Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним правкам.

У справі "Котяй проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Райт Маруст (Rait Maruste), Голова,

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді,

а також Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 14 грудня 2010 року, виносить таке рішення, що було ухвалене в той же день:

1. Справу порушено за заявою (N 33645/07), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України Валерієм Васильовичем Котяєм (далі - заявник) 2 липня 2007 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим з Міністерства юстиції.

3. 24 листопада 2009 року Голова п'ятої секції вирішив направити заяву Уряду. Відповідно до Протоколу N 14 заява була передана комітету в складі трьох суддів.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився в 1973 році та проживає в с. Малин Рівненської області.

5. 25 грудня 2003 року прокуратура порушила кримінальну справу за фактом заподіяння пану Ж. тілесного ушкодження.

6. 21 січня 2004 року заявника було обвинувачено у вчиненні цього злочину. Щодо заявника було обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд.

7. 2 березня 2004 року було закінчено попереднє слідство.

8. 10 березня 2004 року справу було передано до Млинівського районного суду Рівненської області для судового розгляду.

9. 18 квітня 2008 року Млинівський районний суд Рівненської області визнав заявника винним у вчиненні інкримінованого злочину та призначив заявнику покарання у вигляді обмеження волі строком на один рік. Тим самим вироком Млинівський районний суд Рівненської області застосував до заявника амністію.

10. 16 грудня 2008 року апеляційний суд Рівненської області задовольнив апеляційну скаргу заявника, яку той подав повторно у зв'язку з недотриманням процесуальних вимог першого разу, скасував вирок від 18 квітня 2008 року та повернув справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

11. 29 грудня 2009 року Млинівським районним судом Рівненської області було закінчено провадження в зв'язку з закінченням строків давності.

12. 23 лютого 2010 року апеляційний суд Рівненської області скасував постанову від 29 грудня 2009 року та повернув справу на повторний розгляд до суду першої інстанції. Апеляційний суд Рівненської області постановив, що право заявника на захист було порушено і що заявником не було надано згоди на закриття кримінальної справи щодо нього.

13. Наразі справа перебуває у суді першої інстанції.

14. У ході провадження одне судове засідання було відкладено у зв'язку з неявкою заявника, одне - за клопотанням заявника у зв'язку з його хворобою, вісім - у зв'язку з неявкою представника заявника в судове засідання та два - для надання можливості заявнику та/або його представнику ознайомитись з матеріалами справи. Заявником було подано чотири клопотання про відвід суддів. У період з травня 2004 року до лютого 2006 року було призначено чотири судових засідання , жодне з яких не було проведено. У період з 25 грудня 2006 року до 14 листопада 2007 року було призначено три судових засідання, а проведено було два з перервою близько в п'ять місяців.

I. СКАРГА ЩОДО ТРИВАЛОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ

15. Заявник скаржився на те, що тривалість провадження була несумісною з вимогою "розумного строку", передбаченою пунктом 1 статті 6 Конвенції, який у відповідній частині передбачає наступне:

"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення".

A. Щодо прийнятності

16. Суд зазначає, що скарга заявника не є явно необґрунтованою у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною за будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути оголошена прийнятною.

B. Щодо суті

17. Заявник стверджував, що тривалість провадження була надмірною.

18. Уряд стверджував, що затримки у провадженні були спричинені, головним чином, поведінкою заявника та його адвокатом, зокрема, їхньою неявкою у судові засідання та поданням апеляційних скарг.