Текст рішення може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Гніцевич проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція),

засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Райт Маруст (Rait Maruste), Голова,

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

судді,

Станіслав Шевчук (Stanislav Shevchuk), суддя ad hoc,

та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 24 березня

2009 року

постановляє таке рішення, ухвалене у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 29925/04), яку подав проти України до Суду на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України пан Валерій Анатолійович Гніцевич (далі - заявник) 31 липня 2004 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Ю. Зайцев.

3. 13 листопада 2007 року Суд визнав заяву частково неприйнятною та вирішив комунікувати Уряду скарги щодо невиконання рішення суду, постановленого на користь заявника. Суд також вирішив одночасно розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви (пункт 3 статті 29 Конвенції).

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1956 році та проживає у м. Донецьку, Україна.

5. 4 липня 1997 року Київський районний суд м. Донецька (далі - районний суд) наклав на заявника стягнення у вигляді штрафу в розмірі 350 грн за вчинення корупційного діяння при виконанні своїх службових обов'язків. 17 грудня 1997 року Голова Донецького обласного суду скасував цю постанову та закрив провадження у справі заявника у зв'язку зі спливом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.

6. 5 травня 2000 року районний суд зобов'язав відділення Державного казначейства у Київському районі м. Донецька (далі - відділ казначейства) сплатити заявнику 500 грн-1 відшкодування моральної шкоди, завданої визнанням заявника винним у вчиненні правопорушення. 5 червня 2000 року Донецький обласний суд залишив цю ухвалу без змін.

-1 Приблизно 103 євро.

7. 29 червня 2000 року відділом державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції в м. Донецьку (далі - виконавча служба) було відкрито виконавче провадження і виконавчий лист передано до відділу казначейства.

8. 6 червня 2001 року районний суд виправив своє рішення від 5 травня 2000 року, зазначивши, що 500 грн заявнику повинні були бути виплачені з Державного бюджету через відділ казначейства.

9. 26 червня 2001 року виконавчий лист було передано до відділу казначейства, який передав його до Управління Державного казначейства у Донецькій області.

10. У листопаді 2004 року виконавчий лист було передано до відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві, який 7 грудня 2004 року відмовив у відкритті виконавчого провадження, оскільки виконання такої категорії рішень не належало до його компетенції.

11. 25 грудня 2004 року виконавчий лист було передано до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції, який 21 січня 2005 року відмовив у відкритті виконавчого провадження.

12. 11 лютого 2005 року відділом державної виконавчої служби Донецького обласного управління юстиції було відмовлено у відкритті виконавчого провадження, оскільки строк пред'явлення виконавчого листа до виконання закінчився 5 липня 2003 року.

13. 20 травня 2005 року районний суд видав новий виконавчий лист для направлення його до державної виконавчої служби.

14. 20 червня 2005 року відділом державної виконавчої служби Донецького обласного управління юстиції було відкрито виконавче провадження.

15. Рішення було виконано 12 січня 2008 року.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

16. Відповідне національне законодавство викладено в рішенні від 27 липня 2004 року у справі "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine, заява № 67534/01, пп. 16-19) та у рішенні від 29 червня 2004 року у справі "Войтенко проти України" (Voytenko v. Ukraine, заява № 18966/02, пп. 20-25).

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ б КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ

17. Заявник скаржився на тривале невиконання рішення суду від 5 травня 2000 року. Він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, які передбачають таке:

Пункт 1 статті 6 Конвенції

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."