Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Караванський проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Марк Віллігер (<…>), Голова,

Карел Юнгвірт (<…>),

Ізабель Берро-Лефевр (<…>), судді,

та Стівен Філліпс (<…>), заступник Секретаря

секції,

після обговорення за зачиненими дверима 22 березня

2011 року

постановляє таке рішення, що було ухвалене в той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 13375/06), яку 22 березня 2006 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України пан Олександр Борисович Караванський (далі - заявник).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Ю. Зайцев з Міністерства юстиції України.

3. 11 лютого 2010 Голова п'ятої секції вирішив повідомити про заяву Уряд. Відповідно до Протоколу № 14 заява була передана на розгляд комітету в складі трьох суддів.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1954 році та проживає у с. Кропивна Черкаської області.

5. 8 квітня 2002 року прокуратура порушила кримінальну справу щодо заявника, який на той час був засновником та директором агрофірми "К" та директора фірми "З" за підозрою в ухиленні від сплати податків.

6. 7 травня 2002 року на майно заявника було накладено арешт.

7. 10 травня 2002 року заявник дав підписку про невиїзд.

8. 17 травня 2002 року прокуратурою щодо заявника була порушена ще одна справа за підозрою в ухиленні від сплати податків.

9. 26 червня 2002 року прокуратурою щодо заявника була порушена справа за підозрою в службовому підробленні документів. Кримінальні справи щодо заявника згодом були об'єднані в одне провадження.

10. 13 липня 2002 року заявник був затриманий працівниками міліції.

11. 15 липня 2002 року його було звільнено під підписку про невиїзд.

12. 30 липня 2002 року слідство було завершене, а справу передано на розгляд по суті до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області (далі - Золотоніський суд).

13. У період між травнем 2004 року та березнем 2006 року справа двічі поверталася на додаткове розслідування.

14. Тим часом постановами господарського суду Черкаської області від 19 липня 2005 року та 16 березня 2006 року фірма "К" була визнана неплатоспроможною та ліквідована.

15. 4 липня 2006 року додаткове розслідування було закінчене, та 5 липня 2006 року справу було передано на розгляд по суті до Золотоніського суду.

16. 10 вересня 2007 року Золотоніський суд визнав заявника винним в ухиленні від сплати податків і підробці документів та призначив йому покарання у вигляді штрафу в розмірі 6800 грн-1, обмеження волі строком на два роки з позбавленням права займатися господарською діяльністю протягом того ж строку. Заявника було звільнено від покарання у зв'язку зі спливом строку давності.

-1 Приблизно 910 євро.

17. 22 січня 2008 року апеляційний суд Черкаської області скасував вирок від 10 вересня 2007 року та повернув справу до суду першої інстанції на новий розгляд. Суд дійшов висновку, що суд першої інстанції припустився порушень процесуальних вимог кримінального законодавства.

18. 18 березня 2009 року Золотоніський суд визнав заявника винним в ухиленні від сплати податків і в службовому підробленні та призначив йому покарання у вигляді штрафу в розмірі 6800-2 грн, обмеження волі строком на один рік з позбавленням права займатися господарською діяльністю протягом того ж строку. Заявника було звільнено від покарання у зв'язку зі спливом строку давності.

-2 Приблизно 640 євро.

19. 2 червня 2009 року апеляційний суд Черкаської області скасував вирок від 18 березня 2009 року та повернув справу на додаткове розслідування.

20. 10 серпня 2009 року прокуратура припинила провадження щодо частини обвинувачень заявника у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину.

21. Наразі справа перебуває на розгляді суду першої інстанції.

22. Протягом провадження було призначено низку експертиз, які подовжили провадження приблизно на три місяці. Було допитано тридцять три свідки. Засідання переносилися тридцять сім разів - здебільшого у зв'язку з неявкою заявника або його представника, що загалом спричинило затримку у два роки. Чотирнадцять разів у засідання не з'являлись свідки, що подовжило провадження приблизно на шість місяців. З огляду на неодноразові неявки у судові засідання державними органами до заявника та свідків застосовувалися примусові приводи. Заявником також неодноразово заявлялися відводи суддям та клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Деякі з цих клопотань були задоволені.

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

23. Заявник скаржився на те, що тривалість провадження не відповідала вимозі "розумного строку", передбаченій пунктом 1 статті 6 Конвенції , який зазначає:

"Кожен має право на ... розгляд його справи упродовж розумного строку ... Судом ... який ... встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення..."

24. Уряд заперечив зазначений аргумент. Він стверджував, що затримки у провадженні були спричинені складністю справи та поведінкою заявника та інших учасників провадження.

25. Період, що має бути взятий до уваги, розпочався 8 квітня 2002 року та ще не закінчився. Отже, він триває у судах двох інстанцій приблизно вісім років та десять місяців.

A. Прийнятність

26. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції . Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

27. Суд нагадує, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватися у світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Пелісьє та Сассі проти Франції" (<...>) [ВП], заява № 25444/94, п. 67, ECHR 1999-II). Суд також нагадує, що в кримінальному провадженні обвинувачений повинен мати право на розгляд його справи з особливою ретельністю (див. рішення від 2 березня 2006 року у справі "Нахманович проти Росії" (Nakhmanovich v. Russia), № 55669/00, п. 89).