Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції . Воно може підлягти редакційним виправленням.

У справі "Гарнага проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Марк Віллігер (<…>), Голова,

Ангеліка Нуссбергер (<…>),

Боштьян М. Зупанчіч (<…>),

Енн Пауер-Форд (<…>),

Хелена Єдерблом (<…>),

Алеш Пейхал (<…>), судді,

Мирослава Антонович (<…>), суддя ad hoc,

та Клаудія Вестердік (<…>), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 9 квітня 2013 року

постановляє таке рішення, що було ухвалене у той день:

1. Справа була розпочата за заявою (№ 20390/07), яку 2 квітня 2007 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Наталія Володимирівна Гарнага (далі - заявниця).

2. Заявницю представляв п. І.Ю. Гарнага - юрист, що практикує у м. Біла Церква. На останніх стадіях провадження Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - п. Н. Кульчицький з Міністерства юстиції України.

3. Заявниця стверджувала, що державні органи влади втрутилися в її приватне життя, відхиливши її заяву про зміну по батькові (по батькові може вважатися другим ім’ям, котре походить від власного імені батька з відповідним суфіксом, що означає стать особи).

4. 6 лютого 2012 року про заяву було повідомлено Уряд.

5. Пані Г. Юдківська, суддя, обрана від України, не могла брати участь у справі (правило 28 Регламенту Суду). Голова палати вирішив призначити пані М. Антонович в якості судді ad hoc (підпункт "b" пункту 1 правила 29 Регламенту Суду).

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Заявниця народилася у 1968 році та проживає у м. Біла Церква, Україна.

7. Згідно з твердженнями заявниці протягом багатьох років вона жила однією родиною зі своїм вітчимом, матір’ю та неповнорідним братом та бажала ще тісніше пов’язати себе з членами своєї родини, взявши прізвище вітчима, а також його ім’я для свого по батькові.

8. 24 березня 2004 року заявниця подала до відділу реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міського управління юстиції (далі - відділ РАЦС) заяву про зміну її по батькові з "Володимирівна" на "Юріївна".

9. Листом від 27 березня 2004 року відділ РАЦС відмовив у задоволенні заяви заявниці, посилаючись на затверджені Міністерством юстиції України Правила реєстрації актів цивільного стану в Україні, згідно з якими по батькові фізичної особи може бути змінено тільки у разі зміни її батьком свого власного імені.

10. 23 квітня 2004 року заявниця оскаржила цю відмову до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області. Вона скаржилась у зв’язку з тим, що її по батькові, як і її ім’я та прізвище, є складовою частиною її повного імені, та вона має право змінити його. Вона стверджувала, що ця відмова порушила її конституційні права, була неконституційною та не ґрунтувалась на законі. Вона також стверджувала, що має вагомі причини для зміни по батькові, а саме: відмежуватися від свого біологічного батька та більш тісно пов’язати себе зі своїми вітчимом та неповнорідним братом.

11. 5 травня 2004 року заявниця змінила своє родове прізвище "Глазкова" на прізвище свого вітчима - "Гарнага", яке також було прізвищем її матері та неповнорідного брата.

12. 10 червня 2004 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області дійшов висновку, що відділ РАЦС діяв згідно із законодавством, відповідно до статті 149 Сімейного кодексу України 2002 року , а тому відмовив у задоволенні скарги заявниці. Суд дійшов висновку, що зміна по батькові можлива тільки у тому випадку, коли батько такої особи попередньо змінив своє ім’я. Отже, з огляду на те, що батько заявниці не змінив своє ім’я, заява заявниці щодо зміни по батькові не відповідала законодавству. Суд також зазначив, що Правила реєстрації актів цивільного стану в Україні передбачають більш детальне регулювання відповідних положень Конституції України, Цивільного та Сімейного кодексів України та не суперечать їм.

13. 3 грудня 2004 року апеляційний суд Київської області залишив рішення суду першої інстанції без змін, зазначивши, що його висновки ґрунтувалися на чинному законодавстві.

14. 31 жовтня 2006 року Вищий адміністративний суд України відхилив касаційну скаргу заявниці з питань права. Суд постановив, зокрема, що висунутий заявницею аргумент про те, що новий Сімейний кодекс України обмежує право на зміну по батькові, ґрунтувався на неправильному тлумаченні положень статті 191 Кодексу про шлюб та сім’ю України 1969 року.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ПРАВО

A. Конституція України

15. Відповідні положення Конституції України передбачають таке:

Стаття 22

"… При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод".

B. Кодекс про шлюб та сім’ю України 1969 року (втратив чинність)

16. Відповідні положення Кодексу передбачають таке:

Стаття 191

Місце і порядок реєстрації переміни прізвища, імені, по батькові

"Реєстрація переміни прізвища, імені, по батькові громадян України проводиться від ділом реєстрації актів громадянського стану за місцем їх постійного проживання.

Про проведену реєстрацію переміни прізвища, імені, по батькові повідомляється відділ реєстрації актів громадянського стану України, в якому знаходяться на зберіганні записи актів про народження, одруження та розірвання шлюбу, особою, що перемінила прізвище, ім’я, по батькові".

C. Цивільний кодекс України 2003 року (чинний з 1 січня 2004 року)

17. Відповідні положення Кодексу передбачають таке:

Стаття 28

Ім’я фізичної особи

"1. Фізична особа набуває прав та обов’язків і здійснює їх під своїм ім’ям.

Ім’я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить…".

Стаття 294

Право на ім’я

"1. Фізична особа має право на ім’я...".

Стаття 295

Право на зміну імені

"1. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право змінити своє прізвище та ім’я у порядку, встановленому законом.

…

3. По батькові фізичної особи може бути змінено у разі зміни її батьком свого імені…".

D. Сімейний кодекс України 2002 року (чинний з 1 січня 2004 року)

18. Відповідні положення Кодексу передбачають таке:

Стаття 10

Застосування аналогії закону та аналогії права

"1. Якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону).

2. Якщо до регулювання сімейних відносин неможливо застосувати аналогію закону, вони регулюються відповідно до загальних засад сімейного законодавства (аналогія права)".

Стаття 147

Визначення по батькові дитини

"1. По батькові дитини визначається за іменем батька.

2. По батькові дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визнано, визначається за іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком".

Стаття 149

Зміна по батькові дитини

"1. У разі, якщо батько змінив своє ім’я, по батькові дитини, яка досягла чотирнадцяти років, змінюється за її згодою…".

19. У своєму коментарі до Сімейного кодексу України (Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Видавничій Дім Ін Юре, 2006. Стор. 310, 312), професор З.В. Ромовська, розробник Кодексу, стосовно статей 147 та 149 зазначила, зокрема, таке:

Стаття 147

"1. … Власне ім’я особи, записаної батьком дитини, автоматично визначає по батькові дитини…

3. Кожна дитина, незалежно від жодних обставин, має мати "по батькові", навіть тоді, коли реальний батько не встановлений. У цьому разі "по батькові" може бути вигаданим".

Стаття 149

"2. Дитина, яка досягла чотирнадцяти років, уже має своє місце в суспільстві, готується до самостійного життя, асоціює своє ім’я із тим по батькові, яке є у її документах. Тому її згода чи заперечення на зміну по батькові матиме вирішальне значення. Отже, не виключена ситуація, коли батько змінить своє ім’я, а по батькові в документах його сина чи дочки залишиться попереднім.

3. Чи можна змінити по батькові тоді, коли ім’я батька не змінилося? Відповіді на це питання у статті 149 Сімейного кодексу (СК) немає. Проте є стаття 10 СК, яка допускає аналогію закону та права, за допомогою якої можна знайти вихід із цієї ситуації".

E. Указ Президента України № 23 від 31 грудня 1991 року "Про порядок переміни громадянами України прізвищ, імен та по батькові" (втратив чинність згідно з Указом Президента України від 31 серпня 2007 року № 803/2007)

20. Указом, серед іншого, передбачалось:

"1. … переміна прізвищ, імен та по батькові громадянами України дозволяється по досягненні ними 16-річного віку.

2. … Відмова у переміні прізвища, імені та по батькові може бути оскаржена до суду у встановленому порядку".

F. Постанова Кабінету Міністрів України № 233 від 27 березня 1993 року "Про затвердження Положення про порядок розгляду клопотань про переміну громадянами України прізвищ, імен, по батькові" (втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 915 від 11 липня 2007 року)

21. Як і в Указі Президента України, процедура, затверджена цією постановою, передбачала можливість для громадянина, який досяг віку шістнадцяти років, звернення до державних органів з метою зміни свого прізвища, імені та по батькові, а також оскарження до суду відмови у задоволенні клопотання. Процедура також передбачала:

"15. Переміна прізвища, імені, по батькові не дозволяється у випадках, якщо:

а) заявник перебуває під слідством, судом або має судимість;

б) є заперечення з боку органів внутрішніх справ".

G. Постанова Кабінету Міністрів України № 915 від 11 липня 2007 року "Про затвердження Порядку розгляду заяв про зміну імені (прізвища, власного імені, по батькові) фізичної особи"

22. Ця постанова замінила постанову від 27 березня 1993 року. Вона встановлює порядок зміни усіх складових імені фізичної особи (прізвища, власного імені, по батькові). У ній міститься тільки одне положення, яке стосується виключно по батькові:

"3. … Заява фізичної особи про повторну зміну по батькові подається і розглядається відповідно до цього Порядку".

23. Порядком також передбачаються обставини, за яких може бути відмовлено у наданні дозволу на зміну імені:

"11. Підставами для відмови у наданні дозволу на зміну імені є:

(i) здійснення стосовно заявника кримінального провадження або його перебування під адміністративним наглядом;

(ii) наявність у заявника судимості, яку не погашено або не знято в установленому законом порядку;

(iii) офіційне звернення правоохоронних органів іноземних держав про оголошення розшуку заявника;

(iv) подання заявником неправдивих відомостей.

Відмова у наданні дозволу на зміну імені може бути в установленому порядку оскаржена у суді".

H. Правила реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5 (у редакції, чинній на час подій)

24. Відповідні положення Правил у редакції, чинній на час подій, передбачали таке:

"6. Реєстрація зміни імені

6.1. … Ім’я фізичної особи, яка є громадянином України, складається з прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає Із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.

6.2. Зміна прізвища та імені фізичними особами, які є громадянами України, дозволяється після досягнення ними 16-річного віку.

…

По батькові фізичної особи може бути змінено в разі зміни її батьком свого власного імені.

У разі, якщо батько змінив своє ім’я, по батькові дитини, яка досягла чотирнадцяти років, змінюється за її згодою…".

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 8 КОНВЕНЦІЇ

25. Заявниця скаржилась на те, що, відмовивши їй у зміні по батькові, державні органи влади втрутилися у її приватне життя. Вона посилалась на статтю 8 Конвенції, відповідні положення якої передбачають таке: