Рішення остаточне, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Герега проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи

комітетом, до складу якого увійшли:

Райт Маруст (Rait Maruste), Голова,

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді,

та Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря

секції,

після обговорення за зачиненими дверима 30 листопада

2010 року,

виносить таке рішення, що було ухвалене у той самий день:

1. Справу порушено за заявою (N 30713/05), поданою проти України до Суду 26 липня 2005 року громадянкою України пані Галиною Мар'янівною Герегою (далі - заявниця) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим.

3. 16 березня 2010 року Суд визнав заяву частково неприйнятною та вирішив направити Уряду скаргу стосовно тривалості провадження в справі заявниці. Відповідно до Протоколу N 14 заява була передана комітету в складі трьох суддів.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилась в 1974 році та проживає у Львівській області.

5. У 1991 році пан А. (родич заявниці) звернувся до Старосамбірського районного суду Львівської області з позовом до заявниці, оспорюючи її право на будинок, який заявниця успадкувала згідно із заповітом своєї тітки. У 1993 році за заявою пана А. суд припинив провадження у справі.

6. 24 липня 1997 року за заявою вдови пана А., який помер, той самий суд поновив провадження у справі у зв'язку з нововиявленими обставинами.

7. 6 вересня 2000 року Галицький районний суд м. Львова ухвалив рішення у справі. 18 грудня 2000 року Львівський обласний суд скасував це рішення та повернув справу на новий розгляд.

8. 18 березня 2003 року Галицький районний суд м. Львова визнав заповіт частково недійсним.

9. 23 червня 2003 року та 15 листопада 2004 року відповідно апеляційний суд Львівської області та Верховний Суд України залишив зазначене вище рішення без змін. 29 січня 2005 року заявниця отримала ухвалу від 15 листопада 2004 року.

10. У подальшому заявниця безрезультатно вимагала перегляду справи у зв'язку з нововиявленими обставинами.

11. За твердженням Уряду, в ході провадження судовий розгляд двічі відкладався за клопотаннями заявниці, тричі - у зв'язку з її неявкою та ще тричі - у зв'язку з неявкою обох сторін. Заявниця заперечила проти цього. За її твердженням, з 3 до 30 червня 2000 року вона перебувала на стаціонарному лікуванні і тому не могла з'явитися в одне із зазначених Урядом судових засідань. Тричі судовий розгляд відкладався у зв'язку з відсутністю судді або за клопотанням іншої сторони.

I. МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

12. Після постановлення рішення Суду від 16 березня 2010 року про часткову прийнятність заяви заявниця надала свої аргументи, в яких повторила скарги, заявлені нею при подачі заяви.

13. У рішенні про часткову прийнятність Суд відклав розгляд скарги заявниці щодо тривалості судового провадження. Крім того, Суд оголосив решту скаргу заяві неприйнятними. Отже, розгляд справи в Суді обмежений лише скаргою щодо тривалості провадження.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

14. Заявниця скаржилась, що тривалість судового провадження в її справі була несумісною з вимогою "розумного строку", яка закріплена у пункті 1 статті 6 Конвенції, що передбачає таке:

"Кожен має право на справедливий... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

15. Уряд заперечив проти цього твердження, наголошуючи, зокрема, що справа була складною та що заявниця сприяла тривалості провадження неявкою в деякі судові засідання та поданням декількох процесуальних клопотань.

16. Суд зазначає, що період, який має розглядатись, розпочався 11 вересня 1997 року, коли набуло чинності визнання Україною права на індивідуальне звернення. Однак, при здійсненні оцінки розумності тривалості провадження після цієї дати має бути враховано стан провадження на той час. Період, що розглядається, закінчився 29 січня 2005 року, коли заявниця отримала копію остаточної ухвали (див. рішення у справах "Відмани проти Австрії" (Widmann v. Austria), N 42032/98, п. 29, від 19 червня 2003 року, та "Гіцкало проти України" (Gitskaylo v. Ukraine), N 17026/05, п. 34, від 14 лютого 2008 року). Отже, провадження тривало близько семи років та чотирьох місяців у судах трьох інстанцій.