Це рішення е остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Омеляненко проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Боштьян М. Зупанчіч (<…>),

Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Ангеліка Нуссбергер (<…>), судді,

та Стівен Філліпс (<…>), заступник Секретаря

секції, після обговорення за зачиненими дверима 30 квітня

2011 року

виносить таке рішення, яке було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою № 36758/08, яку 17 липня 2008 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Володимир Андрійович Омеляненко (далі - заявник).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляла його Уповноважений - пані Валерія Лутковська з Міністерства юстиції.

3. 25 серпня 2010 року Голова п’ятої секції вирішив повідомити про заяву Уряд. Відповідно до Протоколу № 14 заяву було передано на розгляд до комітету з трьох суддів.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1951 році та проживає у місті Харкові.

5. 7 лютого 1994 року він подав до Київського районного суду м. Харкова (далі - районний суд) позов до двох підприємств та місцевого інституту, вимагаючи надання квартири.

6. 31 березня 1995 року вищезазначений суд частково задовольнив його позовні вимоги і зобов’язав інститут надати заявнику квартиру. 16 травня 1995 року Харківський обласний суд залишив це рішення без змін.

7. 20 вересня 1995 року, 26 лютого 1996 року, 17 листопада 1999 року та 10 грудня 2001 року районний суд виносив додаткові рішення у справі. 17 жовтня 1995 року, 19 липня 1996 року, 29 вересня 2000 року та 13 березня 2002 року відповідно Харківський обласний суд та апеляційний суд Харківської області скасовували ці рішення та направляли справу на новий розгляд.

8. 11 червня 2002 року заявник подав касаційну скаргу на ухвалу від 13 березня 2002 року. 10 березня 2003 року районний суд запропонував заявнику подати скаргу відповідно до процесуальних вимог. Після цього 3 березня 2004 року Верховний Суд залишив без змін ухвалу від 13 березня 2002 року.

9. 2 грудня 2004 року районний суд виніс додаткове рішення у справі. 9 лютого 2005 року та 18 січня 2008 року відповідно апеляційний суд Харківської області та апеляційний суд Луганської області (останній діяв як суд касаційної інстанції) залишили це рішення без змін.

10. У ході провадження п’ятнадцять судових засідань було відкладено через неявку відповідача, через хворобу або відсутність судді або з невизначених причин. Була призначена одна судова експертиза, яка проводилась між 15 жовтня 1997 року та 9 серпня 1999 року.

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

11. Заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції на необґрунтовану тривалість провадження у цій справі. Скарга має розглядатися лише за пунктом 1 статті 6 Конвенції, що у відповідній частині передбачає таке:

"Кожен має право на ... розгляд його справи упродовж розумного строку ... судом, … який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру...".

12. Уряд не погодився з цим аргументом.

13. Період, що має братися до уваги, розпочався 11 вересня 1997 року, коли право особи на подання індивідуальної заяви набрало чинності для України. Проте при визначенні розумності часу, що минув після цієї дати, слід враховувати стан провадження на той час. Період, про який ідеться, закінчився 18 січня 2008 року. Таким чином, провадження тривало десять років і чотири місяці у судах трьох інстанцій.

A. Прийнятність

14. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "a" пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав, тому вона повинна бути визнана прийнятною.

B. Суть

15. Суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи і з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France) [ВП], заява № 30979/96, п. 43, ECHR 2000-VII).

16. Суд вважає, що складність справи та поведінка заявника, який певною мірою сприяв тривалості провадження (див. пункт 8), не можуть пояснити його загальну тривалість. З іншого боку, Суд вважає, що збільшення тривалості провадження було здебільшого спричинено кількома направленнями справи на новий розгляд (див. пункт 7 вище), надмірно тривалим розглядом справи касаційним судом (див. пункт 9 вище) та неодноразовими відкладеннями судових засідань (див. пункт 10 вище). Тому Суд доходить висновку, що основна відповідальність за надмірну тривалість провадження покладається на державу.

17. Суд часто виявляв порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, що підіймають питання, подібні тому, що порушується у цій справі (див. згадане вище рішення у справі "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France); рішення у справах "Павлюлинець проти України" (Pavlyulynets v. Ukraine), заява № 70767/01, п. 53, від 6 вересня 2005 року, та "Мороз та інші проти України" (Moroz and Others v. Ukraine), заява № 36545/02, п. 62, від 21 грудня 2006 року).