Рішення остаточне, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Неханченко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи

комітетом, до складу якого увійшли:

Райт Маруст (Rait Maruste), Голова,

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді,

та Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря

секції,

після обговорення за зачиненими дверима 5 жовтня 2010 року,

виносить таке рішення, що було ухвалене у той самий день:

1. Справу порушено за заявою (N 18255/05), поданою проти України до Суду 6 травня 2005 року громадянином України п. Володимиром Семеновичем Неханченком (далі - заявник) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим, Міністерство юстиції України.

3. 19 жовтня 2009 року Голова п'ятої секції вирішив направити заяву Уряду. Відповідно до Протоколу N 14 заява була передана комітету в складі трьох суддів.

4. Заявник народився у 1948 році та проживає у м. Запоріжжі.

A. Перше провадження

5. У жовтні 1995 року заявник звернувся до Орджонікідзенського районного суду м. Запоріжжя з позовом до прокуратури Запорізької області та Запорізького міського управління УМВС України в Запорізькій області (далі - УМВС) про стягнення матеріальної та моральної шкоди. У ході провадження він також подав аналогічний позов до Державного казначейства України.

6. 22 жовтня 1998 року суд виніс рішення у справі заявника. 21 січня 1999 року Запорізький обласний суд (далі - обласний суд) скасував це рішення та направив справу на новий розгляд. 19 лютого 1999 року за протестом Голови обласного суду президія цього ж суду скасувала ухвалу від 21 січня 1999 року.

7. 22 квітня 1999 року обласний суд скасував рішення від 22 жовтня 1998 року та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

8. 9 лютого 2004 року Орджонікідзенський районний суд м. Запоріжжя частково задовольнив позовні вимоги заявника та присудив йому певні суми компенсації.

9. 23 листопада 2004 року апеляційний суд Запорізької області (далі - апеляційний суд) скасував це рішення та направив справу на новий розгляд. 12 грудня 2007 року Верховний Суд України скасував ухвалу від 23 листопада 2004 року та повернув справу до апеляційного суду на новий розгляд.

10. 4 березня 2008 року апеляційний суд скасував рішення від 9 лютого 2004 року та відмовив у задоволенні позову заявника, як необґрунтованому.

11. 21 травня 2008 року Верховний Суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заявника.

12. Відповідно до інформації, наданої Урядом, у ході провадження заявник змінював свій позов та апеляційні скарги десять разів. Суди відклали 12 судових засідань за клопотанням заявника або у зв'язку з його неявкою до суду, що в результаті спричинило затримки, тривалість яких загалом становила півтора року. Тринадцять судових засідань були також відкладені через неявку відповідача до суду, відсутність або хворобу судді або через те, що судам було потрібно отримати додаткові докази.

B. Друге та третє провадження

13. У жовтні 1990 року заявник подав до національного суду цивільний позов до УМВС, вимагаючи відшкодування збитків. Це провадження закінчилося 19 жовтня 1994 року. Суд частково задовольнив позов заявника.

14. У період 1989-1999 років заявник безрезультатно звертався з заявами про порушення кримінальної справи проти певних працівників міліції, які нібито відібрали в нього його особисті речі та заподіяли йому легкі тілесні ушкодження.

I. СКАРГА ЩОДО ТРИВАЛОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ

15. Посилаючись на пункт 1 статті 6 Конвенції, заявник скаржився на те, що тривалість першого провадження у його справі не була розумною. Вищезазначене положення у відповідній частині передбачає таке:

"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом..., який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

16. Уряд заперечив проти цього твердження.

17. Суд зазначає, що період, який має розглядатись, почався з 11 вересня 1997 року, дати набрання Конвенцією чинності для України. Однак, оцінюючи розумність строку, що минув після цієї дати, слід враховувати той факт, що на той момент провадження тривало з жовтня 1995 року. Остаточне рішення у справі було винесено 21 травня 2008 року. Таким чином, провадження у справі тривало майже десять років та вісім місяців у судах трьох інстанцій.

A. Щодо прийнятності

18. Суд зазначає, що ця скарга не є очевидно необґрунтованою у значенні п. 3 ст. 35 Конвенції. Далі Суд зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона визнається прийнятною.

B. Щодо суті

19. Суд нагадує, що розумність тривалості провадження повинна визначатися у світлі відповідних обставин справи та з огляду на такі критерії: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів державної влади, а також важливість предмета спору для заявника (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France) [ВП], N 30979/96, п. 43, ECHR 2000-VII).

20. Суд зазначає, що складність справи та поведінка заявника, який дещо сприяв тривалості провадження, самі по собі не можуть пояснити загальну тривалість провадження в цій справі (див. п. 12 вище). Суд зазначає, що значні затримки, головним чином, були спричинені тривалим розглядом справи Орджонікідзенським районним судом м. Запоріжжя (див. пп. 7-8 вище) та Верховним Судом України (див. п. 9 вище), а також неодноразовим відкладанням судових засідань, за що відповідальними є національні суди. Суд доходить висновку, що здебільшого держава є відповідальною за затягування тривалості провадження.