Рішення остаточне, але може підлягати редакційним

виправленням.

У справі "Прасов проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи

комітетом, до складу якого увійшли:

Боштьян М.Зупанчіч (Bostjan M.Zupancic), Голова,

Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska),

Ангеліка Нюссбергер (Angelika Nusberger), судді,

та Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря

секції,

після обговорення за зачиненими дверима 8 лютого 2011 року,

виносить таке рішення, що було ухвалене у той самий день:

1. Справу порушено за заявою (N 27685/04), поданою проти України до Суду п. Олександром Миколайовичем Прасовим відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим.

3. 13 грудня 2007 року Суд вирішив направити заяву Уряду. Відповідно до Протоколу N 14 заява була передана комітету в складі трьох суддів.

4. Заявник, п. Олександр Миколайович Прасов,- громадянин України, народився у 1949 році та проживає у м. Запоріжжі.

5. Заявник - засновник та колишній директор товариства з обмеженою відповідальністю "П". На зборах акціонерів компанії 18 грудня 1999 року акціонери компанії виключили його зі складу акціонерів та розподілили його акції, що за твердженням заявника станом на 14 серпня 2003 року коштували 162 962 грн (26 074 євро) (1).

(1) 1 грн = 0,16 євро.

A. Перше провадження у справі

6. 30 грудня 1999 року заявник подав скаргу до Ленінського районного суду м. Запоріжжя (далі - Ленінський суд), вимагаючи визнати недійсним рішення від 18 грудня 1999 року.

7. 17 листопада 2000 року Ленінський суд, посилаючись на положення Цивільного процесуального кодексу України від 1963 року, які, серед іншого, регулювали порядок розгляду скарг на дії посадових осіб, частково задовольнив скаргу заявника.

8. 26 грудня 2000 року Запорізький обласний суд за скаргою відповідача скасував вищезазначене рішення та повернув справу до Ленінського суду, який рішенням від 25 травня 2001 року задовольнив скаргу заявника.

9. 19 вересня 2001 року апеляційний суд Запорізької області (далі - апеляційний суд) скасував це рішення та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Заявник подав касаційну скаргу, яка 16 листопада 2001 року була відхилена Верховним Судом України.

10. У травні 2002 року апеляційний суд передав справу до іншого районного суду, а в липні 2004 року повернув її до Ленінського суду.

11. 3 березня 2005 року Ленінський суд частково задовольнив скаргу заявника.

12. 30 травня 2005 року апеляційний суд скасував це рішення та залишив скаргу заявника без розгляду, стверджуючи, що справа має розглядатись у порядку позовного провадження. Заявник в касаційному порядку не скаржився.

B. Друге провадження у справі

13. У липні 2005 року заявник розпочав цивільне провадження у Ленінському районному суді м. Запоріжжя щодо того ж предмета спору, що й у першому провадженні.

14. 29 березня 2006 року районний суд відхилив позовні вимоги заявника як необґрунтовані.

15. 23 травня 2006 року апеляційний суд залишив це рішення без змін. Зокрема, апеляційний суд визнав, що позов був поданий поза межами встановленого законом трирічного строку. Заявник подав касаційну скаргу.

16. 23 жовтня 2007 року Верховний Суд України відповідно до Закону України "Про судоустрій України" (із змінами від 22 лютого 2007 року) передав скаргу до апеляційного суду Одеської області.

17. 28 листопада 2007 року апеляційний суд Одеської області, визнавши, що скарга не належить до його юрисдикції, передав її до Вищого господарського суду, який 26 березня 2008 року відхилив позовні вимоги заявника. Заявник знову подав касаційну скаргу до Верховного Суду України.

18. Остаточною ухвалою від 12 червня 2008 року Верховний Суд України відхилив касаційну скаргу заявника.

I. СКАРГА ЩОДО ТРИВАЛОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ

19. Заявник скаржився за п. 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції на те, що тривалість першого провадження у його справі була нерозумною. Суд вважає, що цю скаргу має бути розглянуто лише за п. 1 статті 6 Конвенції, яка у відповідній частині передбачає таке:

Пункт 1 статті 6 Конвенції

"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом,..., який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

20. Період, який має розглядатись, почався 30 грудня 1999 року та закінчився 30 травня 2005 року винесенням ухвали апеляційним судом. Таким чином, розгляд зазначеної справи тривав майже п'ять років та п'ять місяців у судах трьох інстанцій.

A. Щодо прийнятності

21. Уряд стверджував, що предмет цього спору не мав відношення до цивільних прав та обов'язків заявника, тому п. 1 статті 6 Конвенції не є застосовний. Уряд також стверджував, що заявником не було вичерпано національних засобів захисту, оскільки його позов не було розглянуто по суті.

22. Заявник не погодився.

23. Суд зауважує, що питання, щодо якого заявник намагався ініціювати судовий розгляд, мало для нього наслідки матеріального характеру. Відповідно провадження, що розглядається, стосувалось вирішення його цивільних прав у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції (див. рішення у справі "Видання Періскоп" проти Франції" (Editions Periscope v. France), від 26 березня 1992 року, п. 40, вид. A, N 234-В).

24. Щодо заперечень з приводу невичерпання національних засобів захисту Суд вважає, що воно стосується суті першого провадження, а не його тривалості. Відповідно Суд відхиляє заперечення Уряду.