Рішення остаточне, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Пономаренко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи

комітетом, до складу якого увійшли:

Райт Маруст (Rait Maruste), Голова,

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді,

та Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря

секції,

після обговорення за зачиненими дверима 30 листопада

2010 року,

виносить таке рішення, що було прийнято в той же день:

1. Справу порушено за заявою (N 20930/06), поданою проти України до Суду 16 травня 2006 року двома громадянами України, п. Максимом Олексійовичем Пономаренком та пані Світланою Віталіївною Пономаренко (далі - заявники), відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - п. Ю.Зайцев, Міністерство юстиції України.

3. 16 березня 2010 року Суд оголосив заяву частково неприйнятною та вирішив направити Уряду скаргу на тривалість провадження. Відповідно до Протоколу N 14 заява була передана до комітету в складі трьох суддів.

4. Заявники народились в 1968 році та проживають у м. Кременчуці.

5. 7 серпня 1997 року заявники звернулись до суду з позовом до банку У. про вирішення спору щодо договору застави автомобіля.

6. 18 лютого 2002 року Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області виніс рішення у справі. 27 червня 2002 року апеляційний суд Кіровоградської області залишив це рішення без змін. 10 листопада 2004 року Верховний Суд України скасував зазначені вище рішення та повернув справу на новий розгляд.

7. 8 листопада 2005 року Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області частково задовольнив позов заявників, оголосивши договір застави недійсним, та зобов'язав банк У. виплатити суму вартості автомобіля, інфляційні втрати та збитки.

8. 23 грудня 2005 року апеляційний суд скасував зазначене рішення в частині присуджених виплат, а в іншій частині залишив без змін.

9. 16 червня 2006 року внаслідок недотримання заявниками процесуальних вимог при поданні касаційної скарги Верховний Суд України повернув її без розгляду.

10. За твердженням Уряду в ході провадження три судові засідання були відкладені у зв'язку з неявкою заявників та чотири судові засідання - у зв'язку з неявкою обох сторін. Заявники не погодились з Урядом, стверджуючи, що вони були відсутні тільки на двох судових засіданнях. Сім інших засідань були відкладені у зв'язку з клопотанням відповідача, неявкою третьої сторони або відсутністю судді.

I. МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

11. Після винесення Судом ухвали щодо часткової прийнятності заявники звернулись до Суду, повторюючи деякі зі своїх первісних скарг. Крім того, вони подали нову скаргу за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції щодо відсутності доступу до Верховного Суду України, який повернув їхню касаційну скаргу без розгляду.

12. Суд зазначає, що в своїй ухвалі про часткову прийнятність він відклав розгляд скарги заявників щодо тривалості провадження та оголосив решту скарг неприйнятними. Щодо нової скарги Суд зазначає, що вона не є уточненням первісної скарги заявників стосовно тривалості провадження, щодо якої сторонами були надані коментарі (див. рішення у справі "Пиряник проти України" (Piryanik v. Ukraine), N 75788/01, п. 20, від 19 квітня 2005 року). Отже, справа розглядається Судом в межах скарги щодо тривалості провадження. Нові скарги будуть розглядатись в окремій заяві.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

13. Заявники скаржились, що тривалість провадження була несумісною з вимогою "розумного строку", яка закріплена у пункті 1 статті 6 Конвенції, що передбачає таке:

"Кожен має право на справедливий... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

14. Уряд надав заперечення щодо скарги заявників.

15. Суд зазначає, що період, який має розглядатись, розпочався лише 11 вересня 1997 року, коли набуло чинності положення щодо визнання Україною права на звернення до Суду. Однак, при здійсненні оцінки розумності тривалості провадження після цієї дати має бути враховано стан провадження на той час. Період, що розглядається, закінчився 16 червня 2006 року. Отже, провадження тривало близько восьми років та дев'яти місяців у судах трьох інстанцій.

A. Щодо прийнятності

16. Суд вважає, що скарга заявників не є явно необґрунтованою у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також вважає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Відповідно скарга визнається прийнятною.