У справі "Прокоп'єва проти України" Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова, Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert), Райт Маруст (Rait Maruste), Марк Віллігер (Mark Villiger), Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska), Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді, Станіслав Шевчук (Stanislav Shevchuk), суддя ad hoc, та Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря секції, після обговорення за зачиненими дверима 7 липня 2009 року постановляє таке рішення, що було ухвалено в той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 48771/06), яку 9 листопада 2006 року подала до Суду проти України відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Валентина Василівна Прокоп'єва (далі - заявниця).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляли його Уповноважені - пан Ю. Зайцев та пан Н. Кульчицький з Міністерства юстиції України.

3. 29 квітня 2008 року Суд вирішив комунікувати Уряду скарги щодо тривалого невиконання рішення. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд також вирішив одночасно розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви.

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилась у 1948 році та проживає у місті Миколаївка.

5. 20 квітня 2004 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області зобов'язав державне підприємство "Донбасгеологія", 60,34 % акцій якого належали державі, сплатити заявниці 3718,23 грн-1 заборгованості із заробітної плати.

6. Рішенням від 5 червня 2006 року суд присудив заявниці іншу суму заборгованості із заробітної плати в розмірі 6458,13 грн-2.

-1 Близько 598 євро.

-2 Близько 1049 євро.

7. 15 березня 2007 року в ході виконавчого провадження заявниці було сплачено 1507,65 грн. Жодної інформації стосовно повного виконання зазначених рішень до Суду не надходило.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

8. Відповідне національне законодавство викладене в рішенні від 27 липня 2004 року у справі "Ромашов проти України" (Romachov с Ukraine), заява № 67534/01, пп. 16-19.

І. НЕВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ

9. Заявниця скаржилась на тривале невиконання судових рішень, постановлених на її користь. У зв'язку з цим вона посилалась на пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції , а також статтю 1 Першого протоколу .

10. Суд вважає, що ця скарга повинна бути розглянута лише за пунктом 1 статті 6 Конвенції та за статтею 1 Першого протоколу , які передбачають таке:

Пункт 1 статті 6 Конвенції

"Кожен має право на ... розгляд його справи упродовж розумного строку судом, ..., який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

A. Судове рішення від 20 квітня 2004 року

1. Прийнятність

11. Суд зазначає, що скарги заявниці щодо невиконання рішення суду від 20 квітня 2004 року не є явно необґрунтованими у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції . Суд також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними.

2. Суть

12. Уряд заперечив свою відповідальність за тривале невиконання вищезазначеного рішення суду, оскільки боржником було підприємство приватної форми власності.

13. Заявниця підтримала свою заяву.

14. Суд звертає увагу, що відповідно до довідки Фонду державного майна України, наданою Урядом, станом на дату постановления вищезазначеного рішення 60,34 % акцій підприємства "Донбасгеологія" належали державі. Цей контрольний пакет акцій дозволяв здійснювати ефективний контроль над підприємством. Тому Суд вважає, що держава повинна нести відповідальність за стягнення вищезгаданих заборгованостей з підприємства (див., a contrario, рішення від 26 серпня 2003 року у справі "Міхайлеску проти Румунії" (Mihailescu c. Roumanie), заява № 47748/99,та, mutatis mutandis, рішення від 29 листопада 2005 року у справі "Чергинець проти України" (Tcherginets с. Ukraine), заява № 37296/03, п. 20).

15. Уряд також навів аргументи, подібні до тих, що наводились у більшості справ, що стосувались невиконання судових рішень, які набрали законної сили, намагаючись продемонструвати відсутність стверджуваних порушень (див., наприклад, вищезгадане рішення у справі "Ромашов проти України" (Romachov с Ukraine), п. 37; рішення від 29 червня 2004 року у справі "Войтенко проти України" (Voitenko с. Ukraine), заява № 18966/02, п. 51).