Текст рішення може зазнати редакційної правки.

У справі "Нікіфоренко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Райт Маруст (Rait Maruste),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

Михайло Буроменський (Mykhaylo Buromenskiy), суддя ad hoc,

та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 26 січня 2010 року, виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена за заявою (N 14613/03), поданою проти України до Суду 21 лютого 2003 року громадянкою України пані Людмилою Василівною Нікіфоренко (далі - заявниця) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим, Міністерство юстиції.

3. 2 березня 2009 року Голова п'ятої секції вирішив направити заяву Уряду. Також було вирішено розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно (пункт 3 статті 29 Конвенції) .

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилась у 1945 році та проживає у м. Червонопартизанську.

5. 11 листопада 1997 року заявниця проникла у приміщення пані М. та взяла велосипед, що належав її колишньому чоловіку, який помер три дні тому.

6. 18 листопада 1997 року слідчим відділом головного відділу УМВС м. Свердловська Луганської області (далі - СВ ГВ м. Свердловська) після отримання скарги пані М. було порушено щодо заявниці кримінальну справу за фактом крадіжки з проникненням у житло.

7. У листопаді та грудні 1997 року досудове слідство кілька разів зупинялось через хворобу заявниці.

8. 5 січня 1998 року заявниці було пред'явлено обвинувачення у вчиненні крадіжки з проникненням у житло. Того ж дня щодо заявниці було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

9. У січні, квітні, травні та серпні 1998 року досудове слідство кілька разів зупинялось через хворобу заявниці.

10. У листопаді 1998 року досудове слідство було завершено і кримінальну справу щодо заявниці було направлено до Свердловського міського суду Луганської області (далі - Свердловський суд).

11. 25 грудня 1998 року Свердловський суд направив справу на додаткове розслідування.

12. 20 вересня 1999 року СВ ГВ УМВС м. Свердловська дії заявниці було перекваліфіковано, їй було пред'явлено обвинувачення у грабежі.

13. 3 листопада 1999 року СВ ГВ УМВС м. Свердловська було завершено додаткове розслідування, а справу направлено до суду.

14. 2 грудня 2000 року Свердловський суд визнав заявницю винною. Проте Луганський обласний суд скасував вирок та направив справу на нове розслідування.

15. 15 червня 2000 року СВ ГВ УМВС м. Свердловська дії заявниці було перекваліфіковано з грабежу на самоуправство.

16. 12 липня 2000 року заявниці було пред'явлено обвинувачення у грабежі.

17. 5 серпня 2000 року обвинувачення щодо заявниці були змінені на попередні - "самоуправство". СВ ГВ УМВС м. Свердловська закрило кримінальну справу щодо заявниці у зв'язку із спливом строків притягнення до кримінальної відповідальності.

18. 20 вересня 2000 року прокуратура Луганської області скасувала постанову від 5 серпня 2000 року та взяла під свій контроль розслідування справи.

19. 21 грудня 2000 року слідство було завершено, та 29 грудня 2000 року кримінальна справа була направлена до суду.

20. 26 березня 2002 року суд направив справу на додаткове розслідування.

21. 10 листопада 2003 року слідчий перекваліфікував обвинувачення щодо заявниці на "приховування злочину".

22. У травні 2004 року слідство було завершено та справа була направлена до суду.

23. 17 червня 2004 року суд направив справу на додаткове розслідування.

24. 17 серпня 2004 року апеляційний суд Луганської області залишив без змін ухвалу від 17 червня 2004 року.

25. У жовтні 2004 року обвинувачення щодо заявниці було змінено на "самоуправство". Розслідування було завершено та справу було направлено до суду.

26. У листопаді - грудні 2004 року суд призначив три судові засідання.

27. 28 грудня 2004 року, 26 січня та 16 лютого 2005 року судові засідання були відкладені через неявку заявниці.

28. У 2004 році потерпіла пані М. померла.

29. 11 квітня 2005 року Ровенський міський суд закрив кримінальну справу щодо заявниці у зв'язку із закінченням строку притягнення до кримінальної відповідальності. 17 червня 2005 року апеляційний суд Луганської області скасував зазначене рішення та направив справу на новий розгляд.

30. Між вереснем та листопадом 2005 року судові засідання були відкладені чотири рази через неявку заявниці.

31. 27 грудня 2005 року суд направив справу на додаткове розслідування.

32. 30 червня 2006 року розслідування було завершено та справу було направлено до суду.

33. Між липнем та листопадом 2006 року судові засідання відкладались чотири рази через неявку заявниці.

34. 14 травня 2007 року справа була направлена на додаткове розслідування.

35. 12 липня 2007 року слідство було завершено та справа була направлена до суду.

36. 6 вересня 2007 року, 4 червня 2008 року та 12 лютого 2009 року суд повертав справу на додаткове розслідування.

37. 22 жовтня 2008 року слідчим було винесено постанову про скасування заявниці запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд. Протягом періоду, коли заявниця перебувала під запобіжним заходом у вигляді підписки про невиїзд, їй було дозволено кілька разів виїхати за кордон для відвідування своїх родичів та кілька разів вона це зробила без дозволу. В одному випадку заявниці не було надано дозвіл залишати місце свого проживання.

38. 21 березня 2009 року прокурор закрив кримінальну справу щодо заявниці за відсутністю складу злочину.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

39. Положення статей 148, 149 та 150 Кримінально-процесуального кодексу України від 1960 року, у яких встановлені загальні норми щодо запобіжних заходів, викладені в рішенні у справі "Меріт проти України" (Merit v. Ukraine) (N 66561/01, рішення від 30 березня 2004 року).

40. Відповідно до статті 151 зазначеного Кодексу підписка про невиїзд полягає у відібранні від підозрюваного або обвинуваченого письмового зобов'язання не відлучатися із зареєстрованого місця проживання чи перебування або з місця тимчасового знаходження без дозволу слідчого. У разі порушення цього письмового зобов'язання запобіжний захід може бути замінений більш суворим.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

41. Заявниця скаржилася на те, що тривалість судового провадження була несумісною з вимогою "розумного строку", закріпленого пунктом 1 статті 6 Конвенції, який передбачає наступне:

"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом,..., який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення".

42. Уряд оскаржив це твердження. Уряд зазначив, що затримки, які викликані поведінкою заявниці, тривали майже десять місяців протягом судового провадження та ще кілька місяців протягом досудового слідства.

43. Період, який розглядається, почався 18 листопада 1997 року та закінчився 21 березня 2009 року. Таким чином, він тривав одинадцять років, чотири місяці і чотири дні у судах двох інстанцій.

A. Щодо прийнятності

44. Суд зазначає, що скарга не є явно необґрунтованою у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції. Також Суд зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, Суд оголошує її прийнятною.

B. Щодо суті

45. Суд повторює, що розумність тривалості провадження слід оцінювати у світлі обставин справи та з урахуванням наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних державних органів (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Пелісьє і Сассі проти Франції" (Pelissier and Sassi v. France), [GC], N 25444/94, п. 67, ECHR 1999-II).

46. Суд неодноразово встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, подібних до цієї (див. вищезгадане рішення у справі "Пелісьє і Сассі проти Франції" (Pelissier and Sassi v. France).

47. Розглянувши всі надані матеріали, Суд вважає, що Уряд не навів жодного факту чи аргументу, що могли б переконати його дійти іншого висновку у даній справі. Беручи до уваги практику Суду, він вважає, що в даній справі тривалість судового провадження була надмірною та не відповідала вимозі "розумного строку", навіть, якщо виключити із загального строку провадження періоди затримок, які мали місце з вини заявниці.

Відповідно мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ

48. Заявниця також скаржилась на те, що в Україні відсутній суд, до якого можливо було б звернутись зі скаргою на надмірну тривалість судового провадження. Заявниця посилалась на статтю 13 Конвенції, яка передбачає наступне: