Рішення остаточне, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Мусієнко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи

комітетом, до складу якого увійшли:

Райт Маруст (Rait Maruste), Голова,

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді,

та Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря

секції,

після обговорення за зачиненими дверима 14 грудня 2010 року,

виносить таке рішення, що було ухвалене у той самий день:

1. Справу порушено за заявою (N 26976/06), поданою проти України до Суду 20 червня 2006 року громадянином України п. Олександром Івановичем Мусієнком (далі - заявник) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - п. Ю.Зайцев, Міністерство юстиції України.

3. 24 червня 2009 року Суд вирішив направити цю заяву Уряду. Відповідно до Протоколу N 14 заява була передана комітету в складі трьох суддів.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився в 1938 році та проживає в м. Дзержинську.

5. У невизначену дату в квітні 1999 року заявник звернувся з позовом до Державного підприємства "Дзержинськвугілля" (далі - компанія). Зокрема, він вимагав компенсацію за неточний розрахунок відшкодування шкоди, спричиненої професійним захворюванням. 5 квітня 1999 року Дзержинський міський суд Донецької області (далі - міський суд) розпочав провадження за позовною заявою заявника.

6. 6 грудня 1999 року міський суд попередив компанію про відповідальність за неявку до суду.

7. 15 січня 2002 року заявник звернувся до міського суду з новим позовом до компанії про індексацію своєї заробітної плати.

8. 2 грудня 2002 року позовні заяви заявника були об'єднані, а 1 липня 2004 року міський суд відмовив в їх задоволенні.

9. Заявник чотири рази змінював свої позовні вимоги. До участі у справі як співвідповідача було залучено Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Дзержинську. З 7 лютого 2000 року до 30 травня 2002 року апеляційний суд чотири рази скасовував рішення суду першої інстанції та повертав справу на новий розгляд.

10. 10 лютого 2005 року апеляційний суд Донецької області (далі - апеляційний суд) скасував рішення від 1 липня 2004 року в частині, яка стосувалась відшкодування шкоди, спричиненої професійним захворюванням. Суд замість 6028 грн (844 євро) (1), що вимагав заявник як відшкодування матеріальної шкоди, та 50 000 грн (7000 євро) відшкодування моральної шкоди присудив заявнику 177 грн (25 євро). Заявник подав касаційну скаргу.

(1) 1 грн. = 0,14 євро.

11. 4 червня 2007 року Верховний Суд України відповідно до Закону України "Про судоустрій" (зі змінами, внесеними 22 лютого 2007 року) направив скаргу заявника до апеляційного суду м. Києва, який 9 жовтня 2007 року ухвалив остаточне рішення, залишивши без змін рішення від 1 липня 2004 року та ухвалу від 10 лютого 2005 року.

12. В ході провадження було призначено дві експертизи та винесено низку процесуальних рішень. Протягом того ж періоду заявник подав дев'ять процесуальних клопотань та одинадцять скарг, дві з яких не відповідали процесуальним вимогам.

13. За твердженням Уряду, із сімдесяти одного судового засідання, призначеного в період з 5 квітня 1999 року до 9 жовтня 2007 року, дев'ятнадцять було відкладено в зв'язку з неявкою представника компанії, одинадцять - за клопотанням одного чи обох відповідачів, шість - за клопотанням заявника, чотири - у зв'язку з хворобою чи відсутністю головуючого судді, одне - у зв'язку з неявкою обох сторін і два - з інших незалежних від сторін причин.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

14. Заявник скаржився на те, що тривалість провадження була несумісною з вимогою "розумного строку", що закріплена пунктом 1 статті 6 Конвенції, який у відповідній частині передбачає таке:

"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

15. Уряд висловив заперечення проти цього твердження.

16. Період, який має розглядатись, розпочався 5 квітня 1999 року та закінчився 9 жовтня 2007 року. Таким чином, провадження тривало більш ніж вісім років та шість місяців у судах трьох інстанцій.

A. Щодо прийнятності

17. Суд зазначає, що скарга не є явно необґрунтованою у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також вважає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Відповідно скарга визнається прийнятною.

B. Щодо суті

18. Уряд стверджував, що провадження було складним у зв'язку з неодноразовою зміною заявником вимог щодо відшкодування, приєднанням його додаткового позову до первісного, а також необхідним призначенням експертиз. На думку Уряду, заявник сприяв тривалості провадження шляхом подання низки процесуальних клопотань і скарг та разом з відповідачами був відповідальним за затримку провадження. Уряд стверджував, що значних періодів бездіяльності з вини національних судів не було.

19. Заявник не погодився.

20. Суд нагадує, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись у світлі відповідних обставин справи та таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливість предмета спору для заявника (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France) [ВП], N 30979/96, п. 43, ECHR 2000-VII).

21. Повертаючись до обставин справи, Суд зазначає, що метою позову заявника був перерахунок компенсації у зв'язку з професійним захворюванням та пов'язаної з цим шкоди. Відповідно провадження мало певну важливість для нього. Незважаючи на це, Суд не вбачає жодної підстави для того, щоб національні суди розглядали цю справу з особливою терміновістю по відношенню до інших справ, які перебували на розгляді у судах.

22. Суд також зазначає, що справа певною мірою ускладнювалася внаслідок чотирьохразової зміни сум відшкодування шкоди, що вимагалась заявником, та подання ним нового позову, який був приєднаний до первісного. Крім того, національні суди повинні були встановити, чи зазнав матеріальної та моральної шкоди заявник, і якщо так, то визначити суму відшкодування, яка мала бути виплачена. Навіть якщо справа також ускладнювалась тим, що національні суди мали призначити дві експертизи, Суд доходить висновку, що предмет судового розгляду не може вважатися особливо складним.