Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Писарський та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Боштьян М. Зупанчіч (<…>), Голова,

Енн Пауер-Форд (<…>),

Хелена Єдерблом (<…>), судді,

та Стівен Філліпс (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 11 червня 2013 року

постановляє таке рішення, що було ухвалене в той день:

1. Справу розпочато за 165 заявами, поданими до Суду проти України відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянами України, підприємством, розташованим в Україні, та громадянином Російської Федерації, чиї дані наведені в доданих таблицях (далі - заявники).

2. Заявники пан Володимир Адамович Уманець (заява № 22064/11) та пан Петро Дмитрович Нескоромюк (заява № 22018/11) померли. Їхні родичі, пан Станіслав Володимирович Уманець - син та пані Марія Дмитрівна Моргун - сестра відповідно, висловили бажання підтримувати заяви від свого імені.

3. Листами від 11 лютого 2013 року Уряд повідомив Суд, що заявники пан Юхим Миколайович Ніщименко (заява № 14893/11) та пані Прасковія Іванівна Кіріяченко (заява № 20025/11) померли. Копії листів були направлені на адреси померлих заявників рекомендованими листами від 18 та 7 березня 2013 року відповідно для надання коментарів до 18 та 8 квітня 2013 року. Адресати листів були попереджені, що у випадку ненадання відповіді Суд вважатиме, що заявники померли та що жодна особа не має права та не бажає підтримати заяви. Відповідей отримано не було.

4. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Назар Кульчицький.

5. 20 листопада 2012 року зазначені заяви були направлені Уряду.

6. Уряд Російської Федерації було поінформовано про його право взяти участь у справі стосовно заявника в заяві № 17575/11 (пункт 1 статті 36 Конвенції та правило 44 Регламенту Суду), проте він відмовився скористатися своїм правом.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. У дати, зазначені в доданих таблицях, національні суди та комісії з трудових спорів ухвалили рішення, відповідно до яких заявники мають право на різні суми відшкодування або на вчинення певних дій на їхню користь. Рішення стали такими, що підлягають виконанню. Однак заявники не домоглися своєчасного виконання цих рішень.

8. Деякі заявники також подали скарги щодо фактичних та правових питань, не пов’язаних з вищезгаданим питанням невиконання рішень.

I. СТАТУС ЗАЯВНИКІВ У ЗАЯВАХ № 22064/11 ТА № 22018/11

9. Суд вирішив, що спадкоємці або найближчі родичі заявників у заявах № 22064/11 та 22018/11 (див. вище пункт 2) мають право продовжити провадження замість заявників (див., з-поміж інших джерел, рішення від 14 грудня 2006 року у справі "Міронов проти України" (Mironov v. Ukraine), заява № 19916/04, пункт 12).

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТЕЙ 6 ТА 13 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ

10. Заявники скаржились на тривале невиконання рішень, ухвалених на їхню користь, та на відсутність ефективних засобів юридичного захисту щодо цих скарг. Вони посилались, прямо або по суті, на пункт 1 статті 6, статтю 13 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції .

А. Заяви, наведені в Додатку 1

11. Враховуючи спільність правового підґрунтя заяв, Суд вважає за необхідне об’єднати їх.

12. Суд зазначає, що заявник у заяві № 14893/11 пан Юхим Миколайович Ніщименко помер та жоден спадкоємець не подав клопотання про дозвіл на підтримання заяви.

13. Суд також зазначає, що заявниця в заяві № 20025/11 пані Прасковія Іванівна Кіріяченко померла та жоден спадкоємець не подав клопотання про дозвіл на підтримання заяви.

14. У світлі вищевикладеного та за відсутності будь яких особливих обставин щодо дотримання прав, гарантованих Конвенцією та протоколами до неї, Суд відповідно до підпункту "a" пункту 1 статті 37 Конвенції вважає, що немає підстав продовжувати розгляд заяв. У зв’язку з вищевикладеним, слід виключити ці заяви з реєстру справ.

В. Заяви, наведені в Додатку 2

15. Враховуючи спільність правового підґрунтя заяв, Суд вважає за необхідне об’єднати їх.

16. У своїх зауваженнях щодо заяви № 10520/11 Уряд стверджував, що заявник скаржився на тривале невиконання рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 30 квітня 2010 року, проте вищезгадане рішення ніколи не виносилось цим судом. Барвінківський районний суд Харківської області виніс рішення на користь заявника 17 травня 2010 року та висновки суду в цьому рішенні відрізняються від висновків суду в рішенні від 30 квітня 2010 року. Уряд стверджував, що ця заява є зловживанням правом на подання індивідуальної заяви та повинна бути визнана неприйнятною відповідно до підпункту "a" пункту 3 статті 35 Конвенції. Заявник стверджував, що він отримав копію судового рішення від 30 квітня 2010 року в Барвінківському районному суді Харківської області, а про рішення від 17 травня 2010 року дізнався із зауважень Уряду.

17. Суд зазначає, що з матеріалів справи випливає, що рішення, виконання якого від державних органів України вимагає заявник, було винесено Барвінківським районним судом Харківської області 17 травня 2010 року. Очевидно, те, що заявнику було видано рішення, датоване 30 квітня 2010 року, було технічною помилкою. Тому Суд відхиляє заперечення Уряду про те, що ця заява є зловживанням правом на подання індивідуальної заяви в розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції.

18. Суд зазначає, що вищевказані скарги заявників, зазначених у Додатку 2 (див. вище пункт 10), не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Таким чином, вони мають бути визнані прийнятними.

19. Суд вбачає, що рішення, ухвалені на користь заявників, не були виконані своєчасно, відповідальність за що несе держава.

20. Беручи до уваги усталену практику з цього питання (див. згадане вище рішення від 15 жовтня 2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine), пп. 56-58 та 66-70), Суд вважає, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв’язку з тривалим невиконанням рішень, ухвалених на користь заявників. Суд також вважає, що було порушення статті 13 Конвенції, оскільки заявники не мали ефективних засобів юридичного захисту, за допомогою яких вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.

III. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ

21. Деякі заявники подали інші скарги за Конвенцією, які Суд ретельно розглянув. У світлі всіх наявних матеріалів та настільки, наскільки вони охоплюються його компетенцією, Суд доходить висновку, що вони не виявляють будь-яких ознак порушень прав і свобод, передбачених Конвенцією чи протоколами до неї.

22. Таким чином, ці скарги є явно необґрунтованими та мають бути відхилені відповідно до підпункту "а" пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

23.Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

24. У цій справі Суд вважає розумним і справедливим (див. рішення від 6 червня 2013 року "Кононова та інші проти України" (Kononova and Others v. Ukraine) [Комітет], заява № 11770/03 та 89 інших заяв, пункт 24) присудити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику, зазначеному в Додатку 2. Вказана сума є відшкодуванням будь-якої матеріальної і моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат.

25. Суд зазначає, що держава-відповідач повинна виконати рішення, які залишаються невиконаними.

26. Суд вважає за належне призначити пеню виходячи з граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1.Вирішує об’єднати заяви, наведені у Додатку 1, та вилучити їх з реєстру справ відповідно до підпункту "b" пункту 1 статті 37 Конвенції.

2.Вирішує об’єднати заяви, наведені у Додатку 2.

3.Оголошує прийнятними скарги заявників, наведених у Додатку 2, за пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції та за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо тривалого невиконання рішень, ухвалених на їхню користь, та щодо відсутності ефективних національних засобів юридичного захисту, а решту скарг у заявах - неприйнятними.

4.Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції .

5.Постановляє, що було порушення статті 13 Конвенції.

6.Постановляє, що:

(a) протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними та сплатити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також компенсації судових та інших витрат, разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись на ці суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 20 червня 2013 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.