Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Ковальчук проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (<…>), Голова,

Рената Ягер (<…>),

Карел Юнгвірт (<…>),

Марк Віллігер (<…>),

Миряна Лазарова-Трайковська (<…>),

Здравка Калайджиєва (<…>),

Ганна Юдківська (<…>), судді,

та Клаудія Вестердік (<…>), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 12 жовтня

2010 року

виносить таке рішення, що було ухвалене в той день:

1. Справа була порушена за заявою (№ 21958/05), яку 27 травня 2005 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України Володимир Васильович Ковальчук (далі - заявник).

2. Заявника, якому була надана юридична допомога, представляв пан О.В. Комнацький - юрист, який практикує в м. Житомирі, Україна. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Ю. Зайцев.

3. Заявник стверджував, зокрема, що він зазнав жорстокого поводження з боку працівників міліції, застосованого з метою отримання від нього зізнання у вчиненні вбивства, і що ефективного розслідування за його скаргою про жорстоке поводження проведено не було.

4. У зв'язку зі смертю заявника 27 жовтня 2007 року його мати, пані Ганна Сергіївна Ковальчук, повідомила Суд про свій намір підтримувати заяву.

5. 4 грудня 2008 року Голова п'ятої секції вирішив повідомити про заяву Уряд. Суд також вирішив розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви одночасно (пункт 1 статті 29).

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Заявник народився в 1974 році та проживав у м. Житомирі.

А. Затримання заявника і стверджуване жорстоке поводження

7. 6 вересня 2002 року приблизно о 23 год. двоє працівників міліції, у зв'язку з телефонним дзвінком сестри подруги заявника, доправили заявника до Житомирського обласного наркологічного диспансеру через те, що він перебував у стані гострої алкогольної інтоксикації. Медичний працівник, який оглянув заявника, задокументував наявність у нього кількох саден на сідницях.

8. 7 вересня 2002 року о 7 год. 58 хв. заявника було звільнено.

9. Пізніше того самого дня його затримала міліція у зв'язку з непокорою вимогам працівника міліції. Факт затримання заявника було зафіксовано у двох протоколах, складених двома різними працівниками міліції. В обох протоколах було зазначено, що його затримали о 18 годині. У невстановлений час того самого дня лікар засвідчив відсутність у заявника будь-яких тілесних ушкоджень.

10. Того ж дня у зв'язку з погіршенням стану здоров'я заявника та ознаками непритомності до відділу міліції було викликано швидку медичну допомогу. Згідно з документами швидкої медичної допомоги виклик було зафіксовано о 16 год. 5 хв. Прибувши до відділу міліції, бригада лікарів швидкої допомоги виявила, що заявник притомний, але весь тремтить і перебуває в дуже збудженому стані. Крім того, на сідницях у нього було виявлено гематоми. Було констатовано наявність у нього похмільного синдрому; заявнику дали лікарські засоби і залишили у відділі міліції.

11. 9 вересня 2002 року Корольовський районний суд м. Житомира визнав заявника винним у злісній непокорі вимозі працівника міліції та призначив йому покарання у вигляді десяти днів адміністративного арешту. У невизначену дату під час перебування заявника під арештом його допитали як свідка у зв'язку з убивством пана К., тіло якого 7 вересня 2002 року знайшли неподалік від будинку заявника. 9 вересня 2002 року він зізнався у вчиненні вбивства.

12. 10 вересня 2002 року, коли заявникові ще не було офіційно пред'явлено обвинувачення, він брав участь у відтворенні обстановки та обставин події у якості свідка. Під час цього заходу він детально продемонстрував, яким чином убив пана К.

13. Того самого дня знову було викликано швидку медичну допомогу і заявника відвезли до Житомирського обласного наркологічного диспансеру, де йому було діагностовано "психотичний розлад і розлад поведінки, деліріозну форму алкогольного абстинентного синдрому, галюцинації". Крім того, було констатовано наявність у нього крововиливів на плечах, ногах і сідницях. 13 вересня 2002 року заявник був доставлений назад до відділу міліції.

14. 20 вересня 2002 року заявник запросив захисника у зв'язку з можливим пред'явленням йому обвинувачень у вчиненні вбивства та відмовився від свого зізнання, стверджуючи, що давав його під тиском, і заперечив будь-яку причетність до вбивства пана К.

15. 20 вересня 2002 року о 18 годині заявника звільнили у зв'язку із закінченням строку арешту.

16. Того самого дня о 20 год. 10 хв. заявника знову затримали у зв'язку з порушенням громадського порядку (яке полягало, зокрема, в тому, що він прилюдно мочився й нецензурно висловлювався) і, згідно з постановою суду від 23 вересня 2002 року, до нього знову було застосовано адміністративний арешт на вісім діб, починаючи з дати затримання.

17. 28 вересня 2002 року заявника було звільнено.

18. 1 жовтня 2002 року заявник пройшов медичне обстеження, за результатами якого було встановлено наявність у нього двох поверхневих ран (на лівому плечі та лівій сідниці), які було кваліфіковано як легкі тілесні ушкодження.

19. 2 жовтня 2002 року у зв'язку зі скаргами подруги заявника на його агресивну поведінку його затримали втретє, оскільки він виявив непокору вимозі працівника міліції, та згідно з постановою суду від 3 жовтня 2002 року до нього було застосовано адміністративний арешт строком на десять діб. 12 жовтня 2002 року заявника було звільнено.

20. 15 жовтня 2002 року заявника було госпіталізовано до лікарні у зв'язку зі скаргами на загальну слабкість, запаморочення, біль у ногах і грудній клітці, неприємні відчуття в задньому проході, запор і кашель. Враховуючи його скарги, йому було діагностовано поєднання кількох хвороб - геморою, виразки, кількох інших розладів травлення, пієлонефриту, астенії та посттравматичних наслідків. Заявник перебував у лікарні до 23 жовтня 2002 року.

21. У грудні 2002 року досудове слідство у кримінальній справі стосовно заявника було закінчено у зв'язку з недоведеністю його участі у вчиненні вбивства пана К.

22. У листопаді 2003 року заявник пройшов нову медичну експертизу у зв'язку з тілесними ушкодженнями, які він отримав у вересні 2002 року. За результатами вивчення відповідних медичних документів та оцінки стану здоров'я заявника на відповідний момент комісія експертів, яка проводила експертизу, дійшла висновку, що не можна виключати того, що 8 вересня 2002 року або в найближчий до цієї дати день він отримав легкі тілесні ушкодження (синці й садна на сідницях, плечах і ногах). Однак, зважаючи на брак детальної інформації у відповідних документах, експерти не змогли встановити, чим було завдано ці ушкодження. Вони також не встановили об'єктивних доказів механічного втручання в задній прохід, будь-якого причинного зв'язку між зазначеними ушкодженнями та іншими проблемами зі здоров'ям заявника (включно з гемороєм, розладами травлення і захворюванням нирок, які, як було встановлено, могли виникнути ще до його затримання) і визнали діагноз від 15 жовтня 2002 року щодо посттравматичних наслідків суб'єктивним і не підкріпленим доказами.

23. У січні 2004 року заявника оглянули фахівці Українського державного науково-дослідного інституту реабілітації інвалідів, які відмовили у визнанні його інвалідом. Водночас група фахівців діагностувала наявність у нього низки хронічних захворювань (включаючи геморой, виразку, гепатит і міокардіопатію), а також "наслідків черепно-мозкової травми, отриманої у 2002 році, у вигляді арахноїдиту" (запалення павутинної оболонки мозку).

24. Згодом у зв'язку із зазначеними хворобами заявника було визнано інвалідом.

25. 27 жовтня 2007 року заявник помер від гострої легенево-серцевої недостатності, ускладненої бронхопневмонією.

В. Розслідування скарги заявника на жорстоке поводження

26. 24 вересня і 9 жовтня 2002 року пані Ковальчук зверталася до прокуратури Житомирської області зі скаргами на те, що 7-9 вересня 2002 року з боку працівників міліції до її сина було застосовано жорстоке поводження з метою отримання від нього зізнання у вчиненні вбивства пана К. Зокрема, вони били його, підвішували до труби в наручниках і встромляли йому кийок у задній прохід.

27. 15 жовтня 2002 року виконувач обов'язків начальника Житомирського MB УМВС України в Житомирській області відхилив її скарги як необґрунтовані. Він зазначив, зокрема, що заявник надав розпливчасті та непослідовні пояснення стверджуваного жорстокого поводження та не міг вказати причетних до цього працівників міліції та місце, в якому він нібито зазнав жорстокого поводження.

28. 25 листопада 2002 року начальник УМВС України в Житомирській області, провівши додаткову перевірку за подальшими скаргами пані Ковальчук, визнав, що узгодити між собою версію подій, викладену заявником, та відповідну версію працівників міліції неможливо. Зокрема, за твердженнями заявника, четверо невідомих працівників міліції жорстоко били його та встромляли предмети в задній прохід, вимагаючи від нього зізнання у вчиненні убивства. Слідчий у справі про вбивство пана К. визнав той факт, що він допитував заявника щодо вбивства, але заперечив факт застосування до нього будь-якого насильства. УМВС України в Житомирській області передало матеріали до прокуратури для додаткової перевірки.

29. Прокуратура Корольовського району м. Житомира неодноразово (25 грудня 2002 року, 31 березня 2003 року і 2 вересня 2003 року) відмовляла в порушенні кримінальної справи за скаргами заявника на жорстоке поводження, оскільки не виявляла жодних ознак правопорушення з боку міліції.

30. Згодом (14 березня, 14 травня і 3 вересня 2003 року) ці постанови були скасовані органами прокуратури вищого рівня, які констатували, що перевірки були недостатніми; не було допитано деяких важливих свідків, не було усунуто розбіжності між різними показаннями свідків, не було належним чином зібрано та досліджено медичні докази і не було запропоновано правдоподібного пояснення виникнення у заявника тілесних ушкоджень.

31. 11 вересня 2003 року прокуратура Корольовського району м. Житомира знову винесла постанову про відмову в порушенні кримінальної справи. Заявника не було повідомлено про цю постанову.

32. 14 жовтня 2004 року у відповідь на запит пані Ковальчук їй було надано копію усіх аркушів постанови від 11 вересня 2003 року, і згодом вона оскаржила її від імені заявника до Богунського районного суду м. Житомира.

33. 9 листопада 2005 року Богунський районний суд задовольнив скаргу заявника та скасував постанову від 11 вересня 2003 року. Він встановив, зокрема, що під час розслідування не було проаналізовано висновки медичної експертизи, проведеної в листопаді 2003 року, і не було допитано кількох важливих свідків (зокрема, співкамерників заявника).

34. 27 грудня 2005 року прокуратура Корольовського району м. Житомира знову винесла постанову про відмову в порушенні кримінальної справи.

35. 16 листопада 2006 року Богунський районний суд скасував зазначену вище постанову, визнавши, що його попередні вказівки не було належним чином виконано.

36. 23 червня 2008 року, допитавши кількох додаткових свідків, прокуратура Корольовського району м. Житомира вирішила, що заявник отримав тілесні ушкодження, коли впав під час епілептичного нападу, який стався внаслідок надмірного вживання алкоголю.

37. 12 серпня 2008 року Богунський районний суд скасував цю постанову, оскільки встановив, що досі не було допитано кількох важливих свідків (зокрема, співкамерників заявника).

38. 18 вересня і 30 листопада 2008 року прокуратура винесла нові постанови про відмову в порушенні кримінальної справи за скаргами заявника про жорстоке поводження, а 30 вересня та 8 грудня 2008 року відповідно вони були скасовані прокурорами вищого рівня, які здійснювали нагляд за провадженням у справі, - щоразу з посиланням на недостатність проведеного розслідування.

39. 26 січня 2009 року було винесено нову постанову про відмову в порушенні кримінальної справи з посиланням, зокрема, на неможливість подальшого збирання доказів у зв'язку зі смертю багатьох свідків або зміною ними місця проживання, неспроможністю решти свідків пригадати подробиці подій та знищенням відповідних документів.

40. 30 березня 2009 року, розглянувши скаргу пані Ковальчук на зазначену постанову, Богунський районний суд скасував її. Суд зазначив, зокрема, що матеріали справи містять два протоколи затримання заявника від 7 вересня 2002 року, складені двома різними працівниками міліції, і доручив слідчому з'ясувати ситуацію.

41. 1 жовтня 2009 року Богунський районний суд скасував наступну постанову прокуратури про відмову в порушенні кримінальної справи (від 28 травня 2009 року), оскільки не було з'ясовано ситуацію щодо протоколів затримання та причину того, чому заявника допитували про вбивство пана К. під час адміністративного арешту заявника, та обставини, за яких він отримав тілесні ушкодження.

42. 26 листопада 2009 року було винесено нову постанову про відмову в порушенні кримінальної справи. Слідчі органи зазначили, inter alia, що пояснення заявника щодо відповідних подій були суперечливими, і що він неодноразово змінював свій виклад подій. Зокрема, спочатку він стверджував, що його били гумовим кийком, але потім наполягав на тому, що працівники міліції били його руками та ногами. Крім того, 17 березня 2003 року він заявив, що взагалі не має скарг на дії працівників міліції і не поділяє думки матері про необхідність проведення розслідування.

43. 12 березня 2010 року Богунський районний суд залишив зазначену постанову без змін.

44. Пані Ковальчук оскаржила рішення суду в апеляційному порядку, посилаючись, зокрема, на те, що слідчі органи не лише не встановили осіб, винних у завданні її синові тілесних ушкоджень, а й не усунули низку розбіжностей щодо фактів. Наприклад, згідно із записами у відповідних журналах швидку медичну допомогу заявникові вперше було викликано до відділу міліції 7 вересня 2002 року о 16 год. 5 хв., тоді як згідно з обома протоколами затримання заявника та постановою суду від 9 вересня 2002 року до 18 години заявника ще не було затримано. Крім того, згідно з показаннями пані Т.І., знайомої заявника, вона бачила заявника у відділі міліції ще опівдні 7 вересня 2002 року і що того самого дня бригада швидкої медичної допомоги ще двічі приїжджала до заявника.

45. 31 березня 2010 року апеляційний суд Житомирської області скасував рішення Богунського районного суду та постанову прокуратури від 26 листопада 2009 року та повернув матеріали за скаргою про жорстоке поводження на додаткову перевірку. Суд зазначив, що попередні вказівки суду виконано не було, та зобов'язав слідчі органи з'ясувати, зокрема, таке: і) де, за яких обставин і хто завдав заявникові тілесних ушкоджень, "з урахуванням того, що під час його затримання 7 вересня 2002 року він був оглянутий лікарем, який не виявив в нього будь яких тілесних ушкоджень"; іі) чому існують два різні протоколи затримання заявника; ііі) чому заявника допитували як свідка стосовно вбивства пана К., коли він перебував під адміністративним арештом за не пов'язане з цим адміністративне правопорушення; і iv) чому він зізнався у вчиненні вбивства, в якому був невинуватий. Апеляційний суд також зобов'язав повторно дослідити показання пані Т.І. щодо обставин, за яких вона бачила заявника 7 вересня 2002 року.

46. Згідно з матеріалами справи перевірка скарги заявника про жорстоке поводження наразі триває.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

47. Відповідні положення національного законодавства викладено в рішенні від 6 грудня 2007 року у справі "Козинець проти України" (Kozinets v. Ukraine), заява № 75520/01, пп. 39-42.

I. ПОПЕРЕДНЄ ЗАУВАЖЕННЯ

48. 27 жовтня 2007 року заявник помер. На той час справа перебувала на розгляді Суду (див. пункт 4 вище). Право його матері підтримувати заяву від його імені не заперечувалося, і Суд не вбачає підстав вважати інакше (див. рішення у справах "Тотева проти Болгарії" (Toteva v. Bulgaria), заява № 42027/98, п. 45, від 19 травня 2004 року, та "Яковенко проти України" (Yakovenko v. Ukraine), заява № 15825/06, п. 65, від 25 жовтня 2007 року).

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

49. Заявник скаржився, що під час адміністративного арешту у вересні 2002 року він зазнав жорстокого поводження з боку працівників міліції, що було порушенням статті 3 Конвенції. Посилаючись на статтю 13 Конвенції, він також скаржився, що ефективного розслідування його скарги про жорстоке поводження проведено не було, а отже, він не мав ефективного засобу юридичного захисту щодо зазначеного порушення.