Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції . Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Маснєва проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Дін Шпільманн (<…>), Голова,

Елізабет Фура (<…>),

Карел Юнгвірт (<…>),

Марк Віллігер (<…>),

Енн Пауер-Форд (<…>),

Ганна Юдківська (<…>),

Андре Потоцький (<…>), судді,

та Клаудія Вестердік (<…>), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 29

листопада 2011 року

постановляє таке рішення, яке було ухвалено того ж дня:

1. Справу розпочато за заявою (№ 5952/07), яку 20 січня 2007 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України Леся Улянівна Маснєва (далі - заявниця).

2. Заявницю представляв В. Єлов - юрист, який практикує у м. Луцьку. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - Юрій Зайцев.

3. Заявниця стверджувала, що не було ефективного розслідування обставин смерті її сина і ця ситуація була принизливою та завдавала їй психологічних страждань.

4. 5 жовтня 2009 року Голова п'ятої секції вирішив повідомити Уряд про заяву. Також було вирішено розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно (пункт 1 статті 29).

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявниця народилася у 1943 році і живе в м. Луцьку.

А. Обставини смерті сина заявниці

6. У жовтні 2003 року єдиний син заявниці, Олег Маснєв (далі - пан Маснєв), який працював в Управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області (далі - управління внутрішніх справ), був тимчасово відряджений до Ковельського міськрайонного відділу УМВС України у Волинській області (далі - відділ внутрішніх справ), що підпорядковувався управлінню внутрішніх справ. На той час він обіймав посаду старшого оперуповноваженого та мав звання майора. Як стверджує заявниця, йому було доручено розслідувати корупційні діяння працівників міліції м. Ковеля. Як стверджує Уряд, до обов'язків пана Маснєва входило встановлення пристроїв для прослуховування телефонних розмов.

7. 9 жовтня 2003 року він прибув у м. Ковель і приступив до виконання обов'язків у кабінеті з обмеженим доступом № 505 у приміщенні відділу міліції. Спочатку він займав кабінет разом із працівником міліції Б. Існувала домовленість, що один із працівників, який чергує в кабінеті, щоденно о 9 год. ранку телефонуватиме до Ковельського МРВ Управління по боротьбі з організованою злочинністю УМВС України у Волинській області (далі - підрозділ). 15 жовтня 2003 року Б. отримав інше завдання та поїхав з м. Ковеля.

8. У погоджений час 17 жовтня 2003 року пан Маснєв не зателефонував до підрозділу; востаннє його бачив один із працівників підрозділу 16 жовтня 2003 року приблизно о 13 год. 30 хв. Оскільки двері кабінету № 505 були замкнені, а зсередини ніхто не відповідав, начальник відділу внутрішніх справ наказав виламати їх. Близько 14 год. 45 хв. двері було виламано та виявлено труп пана Маснєва. Того самого дня місце події оглянув слідчий Ковельської міжрайонної прокуратури, описавши у протоколі тіло та його розташування і наявні в кабінеті предмети, зокрема ніж, вкритий речовиною коричнюватого кольору, три чашки, дві порожні пляшки з-під алкогольних напоїв і сигаретні недопалки. Слідчий також сфотографував місце події, зібрав відбитки пальців, зразки речовини коричнюватого кольору та вилучив кілька предметів з кабінету, включаючи ніж. Згідно з протоколом сліди речовини коричнюватого кольору знаходились у різних частинах кабінету, двері та замок не були пошкоджені, у кабінеті не було пошкоджених меблів чи обладнання. Слідчий також призначив судово-медичну експертизу трупа.

9. Наступного дня судово-медичний експерт провів розтин тіла пана Маснєва і виявив, inter alia, поріз на його лівому передпліччі та кілька синців на лобі. Експерт дійшов висновку, що смерть пана Маснєва настала від кровотечі, спричиненої раною на передпліччі; рана могла бути нанесена ним самим; після поранення він зберігав здатність рухатися протягом певного періоду часу; синці на лобі не були тяжкими ушкодженнями та були заподіяні за життя пана Маснєва; встановити, чи були синці на лобі нанесені перед пораненням передпліччя, було неможливо.

10. 23 жовтня 2003 року експерт відділу внутрішніх справ провів експертизу виявлених у кабінеті відбитків пальців і дійшов висновку, що деякі з них належали пану Маснєву, деякі неможна було ідентифікувати, а два - не належали пану Маснєву.

11. Дві експертизи зразків крові пана Маснєва у листопаді 2003 року не виявили наявності алкоголю чи наркотиків.

12. Додаткова судово-медична експертиза його тіла, призначена 23 січня 2004 року і завершена 11 лютого 2004 року, не виключила можливості, що він міг сам нанести собі поріз.

13. Експертиза ножа, призначена 8 серпня 2008 року та завершена 10 жовтня 2008 року, встановила, що кров на ньому могла належати пану Маснєву.

14. Висновок посмертної судової психолого-психіатричної експертизи, призначеної 29 вересня 2008 року та завершеної 20 березня 2009 року, зазначав, що в 2000 році П., колега пана Маснєва, поранив його ножем у ногу і пан Маснєв був змушений викликати швидку допомогу, але розслідування розпочато не було. У червні 2001 року керівництво пана Маснєва направило його до психіатра, який встановив діагноз "акцентуація особистості" - діагноз, подібний до того, що був встановлений у 1999 році, але не призначив наступного лікування. Після цього сам пан Маснєв не просив про психологічну або психіатричну допомогу. Крім того 24 червня 2008 року експерт, який проводив першу посмертну експертизу, виявив сліди алкоголю в шлунку пана Маснєва. Було вирішено, що пан Маснєв пережив тимчасовий психічний розлад, підсилений пов'язаним із роботою стресом і частково напруженими сімейними стосунками, та що перед смертю він міг впасти в гострий афективний стан і вважати свою ситуацію безнадійною.

15. Згідно з висновком судово-медичної експертизи, призначеної 24 березня 2009 року та завершеної 23 квітня 2009 року, рана на передпліччі пана Маснєва становила тяжке тілесне ушкодження і могла бути нанесена ножем ним самим, тоді як інші ушкодження були незначними та були заподіяні тупими предметами, не виключаючи падіння у результаті конвульсій від болю перед смертю. Висновок також зазначав, що всі ушкодження було нанесено приблизно 17 жовтня 2003 року.

16. Згідно з висновком іншої судово-медичної експертизи, призначеної 30 червня 2009 року та закінченої 24 липня 2009 року, встановити точний час смерті пана Маснєва було неможливо.

17. Комплексною дактилоскопічною та трасологічною експертизою, призначеною 10 липня 2009 року та здійсненою експертом управління внутрішніх справ 1 жовтня 2009 року, було встановлено, що відбитки пальців на пляшках, ножі та інших предметах і поверхнях у кабінеті або належали пану Маснєву, або не могли бути ідентифіковані та що два відбитки пальців з дверної коробки були придатні для ідентифікації, але не належали пану Маснєву.

18. Експертиза, призначена 27 липня 2009 року та завершена 16 грудня 2009 року, під час якої було досліджено вилучені з кабінету чашки, вилку, ложку та взуття, не виключила, що сліди на них залишив пан Маснєв.

19. Висновком судової медико-криміналістичної експертизи, призначеної 8 лютого 2010 року та закінченої у незазначену дату, було встановлено, що після отримання ушкоджень пан Маснєв пересувався без сторонньої допомоги і рана на його лівому передпліччі могла бути нанесена самостійно.

20. Додаткова комісійна судово-медична експертиза, призначена 3 березня 2010 року та закінчена у незазначену дату, дійшла висновку, що на тілі пана Маснєва не було ушкоджень, яких він міг би зазнати у результаті боротьби, та не виявила доказів того, що рану на лівому передпліччі йому могла нанести будь-яка інша особа.

21. Цитологічна експертиза, призначена 29 березня 2010 року, не виключила, що органічні речовини, знайдені на пальцях пана Маснєва, належали йому. Імунологічна експертиза, призначена 31 березня 2010 року, дійшла висновку, що кров на шпалерах у кабінеті могла належати пану Маснєву.

В. Внутрішнє розслідування смерті сина заявниці

22. Невдовзі після події двом працівникам управління внутрішніх справ було доручено провести внутрішнє розслідування за фактом смерті пана Маснєва. 21 жовтня 2003 року вони до отримання результатів розслідування прокуратури дійшли висновку, що пан Маснєв вчинив самогубство.

С. Дослідна перевірка та розслідування смерті сина заявниці

23. 27 жовтня 2003 року слідчий Ковельської міжрайонної прокуратури не знайшов ознак складу злочину в смерті пана Маснєва, вважаючи, що останній вчинив самогубство, і відмовив у порушенні кримінальної справи. Від того дня і до липня 2008 року слідчі Ковельської міжрайонної прокуратури, прокуратури м. Луцька та прокуратури Горохівського району Волинської області ухвалили двадцять одну подібну постанову, у дванадцяти з яких, серед іншого, містилося посилання на результати внутрішнього розслідування.

24. Після скарг заявниці ці постанови були скасовані прокурорами вищого рівня або судами, які доходили висновку, що дослідча перевірка не відповідала вимогам повного, об'єктивного та всебічного розгляду справи. Вони зазначали, inter alia, що слідчі обмежилися перевіркою лише однієї версії події, не встановили, чи були перед смертю пана Маснєва в кабінеті інші особи, не ідентифікували особу або осіб, яким належали відбитки пальців у кабінеті, не встановили походження певних предметів, виявлених у кабінеті, не з'ясували характер завдання пана Маснєва та дійшли висновку, що пан Маснєв вчинив самогубство через проблеми у сім'ї, не маючи для того підтверджуючих доказів у справі.

25. Матеріали перевірки обставин смерті пана Маснєва були засекречені та залишалися таємними до 18 серпня 2005 року. У цей день експертна комісія з питань державної таємниці прокуратури Волинської області (далі - обласна прокуратура) вилучила з матеріалів звіт, складений після огляду спеціального обладнання в кабінеті, і розсекретила решту матеріалів. Вона зазначила, що матеріали було засекречено, оскільки вони містили звіт, про який ідеться.

26. 4 липня 2008 року обласна прокуратура порушила кримінальну справу, дійшовши висновку про наявність підстав для обґрунтованої підозри, що пана Маснєва довели до самогубства.

27. 20 жовтня 2009 року після кількох відмов заявницю визнали потерпілою у кримінальному провадженні.

28. 28 травня 2010 року прокуратура відмовила в порушенні кримінальної справи за фактом стверджуваного умисного вбивства пана Маснєва, дійшовши висновку, що він вчинив самогубство. 31 травня 2010 року вона також закрила кримінальну справу, дійшовши висновку про відсутність доказів доведення пана Маснєва до самогубства. Ці постанови ґрунтувалися на інформації, отриманій під час майже тридцяти допитів, включаючи допити експертів і родичів пана Маснєва, двох оглядах місця події, одному відтворенні обстановки і обставин події та матеріалах тринадцяти експертиз, включаючи експертизи, здійснені експертами відділу внутрішніх справ та управління внутрішніх справ.

29. З показань чергового працівника міліції та слюсаря, які виламали двері до кабінету, було встановлено, що на момент відкриття двері були замкнені зсередини. З допиту двох безпосередніх керівників пана Маснєва прокурори з'ясували, що станом на 15 жовтня 2003 року ніхто, включаючи колег, не погрожував пану Маснєву. Інший працівник дав подібні показання та уточнив, що ніхто не міг зайти до кабінету без дозволу пана Маснєва, а вхід до відділу внутрішніх справ увесь час знаходився під охороною. Навіть якби пан Маснєв мав будь-яку важливу інформацію, він не повинен був її зберігати, радше він передав би її особі, яка прийняла рішення про спостереження, тому не було підстав вбивати його.

30. Інші два безпосередні керівники заявили, що Б. перевели з м. Ковеля для участі в операціях в іншому місті. Під час допиту Б. стверджував, що перед тим, як поїхати з м. Ковеля, він не помітив нічого незвичного у зв'язку з паном Маснєвим, Один із керівників додав, що в кабінет № 505 могли заходити лише чергові працівники та ті, хто віддав наказ про спостереження. Коли дослідили обладнання у кабінеті та інформацію, отриману паном Маснєвим, жодних відомостей, які б становили загрозу для життя останнього, виявлено не було.

31. У результаті додаткового огляду місця події, проведеного у невизначену дату, не було знайдено жодних підозрілих пошкоджень вікна кабінету. Два придатні для ідентифікації відбитки пальців, які не належали пану Маснєву та були виявлені на внутрішній частині дверної коробки, було перевірено в обласній базі даних, але це не дало позитивного результату.

32. Дванадцять працівників міліції, які займали кабінети поруч з кабінетом № 505, показали, що 17 жовтня 2003 року або близько цієї дати вони не чули жодних підозрілих звуків з кабінету. П'ять працівників міліції, які знали пана Маснєва, пояснили, що їм не було відомо про будь-які конфлікти, які б його стосувалися, або погрози його життю. Дехто з керівників і колег пана Маснєва зазначили, що він мав напружені стосунки з дружиною, проте прокуратура дійшла висновку, що ці стосунки не були причиною самогубства. Постанови не зазначали, чи був пан Маснєв тверезим перед смертю, та не пояснювали походження двох пляшок з-під алкогольних напоїв і сигаретних недопалків у кабінеті, а також не посилалися на інцидент між П. та паном Маснєвим у 2000 році. Вони не зазначали висновків щодо того, чи був перед смертю пана Маснєва у кабінеті ще хтось, та відомостей про те, кого стосувалося його завдання.

33. Як стверджує Уряд, пан Маснєв ніколи не повідомляв, що його життя було у небезпеці.

34. Згідно з останніми поясненнями заявниці від 7 липня 2010 року вона не оскаржила в національних органах постанови прокурорів від 28 та 31 травня 2010 року.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

Кримінальний кодекс України

35. Стаття 345 передбачає, що погроза вбивством або насильством щодо працівника правоохоронного органу чи умисне заподіяння йому тілесних ушкоджень карається позбавленням волі на строк до чотирнадцяти років. Стаття 348 передбачає, що замах на вбивство або вбивство працівника правоохоронного органу карається позбавленням волі на строк до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

Кримінально-процесуальний кодекс України

36. Стаття 28 передбачає право кожного, хто зазнав матеріальної шкоди від злочину, пред'явити до обвинуваченого або осіб, що несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, цивільний позов, який розглядається судом разом із кримінальною справою.

Стаття 49 визначає потерпілого як особу, якій злочином заподіяно шкоду. Вона також встановлює, що потерпілий вправі давати показання, подавати докази, заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства, подавати скарги на дії дізнавача, слідчого та прокурора. У справах про злочини, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, права потерпілого мають його близькі родичі.

37. Відповідно до статті 190 огляд місця події може бути проведено до порушення кримінальної справи, але, за наявності для того підстав, остання порушується негайно після огляду.

Захист працівників правоохоронних органів

38. На час подій стаття 21 Закону України від 20 грудня 1990 року "Про міліцію" передбачала, що особиста безпека працівників міліції забезпечується державою. На час подій Закон України від 2 березня 1994 року "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" встановлював, що працівники суду та правоохоронних органів, включаючи міліцію, мали право застосовувати заходи фізичного впливу та зброю з метою захисту особистої безпеки або вимагати та одержувати допомогу чи захист, який передбачав низку спеціальних заходів. Спеціальні заходи включали надання особистих охоронців, видачу зброї або засобів індивідуального захисту, негласне спостереження, тимчасове розміщення у місцях, що забезпечують безпеку, переведення на іншу роботу або переселення в інше місце проживання. Ці заходи могли бути застосовані на вимогу відповідної особи або її родичів. Орган, який отримував вимогу, повинен був розглянути її у триденний строк і прийняти умотивоване рішення.

Закон України від 18 лютого 1992 року "Про оперативно розшукову діяльність" зі змінами та доповненнями

39. Відповідно до статті 1 завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб і груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України .

40. Стаття 5 передбачає, що оперативні підрозділи міліції здійснюють оперативно-розшукову діяльність.

41. Стаття 10 зазначає, що матеріали оперативно-розшукової діяльності можуть використовуватися як приводи та підстави для порушення кримінальної справи.

42. Стаття 12 передбачає, що за наявності даних про загрозу життю працівника у зв'язку зі здійсненням ним оперативно-розшукової діяльності підрозділ зобов'язаний вжити спеціальних заходів для забезпечення його безпеки, таких як зміна даних про особу, зміна місця проживання, роботи і навчання тощо.

43. Інше відповідне національне законодавство наведено та узагальнено в рішеннях у справах "Ґонґадзе проти України" (Gongadze v. Ukraine, заява № 34056/02, пункти 147-149, ECHR 2005-ХІ) та "Сергій Шевченко проти України" (Sergey Shevchenko v. Ukraine, заява № 32478/02, пункти 36-39, від 4 квітня 2006 року).

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 2 КОНВЕНЦІЇ

44. Заявниця стверджувала, що державні органи не захистили життя її сина та не провели ефективного розслідування обставин його смерті, як це передбачено у статті 2 Конвенції , яка у відповідній частині передбачає:

"1. Право кожного на життя охороняється законом,.."

А. Щодо процесуального аспекту статті 2 Конвенції

1. Прийнятність

45. Уряд доводив, що заявниця не оскаржила постанову прокурора від 31 травня 2010 року (див. вище пункт 34).

46. Суд вважає, що заперечення Уряду порушує питання стосовно ефективності розслідування, які тісно пов'язані з суттю скарг заявниці. Отже, він вирішує приєднати це заперечення до суті справи та вважає, що це питання підлягає розгляду нижче.

2. Суть

47. Заявниця стверджувала, що розслідування обставин смерті її сина, проведене міліцією та прокуратурою, було одностороннім і поверхневим. Зокрема, державні органи не розслідували можливості, що він загинув насильницькою смертю, та не забезпечили збереження неназваних доказів, які було втрачено. Слідство, припинене 31 травня 2010 року, не пояснило той факт, що її син перед смертю був тверезим. Вона доводила, що неодноразове відновлення слідства було ще однією ознакою його неефективності та неоперативності.

48. Уряд заявляв, що внаслідок проведення повторних дослідчих перевірок було ухвалено рішення про відмову в порушенні кримінальної справи, оскільки було встановлено, що пан Маснєв вчинив самогубство. Як він стверджував, виявилося неможливим встановити всі обставини самогубства, і прокуратура порушила кримінальну справу в липні 2008 року та закрила її в травні 2010 року. З метою встановлення обставин самогубства пана Маснєва протягом слідства було проведено значну кількість заходів. Уряд дійшов висновку, що державні органи вжили всіх необхідних заходів, щоб встановити обставини смерті.

49. Суд повторює, що у справі, де мала місце загибель людей за обставин, які потенційно можуть призвести до відповідальності держави, стаття 2 передбачає обов'язок держави всіма наявними засобами забезпечити належну реакцію судових або інших органів таким чином, щоб належно реалізувати законодавчі та адміністративні механізми, створені для захисту права на життя, та припинити і покарати будь-яке порушення цього права (див. зазначені вище рішення у справі "Онер'їлдіз проти Туреччини" (<…>), п. 91, та "Сергій Шевченко проти України" (Sergey Shevchenko v. Ukraine), n. 63). Процесуальний обов'язок, накладений статтею 2 Конвенції , - це обов'язок засобів, а не результату (див. рішення у справі "МакКерр проти Сполученого Королівства" (McKerr v. the United Kingdom), заява № 28883/95, п. 113, ECHR 2001-III). Слідство не буде ефективним доти, доки всі докази не будуть досліджені належним чином, а висновки не будуть послідовними та вмотивованими (див. рішення у справі "Начова та інші проти Болгарії" (Nachova and Others v. Bulgaria), заяви № 43577/98 і № 43579/98, п. 131, від 26 лютого 2004 року).

50. Інші принципи, які стосуються справи, визначені Судом у його практиці щодо процесуального аспекту статті 2 Конвенції , узагальнено в зазначеному вище рішенні у справі "Сергій Шевченко проти України" (Sergey Shevchenko v. Ukraine, пункти 64-65) та рішеннях у справах "Михалкова та інші проти України" (Mikhalkova and Others v, Ukraine, заява № 10919/05, пункти 42-43, від 13 січня 2011 року) та "Меркулова проти України" (Merkulova v. Ukraine, заява № 21454/04, п. 51, від 3 березня 2011 року).

51. Суд також підкреслює, що намагання встановити фактичні обставини цієї справи самостійно, дублюючи зусилля національних органів, які мають кращі можливості для цього, було б недоречним і суперечило б його субсидіарній ролі згідно з Конвенцією (див. рішення у справі "МакШейн проти Сполученого Королівства" (McShane v. the United Kingdom), заява № 43290/98, п. 103, від 28 травня 2002 року). Дотримуючись своєї усталеної практики, він обмежить розгляд цієї заяви оцінкою національного розслідування справи з точки зору загального дотримання вищезазначених стандартів (див. рішення у справі "Федіна проти України" (Fedina v. Ukraine), заява № 17185/02, п. 63, від 2 вересня 2010 року).

52. Суд вважає, що у цій справі державні органи мали процесуальний обов'язок розслідувати обставини смерті пана Маснєва, зокрема встановити; сталося самогубство чи вбивство.

53. Він зауважує, що дослідча перевірка обставин смерті пана Маснєва розпочалася 17 жовтня 2003 року та була проведена оперативно. Проте згодом двадцять два рази її поновлювали та остаточно закрили кримінальну справу 31 травня 2010 року (див. вище пункти 23, 24, та 28). Стільки ж разів державні органи визнавали, що перевірка не відповідала вимогам повного, об'єктивного та всебічного розгляду всіх обставин справи (див. вище пункт 24). Таким чином, весь період розслідування, за результатами якого не було встановлено причину смерті сина заявниці, тривав близько шести років і семи місяців без належного обґрунтування. Отже, Суд вважає, що перевірці в цілому бракувало ініціативи і вона не була "ефективним розслідуванням" у розумінні його практики.