Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Чанєв проти України"

Європейський Суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Марк Віллігер (<…>), Голова,

Енн Пауер-Форд (<…>),

Ганна Юдківська (<…>),

Вінсент А. де Гаетано (<…>),

Андре Потоцький (<…>),

Хелена Єдерблом (<…>),

Алеш Пейхал (<…>), судді,

та Клаудія Вестердік (<…>), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 16 вересня 2014 року

постановляє таке рішення, що було прийнято у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 46193/13), яку 9 липня 2013 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Юрій Васильович Чанєв (далі - заявник).

2. Інтереси заявника представляв п. Д.С. Златі - юрист, який практикує у м. Рені. Уряд України (далі - Уряд) представляла його Уповноважений - пані Н. Севастьянова з Міністерства юстиції України.

3. 3 вересня 2013 року про заяву було повідомлено Уряд.

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1983 році і проживає у м. Ізмаїлі.

5. 28 листопада 2012 року заявника було затримано працівниками міліції за підозрою у вбивстві пана С., вчиненого раніше того ж дня.

6. 30 листопада 2012 року слідчий суддя Ренійського районного суду Одеської області обрав заявникові в якості запобіжного заходу тримання під вартою до 27 січня 2013 року.

7. 25 січня 2013 року слідчий суддя продовжив досудове тримання заявника під вартою до 27 лютого 2013 року.

8. 26 лютого 2013 року у справі заявника було затверджено обвинувальний акт.

9. 27 лютого 2013 року прокуратура передала до суду обвинувальний акт та матеріали кримінальної справи.

10. 28 лютого 2013 року захисник заявника звернувся до начальника Ізмаїльського СІЗО з клопотанням про негайне звільнення заявника з огляду на те, що призначений судом період тримання під вартою закінчився 27 лютого. Листом від тієї ж дати начальник Ізмаїльського СІЗО відповів захиснику заявника, що згідно з Кримінальним процесуальним кодексом України після передачі матеріалів кримінальної справи до суду першої інстанції саме суд вирішує питання щодо продовження тримання заявника під вартою.

11. Того ж дня захисник поскаржився до прокуратури про незвільнення заявника адміністрацією СІЗО. У відповідь на цей лист прокуратура Одеської області: повідомила захисника заявника, що досудове тримання заявника під вартою було продовжено у січні 2013 року до 27 лютого 2013 року, а в останню дату матеріали кримінальної справи щодо заявника було передано до суду першої інстанції, тому прокуратура вважала, що права та інтереси заявника не було порушено.

12. 11 березня 2013 року захисник подав клопотання про звільнення заявника слідчому судді. Він зазначив, що строк призначеного суддею досудового тримання заявника під вартою закінчився 27 лютого 2013 року і щодо продовження тримання заявника під вартою не було прийнято жодного нового рішення.

13. 14 березня 2013 року слідчий суддя відмовив у задоволенні клопотання. Посилаючись на частину 3 статті 331 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), суддя зазначив, що у дату закінчення тримання заявника під вартою - тобто 27 лютого 2013 року, - його кримінальну справу було передано до суду першої інстанції, який має два місяці для вирішення питання щодо продовження тримання заявника під вартою. Суддя дійшов висновку, що підстав для звільнення заявника 28 лютого 2013 року не було.

14. 25 березня 2013 року апеляційний суд Одеської області залишив ухвалу від 14 березня 2013 року без змін.

15. 15 квітня 2013 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області провів підготовче судове засідання та постановив продовжити тримання заявника під вартою.

16. 21 жовтня 2013 року заявника було визнано винним у вбивстві та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на одинадцять років.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

А. Конституція

17. У відповідних положеннях Конституції зазначено таке:

Стаття 29

"Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

…

Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз’яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.

Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.

Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого".

В. Кримінальний процесуальний кодекс України (КПК) 2012 року

18. У відповідних положеннях КПК зазначено таке:

Стаття 176

Загальні положення про запобіжні заходи

"1. Запобіжними заходами є:

…

(5) тримання під вартою.

…

4. Запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора".

Стаття 197

Строк дії ухвали про тримання під вартою, продовження строку тримання під вартою

"1. Строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

…

3. Строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому цим Кодексом ...".

Стаття 203

Негайне припинення дії запобіжних заходів

"1. Ухвала про застосування запобіжного заходу припиняє свою дію після закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу, ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження в порядку, передбаченому цим Кодексом".

Стаття 206

Загальні обов’язки судді щодо захисту прав людини

"1. Кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов’язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.

2. Якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення він зобов’язаний постановити ухвалу, якою має зобов’язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з’ясування підстав позбавлення свободи.

3. Слідчий суддя зобов’язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.

…

5. Незалежно від наявності клопотання слідчого, прокурора, слідчий суддя зобов’язаний звільнити особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких трималася ця особа, не доведе:

(1) існування передбачених законом підстав для затримання особи без ухвали слідчого судді, суду...".

Стаття 315

Вирішення питань, пов’язаних з підготовкою до судового розгляду

"…

3. Під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу. За відсутності зазначених клопотань сторін кримінального провадження застосування заходів забезпечення кримінального провадження, обраних під час досудового розслідування, вважається продовженим".

Стаття 331

Обрання, скасування або зміна запобіжного заходу в суді

"1. Під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

…

3. Незалежно від наявності клопотань суд зобов’язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта ... чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ...".

III. ВІДПОВІДНІ ДОКУМЕНТИ РАДИ ЄВРОПИ

19. Комітет міністрів Ради Європи, який згідно з пунктом 2 статті 46 Конвенції здійснює нагляд за виконанням рішень Суду, на даний час розглядає питання щодо виконання Україною рішення Суду від 10 лютого 2011 року у справі "Харченко проти України" (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, у якому стисло наведено недоліки законодавства України щодо тримання осіб під вартою. Одним із висвітлених у цьому рішенні недоліків було тримання осіб під вартою без жодного судового рішення у період від закінчення досудового розслідування до початку судового розгляду. Згідно з опублікованою на веб-сайті Комітету інформацією справа зараз знаходиться під "посиленим наглядом". Останні події щодо виконання цього рішення відбувалися у лютому-березні 2013 року. 21 лютого 2013 року Уряд України надав оновлений План дій, у якому повторно зазначив, що Парламент ухвалив новий Кримінальний процесуальний кодекс України, який набрав чинності та значною мірою усунув недоліки законодавства, що лежали в основі системних порушень статті 5 Конвенції. На своєму 1164-ому засіданні (5-7 березня 2013 року) Комітет міністрів серед іншого зазначив, що стосовно відповідних законодавчих змін потрібні додаткові роз’яснення українських органів влади.

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

20. Заявник скаржився, що перебував під вартою з 28 лютого по 15 квітня 2013 року без жодного рішення суду, що органи державної пенітенціарної служби не звільнили його, а органи прокуратури та суд не відреагували на його незаконне тримання під вартою. Він посилався на підпункт "с" пункту 1 статті 5 Конвенції, в якому зазначено таке:

"1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

…

(с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення...".

A. Прийнятність

21. Суд зазначає, що заява не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

22. Заявник стверджував, що за статтею 29 Конституції України ніхто не може триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду, а у його випадку такого рішення, яке б охоплювало період з 28 лютого по 15 квітня 2013 року, не було. На його думку, передача слідчими органами справи до суду не могла виправдати тримання його під вартою без судового рішення. Він стверджував, що адміністрація СІЗО повинна була звільнити його 27 лютого 2013 року, коли закінчився строк дії останньої ухвали про тримання його під вартою. Більше того, органи прокуратури та суд повинні були відреагувати на незаконне тримання його під вартою, проте не зробили цього.

23. Уряд стверджував, що для тримання заявника під вартою існували законні підстави. Уряд зазначив, що станом на 27 лютого 2013 року - дату, коли кримінальну справу було передано до суду, - заявник знаходився під юрисдикцією суду першої інстанції і тримання його під вартою відповідало вимогам національного законодавства. Він посилався на частину 3 статті 331 Кримінального процесуального кодексу України , якою передбачено, що суд першої інстанції має розглянути обґрунтованість продовження тримання обвинуваченого під вартою протягом двох місяців з дня надходження до суду обвинувального акта. Уряд також зазначав, що суд розглянув законність тримання заявника під вартою після 27 лютого 2013 року під час підготовчого засідання 15 квітня 2013 року та встановив відсутність підстав для звільнення заявника.