- Правова система ipLex360
- Законодавство
- Рішення
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П'ята секція
РІШЕННЯ
Справа "Ошурко проти України"
(Заява № 33108/05)
СТРАСБУРГ
8 вересня 2011 року
ОСТАТОЧНЕ
08/12/2011
Офіційний переклад
Це рішення стало остаточним відповідно до пункту 2 статті
44 Конвенції . Воно може підлягати редакційним виправленням.
У справі "Ошурко проти України"
Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:
Дін Шпільманн (Dean Spielmann), Голова,
Елізабет Фура (Elisabet Fura),
Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),
Марк Віллігер (Mark Villiger),
Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),
Енн Пауер (Ann Power),
Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska), судді, а також Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції, після обговорення за зачиненими дверима 28 червня 2011 року постановляє таке рішення, що було ухвалено в той день:
ПРОЦЕДУРА
2. Заявника представляли його матір пані В. Третьякова та в подальшому пан В. Скиба, який проживає у м. Донецьку. Уряд України (далі - Уряд) представляла його Уповноважений - пані Валерія Лутковська з Міністерства юстиції України.
3. 26 червня 2008 року Голова п'ятої секції вирішив повідомити про скаргу. Відповідно до пункту 1 статті
29 Конвенції було вирішено розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.
ФАКТИ
I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4. Заявник, пан Олег Іванович Ошурко, 1969 року народження, є громадянином України та проживає в м. Красноармійську (Донецька область).
5. У 1997 році в результаті нещасного випадку заявник втратив зір на праве око.
A. Арешт та досудове ув'язнення заявника
6. 23 та 24 січня 2003 року у зв'язку з підозрами щодо своєї жінки заявник посварився з Ч. та завдав йому тілесних ушкоджень, що виявились смертельними, і 25 січня 2003 року Ч. помер. У той же день заявника було затримано в рамках кримінального провадження. 28 січня 2003 року суддя Димитровського міського суду Донецької області постановив обрати заявнику запобіжний захід у виді взяття під варту. У невизначену дату заявника було поміщено до ізолятора тимчасового тримання Красноармійського MB ГУМВС Донецької області. 12 квітня 2003 року заявника було поміщено до камери № 7, в якій тримались К., колишній боксер Д., відомий під прізвиськом "Дач", та неодноразово засуджений І., відомий під прізвиськом "Сова", опійний наркоман, який страждав на туберкульоз та психопатію збудливого типу.
B. Події в ніч з 12 на 13 квітня 2003 року
7. З 19.00 год. 12 квітня 2003 року до 01.00 год. 13 квітня 2003 року заявника жорстоко били "Сова" та "Дач". Заявник отримав численні тяжкі тілесні ушкодження. Заявник стверджує, що він кричав через відкрите вікно в дверях камери та стукав в них близько трьох хвилин, щоб привернути увагу охоронців. Проте, охоронці не відреагували на його заклики. У цей час заявник почув імена працівників міліції, які чергували: Льоня та Сергій, які в подальшому були ідентифіковані як працівники міліції Ч. та П. Пізніше особи, які тримались під вартою в тому ж ізоляторі та були допитані в рамках кримінального провадження, підтвердили, що вони чули звук ударів, крики заявника та його заклики про допомогу (див. нижче пункт 43).
8. "Сова", побивши заявника, змусив його написати лист матері з наступним змістом: "Мамо, у мене виникли великі проблеми і для того, щоб вони зникли, необхідно, щоб ти передала М. тисячу доларів США". Заявник, нічого не бачачи, намагався десятки разів написати цей лист і весь цей час "Дач" бив його емальованим кухлем по голові (металевий стакан). Коли нарешті К. встав зі свого ліжка та допоміг заявнику написати лист, "Сова" та "Дач" припинили його бити.
9. Заявник, нічого не бачачи, ліг на дерев'яний настил. Вранці заявник попросив викликати йому швидку допомогу. "Сова" запевнив заявника, що швидку допомогу вже викликано, лист розірвано і якщо його будуть питати щодо його тілесних ушкоджень, він має сказати, що він поранив око в результаті падіння з настилу. Заявник мав численні тяжкі тілесні ушкодження, зокрема, ушкодження очей, гематоми на потилиці та грудній клітині, проникаюче поранення лівого ока, крововилив у праве око, перелом носа і двох лівих ребер, забиту рану лівої підочноямкової області та струс головного мозку.
C. Медичне лікування заявника
10. О 08.00 год. 13 квітня 2003 року чергові працівники міліції Ів. та К. заступили на чергування до відділу, де тримались заявник та його співкамерники.
11. Після обіду того ж дня заявника оглянув лікар швидкої допомоги, який рекомендував направити його до лікарні. Заявника було допроваджено до лікарні, але після огляду лікарем-офтальмологом його не було госпіталізовано, а доставлено назад до тієї ж камери з його нападниками. Близько 10.00 год. 14 квітня 2003 року заявника було доставлено на допит і близько 11.00 год. його ще раз оглянув лікар, який знову підтвердив необхідність його негайної госпіталізації. Незважаючи на рекомендації лікаря, працівники міліції, посилаючись на відсутність пального для доставлення заявника до лікарні, допровадили його до ізолятора тимчасового тримання. Заявника було звільнено близько 22.00 год. після відібрання у нього підписки про невиїзд.
12. Близько півночі того ж вечора батьки заявника довезли його на таксі до лікарні, з якої він вийшов 6 травня 2003 року.
13. Заявник втратив зір на обидва ока. За результатами медико-соціальної експертизи від 17 червня 2003 року № 1531 йому було встановлено першу групу інвалідності. У висновку було вказано "загальне захворювання" як причину цієї інвалідності. За твердженнями заявника, непоправні наслідки для його здатності бачити були спричинені, головним чином, відсутністю обов'язкового медичного втручання.
D. Засудження та подальше тримання заявника під вартою
14. На стадії досудового слідства у справі щодо смерті Ч. обвинувачення було змінено. Обвинувачення полягало у завданні не лише легких тілесних ушкоджень, але також тяжких.
15. 13 лютого 2004 року Димитровський міський суд Донецької області визнав заявника винним у заподіянні легких та тяжких тілесних ушкоджень та призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на сім років.
16. Заявник подав касаційну скаргу, вважаючи, що суд першої інстанції повинен був взяти до уваги його інвалідність та прийняти рішення про звільнення його від відбування покарання.
Мати заявника звернулась з апеляцією від його імені як законний представник інваліда, а не як захисник. 23 квітня 2004 року суддя апеляційного суду Донецької області відмовив в прийнятті цієї скарги до розгляду у зв'язку з тим, що чинним законодавством не передбачено інститут законного представника дорослих осіб. 21 вересня 2004 року Верховний Суд України відмовив у задоволенні касаційної скарги заявника. 27 вересня 2004 року матері заявника було надіслано копію його рішення. 23 листопада 2006 року суд повідомив заявника про відмову в задоволенні клопотання про перегляд його справи в порядку виключного провадження.
17. У червні 2004 року заявника було поміщено до Софіївської виправної колонії № 45 Дніпропетровської області, яка є спеціалізованою установою для відбування покарання засудженими, які є інвалідами. У жовтні 2004 року з метою вирішення питання щодо можливості звільнення заявника від подальшого відбування покарання у зв'язку з хворобою його було направлено до офтальмологічного відділення при Стрижавській виправній колонії № 81 Вінницької області. Медичний висновок від 9 листопада 2004 року підтвердив, що до заявника, який повністю втратив зір, може застосовуватись цей захід. В подальшому заявника було доставлено назад до Софіївської виправної колонії.
E. Звільнення заявника
18. 8 лютого 2005 року начальник виправної колонії звернувся до суду першої інстанції з поданням про звільнення заявника від подальшого відбування покарання.
19. 17 лютого 2005 року Софіївський районний суд Дніпропетровської області відмовив в задоволенні його подання, оскільки заявнику було встановлено інвалідність ще до того, як його було ув'язнено. Суд посилався на частину другу статті
84 Кримінального кодексу , яка передбачає можливість звільнення від подальшого відбування покарання лише осіб, які захворіли на тяжку хворобу після того, як ними було вчинено злочин.
20. 15 квітня 2005 року апеляційний суд Дніпропетровської області (далі - апеляційний суд) скасував цю постанову та in absentia постановив звільнити заявника від подальшого відбування покарання. Хоча й не було визнано того, що заявник втратив зір під час досудового тримання його під вартою, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що за станом здоров'я заявник не був небезпечним для суспільства і що його хвороба містилась в переліку хвороб, які дають можливість звільнення від подальшого відбування покарання. Суд, зокрема, зазначив:
"[Хвороба заявника] підпадає під перелік хвороб, які дають право на звільнення від подальшого відбування покарання...
Судова палата постановила ... звільнити [заявника] від подальшого відбування покарання за вироком... суду від 13 лютого 2004 року у зв'язку з тяжкою хворобою".
21. Ухвалу від 15 квітня 2005 року було надіслано до виправної колонії. Хоча вона знаходилась близько 110 км від м. Дніпропетровська, ухвала надійшла лише 29 квітня 2005 року. Заявника було звільнено в той же день.
F. Оскарження заявником законності затримки його звільнення
22. Заявник, вважаючи, що він незаконно був ув'язнений в період з 14 до 29 квітня 2005 року, звернувся з заявою про порушення кримінальної справи у зв'язку з свавільним позбавленням його свободи. 15 лютого 2007 року Красноармійський міськрайонний суд Донецької області зазначив, що обвинувальний вирок не було скасовано, і що стосується ухвали від 15 квітня 2004 року, то заявника було звільнено від подальшого відбування покарання у зв'язку з його хворобою, а не з реабілітуючих підстав. Таким чином, суд відмовив в задоволенні заяви заявника.
23. 30 березня 2007 року апеляційний суд Донецької області скасував цю постанову у зв'язку з необґрунтованістю та повернув справу до суду першої інстанції на новий судовий розгляд, зазначивши, що заява заявника повинна розглядатись як скарга на незаконність досудового тримання його під вартою.
24. 6 червня 2007 року суд знову відмовив в задоволенні заяви заявника, обґрунтовуючи свою відмову тим, що вирок щодо заявника не було скасовано в апеляційному порядку і, таким чином, тримання його під вартою з 14 до 29 квітня 2005 року не може вважатися незаконним. Заявник подав апеляцію.
25. 31 липня 2007 року апеляційний суд відмовив в прийнятті апеляції до свого розгляду у зв'язку з процесуальними недоліками, оскільки заявник звернувся до суду в порядку кримінального судочинства, тоді як скарги на незаконність ув'язнення не можуть бути предметом розгляду у вказаному порядку.
26. 21 грудня 2007 року та 7 лютого 2008 року Верховний Суд України відмовив у задоволенні касаційної скарги заявника у зв'язку з недоліками її оформлення.
G. Розслідування щодо співкамерників
27. 15 травня 2003 року СВ Красноармійського МРВ УМВС України в Донецькій області було порушено кримінальну справу за фактом заподіяння заявнику тілесних ушкоджень. Експертизою від 4 червня 2003 року (№ 117/175) було встановлено, що заявник мав, зокрема, переломи двох ребер, струс головного мозку і що його ліве око більше не реагувало на світло. Експертиза визнала ці тілесні ушкодження як тяжкі та встановила, що вони не могли бути спричинені падінням з ліжка. В експертному висновку також було зазначено, що "навіть вчасне надання медичної допомоги окулістом відразу ж після отримання травми ока не могло гарантувати збереження зору на ліве око".
28. 13 березня 2005 року розслідування справи було передано до Красноармійської міжрайонної прокуратури Донецької області. 17 травня 2006 року "Сові" та "Дачу" було пред'явлено обвинувачення у заподіянні заявнику тяжких тілесних ушкоджень.
29. 14 липня 2006 року прокурор Красноармійської міжрайонної прокуратури Донецької області продовжив строк досудового слідства на три місяці. 16 серпня 2006 року було складено обвинувальний висновок щодо "Сови" та "Дача". 17 серпня 2006 року справу було направлено до Красноармійського міськрайонного суду, який 5 жовтня 2006 року задовольнив клопотання захисника підсудних щодо повернення справи на додаткове розслідування у зв'язку з відсутністю нещодавніх результатів медичного обстеження "Сови", який страждав на розлад особистості.
30. 12 грудня 2006 року прокурор продовжив строк досудового слідства на один місяць.
31. 20 грудня 2006 року "Сові" було вручено обвинувальний висновок.
32. 11 січня 2007 року виконуючий обов'язки прокурора Красноармійської міжрайонної прокуратури Донецької області затвердив обвинувальний висновок, де були викладені свідчення вісьмох ув'язнених, які тримались під вартою у тій же установі, що й заявник, і які підтвердили, що вони чули звук ударів, його крики та заклики про допомогу.
33. Вироком від 19 вересня 2007 року суд першої інстанції визнав двох співкамерників заявника винними у заподіянні йому в ніч з 12 на 13 квітня 2003 року тяжких тілесних ушкоджень та призначив їм покарання у вигляді позбавлення волі строком на дев'ять років. Проте, оскільки вони вже були засудженими до позбавлення волі строком на дванадцять та десять років відповідно за раніше вчинені ними злочини, щодо них було застосовано принцип поглинання менш суворого покарання більш суворим, і таким чином новий вирок жодним чином не вплинув на тривалість їх покарання.
Вирок було мотивовано, зокрема, висновком експертизи від 4 червня 2003 року. Лише два з вісьмох свідків, які раніше тримались під вартою в тій же установі, що й заявник (див. вищевказаний пункт 32), були допитані в судовому засіданні. Один з них стверджував, що протокол його допиту як свідка був сфальсифікований, але це не було підтверджено експертизою. Попередні показання іншого свідка не були враховані судом, оскільки вони були суперечливими.
34. Прокуратура подала апеляцію у зв'язку з тим, що слідство було неповним, висновки медичної експертизи не були проаналізовані і що участь підсудних не була детально визначена, зокрема, щодо кількості ударів, заподіяних кожним із них.
35. 16 жовтня 2007 року суддя суду першої інстанції у зв'язку з пропущенням строку апеляційного оскарження визнав апеляцію заявника такою, що не підлягає розгляду. 15 січня 2008 року апеляційний суд відмовив в задоволенні апеляційної скарги заявника щодо вищевказаної постанови. Під час судового засідання прокуратура змінила свою апеляцію. Апеляційне провадження з оскарження вироку від 19 вересня 2007 року було закрито. 29 травня 2008 року Верховний Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги заявника.
36. Листом від 26 жовтня 2007 року заявник повідомив Суд про те, що він не пред'являв цивільний позов у цьому провадженні, вважаючи, що непоправні наслідки для його здатності бачити були спричинені, головним чином, відсутністю вчасного медичного втручання, яке було обов'язковим.
H. Розслідування дій працівників міліції
1. Розслідування дій чергових працівників міліції Ч. та П.
37. 27 травня 2004 року мати заявника звернулась з заявою про порушення кримінальної справи щодо чергових працівників міліції по ізолятору тимчасового тримання стосовно ненадання допомоги особі, яка перебувала в небезпечному для життя стані.
38. 2 червня 2004 року після допиту чергових працівників міліції Ч. та П., які стверджували, що бачили, як 12 квітня 2003 року заявник впав зі свого ліжка і таким чином травмував обличчя, прокуратура винесла постанову про відмову в порушенні кримінальної справи. Крім того, прокуратура взяла до уваги твердження працівників міліції, що вони пропонували заявнику викликати швидку допомогу, але той відмовився. 29 вересня 2004 року вищестоящий прокурор скасував постанову про відмову в порушенні кримінальної справи та повернув справу на додаткову перевірку.
39. Заявник також оскаржив в судовому порядку постанову від 2 червня 2004 року. 11 листопада 2004 року суд першої інстанції скасував постанову від 2 червня 2004 року та залишив без змін постанову прокуратури від 29 вересня 2004 року. Суд встановив, що необхідна додаткова перевірка.
40. Відповідно до листа прокуратури Донецької області від 21 травня 2005 року нову постанову про відмову в порушенні кримінальної справи від 22 квітня 2005 року було скасовано вищестоящою прокуратурою.
41. Постановою від 4 серпня 2006 року прокуратура знову відмовила в порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції Ч. та П. Заявник оскаржив цю постанову до суду, який 16 березня 2007 року залишив її без змін. Заявник подав апеляцію. Ухвалою від 3 липня 2007 року апеляційний суд Донецької області скасував постанову від 16 березня 2007 року у зв'язку з безпідставністю та невмотивованістю. Справу було повернуто до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.
42. 21 вересня 2007 року суд першої інстанції скасував постанову про відмову в порушенні кримінальної справи у зв'язку з суперечностями, які мали місце між фактами та резолютивною частиною. 1 жовтня 2007 року ця постанова набрала законної сили.
43. 13 лютого 2008 року прокуратура порушила кримінальну справу щодо працівників міліції Ч. та П. за ознаками складу злочину, передбаченого другою частиною статті
367 Кримінального кодексу України (службова недбалість). П. оскаржив постанову про порушення кримінальної справи щодо нього. 7 травня 2008 року суд першої інстанції відмовив в задоволенні його скарги. 2 липня 2008 року прокуратура затвердила обвинувальний висновок та направила справу до суду першої інстанції, який 4 та 23 вересня 2008 року провів судові засідання.
44. 17 лютого 2009 року суд першої інстанції визнав Ч. та П. винними у вчиненні злочину та призначив їм покарання у виді позбавлення волі строком на два роки з позбавленням права займати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими функціями, строком на два роки. Відповідно до статті
49 Кримінального кодексу України суд звільнив їх від покарання у зв'язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності. Суд також закрив кримінальну справу. Таким чином, Ч. та П. не понесли жодного фактичного покарання.
45. Заявник та засуджені П. та Ч. подали апеляції на обвинувальний вирок. 7 квітня 2009 року апеляційний суд відмовив у задоволенні їх апеляцій. Проте, апеляційний суд виключив частину резулятивної частини вироку щодо закриття кримінальної справи у зв'язку з тим, що суд першої інстанції не мав компетенції постановляти одночасно два рішення по справі. Заявник, вважаючи, що не всім винним особам було пред'явлено обвинувачення, подав касаційну скаргу, вимагаючи проведення нового розслідування.
46. 2 червня 2009 року Верховний Суд України відмовив у витребуванні кримінальної справи за касаційною скаргою заявника у зв'язку з недоліками оформлення касаційної скарги, зокрема, не було долучено належно завірених печаткою суду копій оскаржуваних судових рішень. 29 липня 2009 року Верховний Суд України розглянув по суті касаційну скаргу заявника та відмовив у витребуванні кримінальної справи для перевірки у касаційному порядку.
47. Заявник не пред'являв цивільний позов в цьому провадженні.
2. Розслідування дій чергових працівників міліції Ів. та К.
48. Заявник також звертався з заявою про порушення кримінальної справи щодо чергових працівників міліції їв. та К. за ненадання допомоги особі, яка перебувала в небезпечному для життя стані, та неповідомлення про злочин.
49. 27 червня 2008 року прокуратура винесла постанову про відмову в порушенні кримінальної справи. 16 лютого 2009 року суд першої інстанції визнав, що заява про порушення кримінальної справи була необґрунтованою, оскільки винні особи, зокрема, співкамерники заявника були ідентифіковані та покарані. 19 березня 2009 року апеляційний суд Донецької області залишив без змін постанову суду першої інстанції, зазначивши, зокрема, що їв. та К. заступили на чергування вже після нападів на заявника. 15 травня 2009 року Верховний Суд України відмовив у витребуванні матеріалів провадження за скаргою заявника у зв'язку з тим, що надана копія оскаржуваної постанови не була належним чином завірена печаткою суду. 22 липня 2009 року Верховний Суд України відмовив у витребуванні матеріалів провадження за скаргою заявника, підтвердивши, що його заяви про порушення кримінальної справи щодо їв. та К. були необґрунтованими.
50. Заявник не пред'являв цивільний позов в цьому провадженні.
I. Провадження щодо скасування висновку експертизи від 17 червня 2003 року № 1531
51. У 2007 року заявник звернувся до суду першої інстанції з позовом щодо визнання висновку експертизи від 17 червня 2003 року недійсним, в якому як причину інвалідності було вказано "загальне захворювання" (
див. вищевказаний пункт 13 ).
52. 4 квітня 2007 року суд першої інстанції відмовив в задоволенні його позову, зазначивши, що Положення про медико-соціальну експертизу передбачає лише чотири причини інвалідності, а саме трудове каліцтво, професійне захворювання, інвалідність з дитинства та загальне захворювання. Тілесні ушкодження, які були заподіяні заявнику в ізоляторі тимчасового тримання, експертиза правильно віднесла до групи "загальне захворювання".
53. 19 червня 2007 року апеляційний суд залишив без змін це рішення. 5 вересня 2007 року Верховний Суд України відмовив в задоволенні касаційної скарги заявника.
II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО
54. Наступні положення українського законодавства, чинні станом на час подій у справі, стисло викладено в таких рішеннях:
b) положення Закону України
"Про прокуратуру" - в рішенні у справі "Данкевич проти України" (Dankevitch c. Ukraine) (ухвала щодо прийнятності від 25 травня 1999 року, № 40679/98);
c) стаття
367 Кримінального кодексу України стосовно службової недбалості - в рішенні у справі "Кучерук проти України" (Koutcherouk с. Ukraine) (№ 2570/04, пункт 63, CEDH 2007-Х).
55. Крім того, відповідно до пункту 3 частини першої статті
49 Кримінального кодексу України для злочинів середньої тяжкості перебіг давності закінчується через п'ять років з дня, коли вони були вчинені.
56. Відповідно до частини другої статті
84 цього
Кодексу особа, яка після вчинення злочину або постановлення вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування. При вирішенні цього питання суд враховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи.
57. Четверта частина цієї ж статті передбачає inter alia, що у разі одужання осіб, зазначених у частині другій цієї статті, вони повинні бути направлені для відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності, передбачені статтями
49 або
80 цього
Кодексу , або відсутні інші підстави для звільнення від покарання.
58. Відповідно до частини п'ятої статті
153 Кримінально-виконавчого кодексу України дострокове звільнення від відбування покарання проводиться удень надходження відповідних документів до пенітенціарної установи, а якщо документи одержані після закінчення робочого дня - у першій половині наступного дня.
59. Відповідно до частини п'ятої статті
154 цього
Кодексу подання про звільнення від відбування покарання внаслідок іншої тяжкої хвороби надсилається до суду начальником установи виконання покарань. Одночасно з поданням до суду надсилаються висновок спеціальної лікарської комісії й особова справа засудженого.
ПРАВО
60. Заявник скаржився на поводження, якому його було піддано під час тримання його в ІТТ. Він стверджував, що розслідування, проведене органами влади щодо зазначеного поводження, було неналежним. Заявник посилався на статтю
3 Конвенції та щодо останньої скарги на статтю 13 Конвенції.
Суд вважає, що скарга за статтею
13 Конвенції має бути досліджена в світлі процесуального аспекту статті 3 Конвенції (див. рішення від 6 грудня 2007 року у справі
"Козинець проти України" (Kozinets с. Ukraine), № 75520/01, пункт 44). Відповідна стаття передбачає таке:

Стаття 3
"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню".
A. Прийнятність
61. Уряд стверджував, що заявник не вичерпав національні засоби юридичного захисту. Суд вважає, що це питання пов'язане з суттю скарги та вирішує приєднати попереднє заперечення Уряду до розгляду по суті (див., mutatis mutandis, вищезгадане рішення у справі
"Козинець проти України" (Kozinets c. Ukraine), пункт 48).
62. Суд вважає, що скарга заявника не є явно необґрунтованою у значенні підпункту "а" пункту 3 статті
35 Конвенції . Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона оголошується прийнятною.
B. Суть
1. Доводи сторін
63. Уряд стверджує, що відповідні розслідування були ефективними, посилаючись, зокрема, на те, що кримінальна справа щодо співкамерників заявника в результаті призвела до їх покарання. Крім того, Уряд стверджує, що заявник не вичерпав національні засоби юридичного захисту, оскільки розслідування кримінальної справи щодо працівників міліції Ч. та П. триває. Таким чином, будь-яке зауваження по суті, надане до постановлення остаточного рішення, буде передчасним.
64. Заявник підтримує свою скаргу. Він стверджує про надмірну тривалість розслідування щодо працівників міліції та те, що воно проводилось занадто пізно, також висловлюючи сумніви щодо його ефективності.
2. Оцінка Суду
65. Суд зазначає, що скарга заявника за статтею
3 Конвенції у цій справі порушує три різних питання, тісно пов'язаних між собою: по-перше, щодо покладення на органи влади держави-відповідача відповідальності за погане поводження з заявником; по-друге, щодо надання заявнику адекватної медичної допомоги у зв'язку з його тілесними ушкодженнями; по-третє, щодо ефективності розпочатого розслідування кримінальної справи за фактом поганого поводження.
a) Щодо тілесних ушкоджень, заподіяних заявнику, та відповідальності органів влади
66. Суд повторює, що стаття
3 Конвенції має розглядатись як одне з найважливіших положень Конвенції і як таке, що охороняє основні цінності демократичних суспільств, які входять до складу Ради Європи (див. рішення у справі
"Прітті проти Сполученого Королівства" (Pretty с. Royaume-Uni), № 2346/02, пункт 49, CEDH 2002-III). На відміну від інших положень Конвенції, її формулювання є абсолютним без будь-яких винятків чи умов, і відповідно до статті 15 Конвенції не допускає можливості відступу від зобов'язань (див. рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Шахал проти Сполученого Королівства (Chahal с. Royaume-Uni), пункт 79, Recueil 1996-V).
67. Загалом, відповідальність за дії, заборонені статтею
3 Конвенції , покладається на Договірну Сторону лише тоді, коли вони вчинені особами, які виконують публічні функції. Проте, зобов'язання Високих Договірних Сторін за статтею 1 Конвенції гарантувати кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, передбачені Конвенцією, взяте у поєднанні з вимогами статті 3, означає, що вони повинні вживати належних заходів з метою недопущення катування або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання стосовно вищевказаних осіб з боку приватних осіб (
див. вищевказане рішення у справі Прітті (Pretty), пункти 50 та 51).
68. У низці справ Суд доходив висновку про існування позитивного обов'язку держави забезпечувати захист від нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження (див. рішення у справах "3. та інші проти Сполученого Королівства" (Z et autres с. Royaume-Uni) [ВП], № 29392/95, пункт 73, CEDH 2001-V, "М. С. проти Болгарії" (М. С. с. Bulgarie), № 39272/98, пункт 149, CEDH 2003-XII).
69. Такий захист вимагає вжиття розумних та ефективних заходів з метою запобігання поганому поводженню, про яке органи влади знали чи повинні були знати (див. рішення від 12 жовтня 2006 року у справі "Мубіланзіла Матка та Канікі Мітунга проти Бельгії" (Mubilanzila Mayeka et Kaniki Mitunga с. Belgique), № 13178/03, пункт 53). Зокрема, Суд встановив, що держава несе відповідальність за кожну особу, яка тримається під вартою, оскільки вона, перебуваючи під владою державних службовців, знаходиться у вразливому становищі і органи влади зобов'язані її захищати (див. рішення у справах "Берктай проти Туреччини" (Berktay c. Turquie), № 22493/93, пункт 167, від 1 березня 2001 року; "Альґур проти Туреччини" (Algur с. Turquie), № 32574/96, пункт 44, від 22 жовтня 2002 року). Проте, цей обов'язок необхідно тлумачити таким чином, щоб не накласти на органи влади непомірний або надмірний тягар (див., mutatis mutandis, рішення від 16 листопада 2000 року у справі "Танрібілір проти Туреччини"(Tanribilir с Turquie), № 21422/93, пункт 71).
70. На думку Суду, а також з огляду на характер права, що охороняється статтею
3 Конвенції , для заявника достатньо показати, що органи влади не зробили всього, що розумно очікувалося від них, для запобігання реалізації реального та прямого ризику його фізичній недоторканності, про який вони знали чи повинні були знати. Мова йде про питання, відповідь на яке залежить від сукупності обставин справи, яка розглядається (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Кінан проти Сполученого Королівства" (Keenan с Royaume-Uni), № 27229/95, пункти 110-115, CEDH 2001-III).
71. Суд зазначає, що жодна зі сторін не заперечує той факт, що заявник отримав тілесні ушкодження під час досудового тримання його під вартою, тоді як він повністю перебував під контролем чергових працівників міліції та адміністрації ізолятора тимчасового тримання. Медичні висновки, надані практикуючими лікарями, підтверджують, зокрема, численність та тяжкість тілесних ушкоджень, заподіяних заявнику під час інциденту, зі співкамерниками, які завдали йому ушкодження очей, гематоми на потилиці та грудній клітині, перелом носа і двох лівих ребер, забиту рану лівої підочноямкової області, струс головного мозку, крововилив у праве око та проникаюче поранення лівого ока, що зрештою призвело до повної втрати заявником зору.
72. Суд вважає, що у цій справі мова йде про явно встановлені факти, які самі по собі є достатньо серйозними, щоб вважати дії, про які йдеться, нелюдським та таким, що принижує гідність, поводженням, забороненим статтею
3 Конвенції (див. рішення у справі "Пантеа проти Румунії" (Pantea с. Roumanie), № 33343/96, пункт 185, CEDH 2003-VI (витяги). Суд також зазначає, що таке поводження обтяжується численними обставинами (див. там само пункт 186). По-перше, один із співкамерників заявника - "Сова", який був неодноразово засудженим, страждав на психопатію збудливого типу, про що органи влади повинні були знати. Таким чином, спільне тримання з ним заявника мало високий рівень небезпеки, що мало призвести до посиленого нагляду за камерою. Суд дійшов висновку, що чергові працівники міліції Ч. та П. не втрутились для того, щоб вивести заявника з камери під час інциденту або припинити напади співкамерників щодо нього (див. там само пункт 194), тоді як бійка тривала щонайменше шість годин (див. пункт 10 вище). Зрештою, Суд також зазначає, що навіть після інциденту з двома співкамерниками чергові працівники міліції залишили заявника у тій же камері, де тримались його нападники (див. там само пункт 194).
73. За таких обставин Суд дійшов висновку, що органи влади не дотримались свого позитивного обов'язку захистити фізичну цілісність заявника в рамках їхнього обов'язку наглядати за особами, яких позбавлено свободи, та недопущення посягання на їх фізичну цілісність. Таким чином, держава є відповідальною за погане поводження з заявником під час тримання його під вартою, у зв'язку з чим було порушення статті
3 Конвенції .
b) Щодо медичного лікування
................Перейти до повного тексту