Рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Андренко проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція),

засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Райт Маруст (Rait Maruste), Голова,

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді,

та Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря

секції,

після обговорення за зачиненими дверима 14 грудня

2010 року

постановляє таке рішення, що було ухвалене у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 50138/07), яку 2 листопада 2007 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Ніна Олексіївна Андренко (далі - заявниця).

2. Заявницю представляв пан А. Крістенко, юрист, який практикує у м. Харкові. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Ю. Зайцев з Міністерства юстиції України.

3. 11 січня 2010 року Голова п’ятої секції вирішив повідомити про заяву Уряд. Відповідно до Протоколу № 14 заява була передана комітету в складі трьох суддів.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилася у 1957 році та проживає у м. Харкові.

5. 20 квітня 1999 року заявниця звернулася до Комінтернівського районного суду м. Харкова (далі - Комінтернівський суд) з позовом до свого брата. Вона вимагала визнати заповіт її батька недійсним.

6. 26 листопада 2001 року Комінтернівський суд залишив позов без розгляду у зв’язку з неявкою сторін.

7. 14 січня 2002 року заявниця знову подала до Комінтернівського суду той самий позов. У невизначену дату суд задовольнив клопотання заявниці щодо забезпечення позову та наклав арешт на майно відповідача.

8. 24 листопада 2008 року Комінтернівський суд відмовив у задоволенні позовних вимог заявниці як необґрунтованих.

9. 12 грудня 2008 року заявниця подала апеляційну скаргу на вищезазначене рішення. 12 січня 2009 року апеляційний суд Харківської області (далі - апеляційний суд) залишив апеляційну скаргу без розгляду у зв’язку з пропуском строку на апеляційне оскарження.

10. 12 серпня 2009 року Верховний Суд України задовольнив касаційну скаргу заявниці, після того як її було подано вдруге з дотриманням процедурних вимог. Суд скасував рішення від 12 січня 2009 року та направив справу на новий розгляд до апеляційного суду.

11. 14 жовтня 2009 року, після усунення заявницею певних недоліків апеляційної скарги, апеляційний суд розглянув апеляційну скаргу по суті. Апеляційний суд скасував рішення від 24 листопада 2008 року визнавши, що справа не була належним чином розглянута судом першої інстанції, та повернув її на новий розгляд.

12. Справа на цей час перебуває на розгляді у суді першої інстанції.

13. У ході провадження в суді першої інстанції 1 червня 2004 року та 15 березня 2006 року заявниця доповнювала свої позовні вимоги. За клопотанням заявниці були призначені три експертизи та, відповідно, провадження було зупинено загалом строком на майже вісім місяців. Двадцять два рази судові засідання відкладалися у зв’язку з неявкою заявниці або за її клопотанням. Тридцять три судових засідання були відкладені у зв’язку з неявкою інших учасників процесу, а також у зв’язку з відсутністю судді або з технічних причин.

І. СКАРГА ЩОДО ТРИВАЛОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ

14. Заявниця скаржилася, що тривалість провадження у її справі була несумісною з вимогою "розумного строку", передбаченою пунктом 1 статті 6 Конвенції, який передбачає таке:

"Кожен має право на ... розгляд його справи упродовж розумного строку ... судом, ..., який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру..."

A. Прийнятність

15. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

16. Заявниця скаржилася, що тривалість провадження була надмірною.

17. Уряд стверджував, що предмет спору в національному провадженні був сам по собі складний, вимагав проведення експертиз і був ускладнений зміною заявницею своїх позовних вимог. Також Уряд стверджував, що заявниця сприяла збільшенню тривалості провадження неявкою у судові засідання, поданням клопотань щодо їх відкладення та поданням скарг до судів вищих інстанцій. Уряд зауважив, що не було значних затримок, відповідальність за які несла б держава.

18. Суд зазначає, що період, який має бути взято до уваги, почався 14 січня 2002 року та досі триває. Таким чином, на цей час провадження у справі триває вже вісім років та дев'ять місяців.

19. Суд повторює, що розумність тривалості провадження має визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France), [ВП], заява № 30979/96, п. 43, ECHR 2000-VII).

20. Повертаючись до обставин справи, Суд зазначає, що національне провадження стосувалося питання дійсності заповіту. Незважаючи на те, що заявниця двічі доповнювала свій позов, а суди чекали на висновок експертизи для постановления рішення у справі, вона не може вважатися особливо складною.