям не підкріплено жодними медичними документами.

48. За таких обставин Суд відхиляє скаргу заявника на відсутність адекватної медичної допомоги під час тримання його під вартою як явно необґрунтовану за підпунктом "а" пункту 3 та пунктом 4 статті 35 Конвенції .

В. Суть

1. Стверджуване жорстоке поводження працівників міліції

49. Заявник повторно скаржився, що у квітні 2005 року зазнав жорстокого поводження з боку працівників міліції.

50. Уряд стверджував, що за скаргами заявника було проведено перевірку і зроблено висновок, що заявник не зазнавав жорстокого поводження. Уряд зазначив, що скарги заявника на національному рівні були надто загальними і подано їх було запізно (наприклад, його скарга від 25 жовтня 2005 року, в якій він вперше скаржився на жорстоке поводження з ним). Уряд також стверджував, що надані заявником медичні докази були недоречними, оскільки у них не містилося інформації про час та спосіб, у який заявникові було завдано ушкоджень. Тому Уряд констатував, що порушення прав заявника, гарантованих статтею 3 Конвенції , не було.

51. Суд неодноразово зазначав, що стаття 3 Конвенції є втіленням однієї з основних цінностей демократичного суспільства. Вона категорично забороняє будь-яке катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження, незважаючи на обставини, поведінку потерпілого (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Лабіта проти Італії" (Labita v. Italy) [ВП], заява № 26772/95, п. 119, ECHR 2000-IV).

52. Щоб підпадати під дію статті 3 Конвенції , жорстоке поводження має досягти мінімального рівня жорстокості. Оцінка цього мінімуму є відносною і залежить від усіх обставин справи, таких як тривалість поводження, його фізичні та психічні наслідки, а в деяких випадках мають враховуватися також стать, вік і стан здоров’я потерпілого (див. рішення у справі "Валашинас проти Литви" (Valasinas v. Lithuania), заява № 44558/98, пп. 100-101, ECHR 2001-VIII). Суд вважав "нелюдським" поводження, яке, серед іншого, було умисним, застосовувалось кілька годин поспіль та спричинило або власне тілесні ушкодження, або сильні фізичні та душевні страждання. Він вважав поводження таким, що "принижує гідність", якщо воно викликало у його жертв відчуття страху, страждання та неповноцінності, здатних принизити та зганьбити їх (див. рішення у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland) [ВП], заява № 30210/96, п. 92, ECHR 2000-ХІ).