Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Текст рішення може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Знайкін проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (<…>), Голова,

Рената Ягер (<…>),

Карел Юнгвірт (<…>),

Марк Віллігер (<…>),

Миряна Лазарова-Трайковська (<…>),

Здравка Калайджиєва (<…>),

Ганна Юдківська (<…>), судді,

та Клаудія Вестердік (<…>), Секретар секції, після обговорення за зачиненими дверима 14 вересня 2010 року

постановляє таке рішення, яке було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 37538/05), поданою 28 вересня 2005 року до Суду проти України відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України паном Григорієм Знайкіним (далі - заявник).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Ю. Зайцев.

3. Заявник стверджував, зокрема, що умови тримання його під вартою були незадовільними та що тримання його під вартою з 27 червня 2005 року до дати його засудження судом першої інстанції було незаконним.

4. 17 березня 2009 року Голова п'ятої секції вирішив повідомити Уряд про заяву. Також було вирішено одночасно розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви (пункт 3 статті 29 Конвенції).

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1975 році. До ув'язнення він проживав у м. Старий Крим.

А. Кримінальне провадження щодо заявника та пов'язані з ним питання

6. 26 лютого 2005 року прокуратура Автономної Республіки Крим (далі - прокуратура) порушила щодо заявника, який на той час був працівником міліції, кримінальну справу за фактом перевищення влади. Заявник підозрювався у перевищенні своїх повноважень як працівника міліції, що полягало, inter alia, у поганому поводженні з підозрюваними, з якими він працював, та в незаконних обшуках їхніх домівок.

7. 28 лютого 2005 року на цій підставі заявника було затримано.

8. 3 березня 2005 року заявника було доставлено до Центрального районного суду м. Сімферополя (далі - районний суд), який ухвалив постанову про продовження строку тримання заявника під вартою до 10 березня 2005 року. Районний суд також дав прокуратурі вказівку зібрати більше інформації про особу заявника, стан його здоров'я та його роль у стверджуваному злочині, з тим, щоб суд міг прийняти обґрунтоване рішення щодо подальшого тримання заявника під вартою.

9. 10 березня 2005 року районний суд продовжив строк тримання заявника під вартою до 2 місяців, зазначивши, що він обвинувачувався у вчиненні тяжкого злочину та, якщо перебуватиме на свободі, може перешкоджати слідству. Районний суд відхилив твердження заявника щодо того, що він не може триматися під вартою у зв'язку зі станом здоров'я, зазначивши, що надані в цьому зв'язку докази були ненадійними.

10. 22 березня 2005 року у зв'язку з апеляційною скаргою заявника апеляційний суд Автономної Республіки Крим (далі - апеляційний суд) залишив без змін постанову від 10 березня 2005 року.

11. 26 квітня 2005 року на підставі подання прокурора районний суд продовжив строк тримання заявника під вартою до 28 червня 2005 року, зазначивши, що він обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, та, якщо перебуватиме на свободі, може перешкоджати слідству.

12. 17 травня 2005 року, розглянувши апеляційну скаргу заявника на постанову від 26 квітня 2005 року, апеляційний суд відмовив у її задоволенні як необґрунтованої. Він зазначив, однак, що відповідно до чинного законодавства строк тримання заявника під вартою міг бути продовжений тільки до 26 червня 2005 року та вніс відповідні зміни в зазначену постанову від 26 квітня 2005 року.

13. 24 червня 2005 року прокуратура направила матеріали справи Голові апеляційного суду для визначення того, який суд розглядатиме справу заявника по суті.

14. 4 липня 2005 року Голова апеляційного суду передав справу на розгляд до Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим (далі - міський суд).

15. 10 серпня 2005 року в міському суді відбувся попередній розгляд справи заявника. Суд залишив запобіжний захід (тримання під вартою) щодо заявника без змін. Жодних строків чи підстав для подальшого тримання заявника під вартою у цьому рішенні наведено не було.

16. 4 січня 2006 року, розглянувши справу, міський суд визнав заявника винним у перевищенні влади та призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років і 6 місяців. Суд також заборонив заявнику обіймати посади в правоохоронних органах протягом 3 років і постановив конфіскувати належне йому майно. Заявник подав апеляційну скаргу.

17. 20 січня 2006 року місцева газета "Т." опублікувала інтерв'ю з прокурором Автономної Республіки Крим, паном Ш. Інтерв'ю називалося "Злочинці будуть сидіти в тюрмі". В інтерв'ю пан Ш. зазначив, зокрема, наступне:

"...Порушено кримінальну справу щодо трьох працівників карного розшуку Кіровського РВВС - пана Знайкіна, пана М. та пана В., які в 2004 році незаконно затримали трьох громадян, побили їх, а потім протиправно влаштували обшук їхніх домівок...".

18. 4 лютого 2006 року начальник Феодосійського ізолятора тимчасового тримання (далі - Феодосійський ІТТ), як стверджувалося, відмовив заявнику в наданні побачення з родиною, незважаючи на те, що дозвіл на це було отримано від суду. За твердженнями заявника тривалість інших побачень з родиною, які мали місце у тому ІТТ, була коротшою, ніж це передбачено національним законодавством.

19. 25 травня 2006 року апеляційний суд залишив без змін рішення про засудження заявника, після чого рішення від 4 січня 2006 року набуло законної сили. Заявник подав касаційну скаргу, але він не скаржився ані на те, що йому не було надано достатньо часу та можливостей для підготовки свого захисту, ані на те, що його право на презумпцію невинуватості було порушене.

20. 29 травня 2006 року заявник подав скаргу до Генеральної прокуратури України, стверджуючи, що його право на презумпцію невинуватості було порушене внаслідок публікації 20 січня 2006 року місцевою газетою інтерв'ю пана Ш.

21. 24 липня 2006 року прокуратура, до якої, як вбачається, було направлено цю скаргу, відповіла заявнику, що вищезгадане інтерв'ю жодним чином не порушило презумпцію невинуватості.

22. 30 листопада 2006 року Верховний Суд України відмовив у задоволенні касаційної скарги заявника як необґрунтованої.

В. Умови тримання заявника під вартою

23. У період між 22 березня 2005 року та 9 липня 2006 року заявник тримався в Сімферопольському слідчому ізоляторі (далі - Сімферопольський СІЗО) та Феодосійському ІТТ.

1. Подання заявника щодо фактів

24. Заявник стверджував, що в Сімферопольському СІЗО він разом з вісьмома чи десятьма іншими затриманими тримався в камері № 76, площа якої складала 10,8 м-2. У камері було 9 ліжок, розміщених у три яруси. Туалет не був відділений від житлової частини камери та не забезпечував усамітнення. Оскільки стіл у камері був дуже малий, затримані мали їсти по черзі. Заявник був вимушений прати свій одяг у камері, тому що пральня приймала тільки постільну білизну. Щоденні прогулянки поза камерою тривали тільки 30-40 хвилин і проводилися в критому дворі СІЗО. Ця інформація підтверджувалася підписами дев'яти інших затриманих, які трималися разом із заявником. Незважаючи на той факт, що заявник хворів на гіпертензію, він не отримував достатньої медичної допомоги.

25. Заявник скаржився адміністрації Сімферопольського СІЗО щодо умов його тримання, але безрезультатно.

26. У Феодосійському ІТТ заявник тримався разом із іншим затриманим у камері площею 4 м-2, 1,5 м-2 якої були відведені під туалет і умивальник. У камері не було вікон, стола та стільців; вентиляція в камері була незадовільною. У подальшому заявника було переведено до камери площею 4,8 м-2, в якій він тримався разом із п'ятьма чи шістьма іншими затриманими. Туалет не був відокремлений від житлової частини камери, що не забезпечувало усамітнення. У камері не було ані стола, ані стільця. На підтвердження своїх тверджень заявник надав показання восьми затриманих, разом з якими він перебував у камері.

27. 8 лютого 2006 року заявник безуспішно скаржився до прокурора, який здійснював нагляд за установами виконання покарань, стверджуючи, що умови тримання його під вартою у Феодосійському ІТТ були незадовільними.

2. Інформація Уряду щодо фактів

28. Стосовно Сімферопольського СІЗО Уряд надав інформацію, що заявник тримався в камері № 156 площею 29,2 м-2, у якій перебувало від 9 до 11 затриманих. У подальшому він тримався в камері № 76 площею 12,3 м-2, у якій перебувало загалом 8 затриманих.

29. Санвузли були відокремлені від іншої частини камер, меблі були належними; пральня працювала нормально; заявнику надавалася щоденна прогулянка тривалістю 1 год. Щодо медичної допомоги, то при прибутті до СІЗО заявника було належним чином оглянуто. Згідно з письмовими поясненнями начальника Сімферопольського СІЗО заявник не скаржився медичним працівникам на стан свого здоров'я.

30. Щодо Феодосійського ІТТ Уряд надав інформацію, що заявник тримався в таких камерах:

- камері № 3 площею 4,74 м-2 разом із одним затриманим;

- камері № 5 площею 5,88 м-2, у якій перебувало загалом 4 затриманих;

- камері № 2.7 площею 5,28 м-2, у якій перебувало від 5 до 8 затриманих.

31. Незважаючи на той факт, що в камерах не було вікон, освітлення та вентиляція працювали належним чином. Камери були обладнані меблями.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

А. Конституція України від 28 червня 1996 року

32. Відповідні положення Конституції України передбачають таке:

Стаття 29

"Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом...".

Стаття 62

"Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду...".

B. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року

33. Частина 3 статті 297 Кодексу передбачає, що фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист честі та гідності.

C. Закон України "Про попереднє ув'язнення" від 30 червня 1993 року

34. Стаття 12 цього Закону передбачає, зокрема, що адміністрація місця попереднього ув'язнення може надавати взятим під варту особам дозволи на побачення з родичами (в принципі, один раз на місяць тривалістю до чотирьох годин) лише з письмового дозволу слідчого, органу дізнання або суду, в провадженні яких у відповідний період знаходиться справа.

35. Інші відповідні положення цього Закону викладені в рішенні від 12 жовтня 2006 року в справі "Двойних проти України" (Dvoynykh v. Ukraine), заява № 72277/01, пункти 31-37.

D. Кримінально-процесуальний кодекс від 28 грудня 1960 року

36. Відповідні положення Кримінально-процесуального кодексу передбачають таке:

Стаття 156 Строки тримання під вартою

"...Строки тримання під вартою під час досудового слідства закінчуються в день надходження справи до суду...".

Стаття 241 Строки досудового розгляду справи

"Справа повинна бути призначена до досудового розгляду не пізніше десяти діб, а у разі складності справи - не пізніше тридцяти діб з дня надходження її до суду".

III. ВІДПОВІДНІ МІЖНАРОДНІ ДОКУМЕНТИ

37. Відповідні міжнародні документи викладені в рішенні у справі "Мельник проти України" (Melnik v. Ukraine), заява № 72286/01, пункти 47-49, від 28 березня 2006 року.

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

38. Заявник скаржився, що умови тримання його під вартою у Феодосійському ІТТ і Сімферопольському СІЗО були неадекватними. Крім того, заявник скаржився, що йому не було надано належної медичної допомоги під час тримання під вартою в Сімферопольському СІЗО. Він посилався на статтю 3 Конвенції, яка передбачає таке:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню".

А. Прийнятність

1. Доводи сторін

39. Уряд стверджував, що заявник не вичерпав національних заходів юридичного захисту щодо цих скарг, тому що він належним чином не порушував це питання перед прокуратурою та судами. Щодо питання про медичну допомогу в Сімферопольському СІЗО Уряд, посилаючись на письмові пояснення начальника цієї установи, стверджував, що заявник навіть не звертався до медичних працівників по будь-яку допомогу. На думку Уряду, ця скарга є явно необґрунтованою.

40. Заявник не погодився.

2. Оцінка Суду

41. Стосовно скарги заявника на те, що йому не було надано належної медичної допомоги в Сімферопольському СІЗО, Суд, вивчивши матеріали справи, зазначає, що не вбачається, чи звертався заявник до медичних працівників цієї установи виконання покарань по медичну допомогу. Твердження заявника щодо того, що медична допомога була неадекватною, не підкріплені жодною фактичною інформацією. Отже, Суд відхиляє цю скаргу як явно необґрунтовану відповідно до пунктів 3 і 4 статті 35 Конвенції.

42. Стосовно зауважень Уряду щодо невичерпання заявником засобів юридичного захисту за скаргами на умови тримання Суд зазначає, що він неодноразово відхиляв подібні заперечення у випадках, коли було встановлено, що ці скарги вказували на існування в національній пенітенціарній системі проблем системного характеру (див., наприклад, ухвалу від 18 вересня 2001 року у справі "Калашников проти Росії" (Kalashnikov v. Russia), заява № 47095/99, згадане вище рішення у справі "Мельник проти України", пункти 69-71, а також рішення від 10 грудня 2009 року у справі "Коктиш проти України" (Koktysh v. Ukraine), заява № 43707/07, пункт 86).

43. У цій справі Суд вважає, що порушені заявником питання також мають структурний характер. Суд зазначає, що державні органи були достатньо поінформовані про ситуацію заявника, особливо враховуючи той факт, що він піднімав ці питання також і перед ними (див. пункти 25 і 27 вище). Відповідно Суд не може поставити заявникові за провину те, що він не скористався національними засобами юридичного захисту, на які посилався Уряд, і відхиляє це заперечення Уряду.

44. Суд також зазначає, що ця частина заяви не є явно необґрунтованою у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона повинна бути визнана прийнятною.

В. Суть

45. Посилаючись на власний виклад подій, заявник наполягав, що умови тримання під вартою в Сімферопольському СІЗО та Феодосійському ІТТ були незадовільними.

46. Уряд стверджував, що умови тримання заявника під вартою в цих установах були адекватними. Він посилався на свій виклад фактів.

47. Суд зауважує, що відповідно до його практики погане поводження підпадає під дію статті 3 Конвенції, якщо досягнуто певного мінімального рівня жорстокості. Оцінка такого мінімального рівня є відносною; вона залежить від таких обставин справи, як тривалість поводження, його фізичні та психологічні наслідки, а в деяких випадках враховуються стать, вік і стан здоров'я потерпілого (див., серед інших джерел, рішення у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. the United Kingdom) від 18 січня 1978 року, пункт 162, серія А, № 25). Крім того, вирішуючи, чи є поводження таким, що принижує гідність у розумінні статті 3 Конвенції, Суд братиме до уваги, чи було його метою принизити та образити відповідну особу, та чи позначилися його наслідки несприятливо на її особистості такою мірою, що є несумісною з вимогами статті 3 Конвенції. Однак навіть відсутність такої мети не може неминуче приводити до висновку про те, що порушення статті 3 Конвенції не було (див. рішення у справі "Пірс проти Греції" (Peers v. Greece), заява № 28524/95, пункти 67-68 і 74, ECHR 2001-III, та у згаданій вище справі "Валашинас проти Литви" (Valasinas v. Lithuania), пункт 101, ECHR 2001-VIII).

48. Суд постійно наголошував, що коли йдеться про страждання і приниження, їх рівень повинен у будь-якому разі перевищувати той рівень страждань і приниження, який є невід'ємною складовою цієї форми легітимного поводження чи покарання. Заходи, які позбавляють особу свободи, часто можуть містити такий складник. Згідно із зазначеним положенням держава повинна забезпечувати відповідність умов тримання особи під вартою принципові поваги до людської гідності, з тим, щоб характер і спосіб застосування такого заходу не піддавали її стресу чи випробуванням, інтенсивність яких перевищує той неминучий рівень страждань, що завжди є невід'ємним складником тримання під вартою, і щоб з урахуванням практичних вимог ув'язнення належним чином забезпечувалися охорона здоров'я такої особи та її благополуччя (див. рішення у справі "Калашніков проти Росії" (Kalashnikov v. Russia), заява № 47095/99, пункт 95, ECHR 2002-VI).