Текст рішення може підлягати редакційним правкам.

У справі "Янголенко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Райт Маруст (Rait Maruste),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska), судді,

Михайло Буроменський (Mykhaylo Buromenskiy), суддя ad hoc,

та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 17 листопада 2009 року, виносить таке рішення, що було прийнято в той же день:

1. Справу порушено за заявою (N 14077/05), поданою проти України до Суду 6 квітня 2005 року громадянином України п. Євгеном Олексійовичем Янголенком (далі - заявник) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його уповноважений - п. Юрій Зайцев.

3. 19 січня 2009 року Голова п'ятої секції вирішив направити цю заяву Уряду. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився в 1944 році та проживає в м. Торез, Україна.

Перше провадження

5. 5 листопада 1998 року заявник звернувся до Торезького міського суду Донецької області з позовом до свого колишнього роботодавця - ДП "Торезантрацит" про відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, що було пов'язано з виконанням ним трудових обов'язків, а також про відшкодування моральної шкоди. 13 липня 2000 року суд виніс рішення про стягнення на користь заявника одноразової виплати у розмірі 948,27 грн та щомісячної виплати у розмірі 50,48 грн. Відповідач у справі оскаржив це рішення. 14 серпня 2000 року Донецький обласний суд (з червня 2001 року назву суду змінено на апеляційний суд Донецької області) скасував вищевказане рішення та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

6. На цьому етапі у провадження як відповідача було залучено ДК "Укрвуглереструктуризація" (далі - Підприємство N 1).

7. 5 лютого 2003 року Торезький міський суд Донецької області ухвалив рішення про стягнення з Підприємства N 1 на користь заявника одноразової виплати у розмірі 4574,33 грн та безстрокових щомісячних виплат у розмірі 122,90 грн (1). За інформацією заявника, це рішення не оскаржувалось та вступило в законну силу.

(1) На даний час приблизно 812,80 та 21,84 євро відповідно.

8. У зв'язку з цим у незазначену дату державна виконавча служба винесла постанову про відкриття виконавчого провадження.

9. Під час провадження заявник звернувся до Торезького міського суду Донецької області з заявою про заміну боржника на ДП "Донвуглереструктуризація" (далі - Підприємство N 2). 2 червня 2004 року суд відмовив у задоволенні цієї заяви.

10. 11 жовтня 2004 року Міністерство палива та енергетики України розпочало процедуру ліквідації Підприємства N 1.

11. 27 вересня 2006 року наказом Міністерства вугільної промисловості України діяльність Підприємства N 1 була припинена шляхом реорганізації-приєднання до Підприємства N 2.

12. 29 грудня 2007 року Підприємство N 2, в свою чергу, було реорганізовано шляхом приєднання до ДП "Укрвуглеторфреструктуризація" (далі - Підприємство N 3).

13. 9 квітня 2009 року державна виконавча служба звернулась до Торезького міського суду Донецької області з поданням про заміну боржника у справі. Того ж дня була винесена постанова про зупинення виконавчого провадження до вирішення судом питання по суті.

14. 23 червня 2009 року суд відмовив державній виконавчій службі у задоволенні подання.

15. Рішення суду від 5 лютого 2003 року залишається невиконаним.

Друге провадження

16. У січні 2001 року заявник звернувся до Торезького міського суду Донецької області з позовом до місцевого управління соціального захисту населення про компенсацію неправильно нарахованої (на думку заявника) пенсії. 27 лютого 2001 року суд відмовив заявнику у задоволенні позову. 23 квітня 2001 року Донецький обласний суд залишив це рішення без змін.

Третє провадження

17. У квітні 2002 року заявник звернувся до апеляційного суду Донецької області з позовом до Торезького міського суду про стягнення компенсації за тривалий розгляд його позовної заяви відносно ДП "Торезантрацит". 11 квітня 2002 року суд встановив, що національне законодавство не передбачає права заявника звертатися з позовами відносно судів першої інстанції, оскаржуючи дії, пов'язані із здійсненням правосуддя. 25 листопада 2002 року той же суд відхилив апеляційну скаргу заявника на рішення щодо процесуальних недоліків. Останнє рішення заявником не оскаржувалось.

Четверте провадження

18. У жовтні 2003 року заявник звернувся до Торезького міського суду з позовом до Підприємства N 2 про стягнення заборгованості із заробітної плати та про відшкодування моральної шкоди. 23 липня 2004 року суд відхилив позов заявника у зв'язку з припущенням строку позовної давності. 7 жовтня 2004 року та 25 липня 2007 року апеляційний суд Донецької області та апеляційний суд м. Києва відповідно залишили це рішення без змін.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

19. Відповідні положення національного законодавства можна знайти у рішенні Суду у справі "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine), N 67534/01, пп. 16-19, від 27 липня 2004 року).

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

20. Заявник скаржився на тривалість першого провадження та тривале невиконання рішення від 5 лютого 2003 року, що порушує пункт 1 статті 6 Конвенції, який передбачає наступне:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

A. Щодо прийнятності

21. Уряд стверджував, що заявник не вичерпав усі національні засоби юридичного захисту, як того вимагає пункт 1 статті 35 Конвенції. Зокрема, Уряд стверджував, що заявник не звертався до жодного з національних судів із скаргою на дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби.

22. Заявник не погодився з твердженнями Уряду.

23. Суд зазначає, що аналогічні заперечення вже були відхилені у низці рішень, прийнятих Судом (див. рішення у справі "Войтенко проти України" (Voytenko v. Ukraine), N 18966/02, пп. 29-31, від 29 червня 2004 року). Суд вважає, що заперечення Уряду мають бути відхилені в цій справі з тих же причин.