Текст рішення може підлягати редакційним правкам.

У справі "Олег Колесник проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді,

Михайло Буроменський (Mykhaylo Buromenskiy), суддя ad hoc,

а також Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря секції,

після наради за зачиненими дверима 20 жовтня 2009 року, виносить таке рішення, ухвалене того самого дня:

1. Справу розпочато за заявою (N 17551/02) проти України, поданою до Суду на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України Олегом Ревазовичем Колесником (далі - заявник) 2 листопада 2001 року.

2. Заявника, якому було надано право на безоплатне представництво в Суді, представляв І.Погасій, адвокат, що практикує у м. Кіровограді. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - п. Ю.Зайцев, з Міністерства юстиції.

3. Заявник стверджував, зокрема, що розгляд його справи судом був несправедливим, що його було допитано за відсутності адвоката та змушено надати зізнавальні показання, а також що він був позбавлений можливості допитати важливих свідків обвинувачення.

4. 8 вересня 2006 року Голова п'ятої секції вирішив направити заяву Уряду. Також було вирішено розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви одночасно (пункт 3 статті 29 Конвенції) .

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник, 1963 року народження, на даний час він відбуває покарання в Житомирській виправній колонії N 8, Україна.

6. Як стверджує заявник, 7 листопада 1998 року (10 листопада 1998 року, як свідчать документи) його разом з трьома іншими особами було затримано за підозрою у вчиненні двох убивств за обставин, що обтяжують покарання, та розбою. За твердженням заявника, він зазнав поганого поводження з боку працівників міліції, які змушували його надати зізнавальні показання і відмовитися від права на захист.

7. Під час першого допиту 10 листопада 1998 року заявник зізнався, що 19 серпня 1998 року він разом з іншими підозрюваними учинив вбивство пані Ч. (далі - потерпіла Ч.), перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння. Він також зізнався, що 2 жовтня 1998 року він разом з іншими підозрюваними учинив вбивство пана Б. (далі - потерпілий Б.). Подібні зізнавальні показання він дав 11 листопада 1998 року під час відтворення обстановки і обставин подій на місці вчинення злочину. 13 листопада 1998 року заявника було знову допитано, і він підтвердив свої зізнавальні показання. Подібні показання дали й підозрювані Т., У. і Б. Усі слідчі дії проводилися без надання юридичної допомоги захисника.

8. 18 листопада 1998 року заявникові було призначено адвоката-захисника.

9. Тим часом (дата невідома) мати заявника звернулася до прокуратури м. Кіровограда зі скаргою, вимагаючи порушення кримінальної справи щодо кількох працівників міліції, які, за її словами, піддали заявника нелюдському поводженню. 24 грудня 1998 року прокуратура винесла постанову про відмову в порушенні кримінальної справи у зв'язку з відсутністю складу злочину в діях працівників міліції. Ані заявник, ані його мати не оскаржували цю постанову в суді.

10. 29 березня 1999 року під час допиту як обвинуваченого заявник заперечив свої попередні зізнавальні показання і заявив про свою невинуватість, стверджуючи, що його примусили зізнатися у злочинах, які він не вчиняв.

11. 2 червня 1999 року досудове слідство було завершено і справу, порушену щодо заявника та чотирьох інших підозрюваних (Т., У., Б. та І.), було передано на розгляд до Кіровоградського обласного суду (далі - обласний суд).

12. 1 липня 1999 року обласний суд повернув справу до прокурора Кіровоградської області на додаткове розслідування, оскільки було встановлено, що слідчими органами не було дотримано вимог деяких положень Кримінально-процесуального кодексу, і такі порушення не можна було виправити під час судового розгляду. У своїй ухвалі суд зазначив, зокрема, що слідчі органи порушили право обвинуваченого на захист. Суд встановив, що кримінальні обвинувачення стосовно заявника та інших підозрюваних у справі потребували обов'язкового забезпечення їм юридичного представництва вже на самому початку розслідування, але цього забезпечено не було. Зокрема, суд акцентував увагу на тому факті, що допити заявника 10 і 13 листопада 1998 року та відтворення обстановки і обставин подій на місці злочину 11 листопада 1998 року було проведено без участі захисника. Такі самі недоліки було виявлено стосовно зізнавальних показань інших обвинувачених у справі. Суд також зазначив, що слідчі органи не знайшли знаряддя вбивства та інших речових доказів. Ухвалою було зобов'язано прокуратуру повторно провести всі слідчі дії у присутності захисників обвинувачених у справі.

13. 10 травня 2000 року додаткове розслідування було завершено і справу передано до обласного суду.

14. Як під час додаткового розслідування, так і під час судового розгляду заявник та інші обвинувачені у справі відмовилися від своїх зізнавальних показань. Вони також заявили, що їх примусили свідчити проти себе.

15. 6 лютого 2001 року обласний суд, розглянувши справу як суд першої інстанції, визнав заявника винним у вчиненні двох вбивств за обставин, що обтяжують покарання, та розбою і призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на чотирнадцять років. Обвинувальний вирок у справі заявника ґрунтувався на його зізнавальних показаннях, які він давав 10, 11 і 13 листопада 1998 року, а також на подібних показаннях інших підсудних у справі та показаннях свідків.

16. Щодо першого вбивства, то обласний суд також взяв до уваги показання пані В., яка заявила, що була свідком вчинення злочину і що підсудний Т. наказав їй мовчати. Обласний суд також зауважив, що під час досудового слідства пані В. впізнала підсудних Т. і У. (їй показали їхні фотографії); однак вона не з'явилася в судове засідання для участі в розгляді справи. Обласний суд також послався на показання пана Ч. (сина потерпілої Ч.), який упізнав три уламки держака сапи, які було знайдено на місці злочину і які, як стверджувалося, могли бути знаряддями вчинення злочину; а також на результати додаткової судово-медичної експертизи, згідно з висновком якої смерть потерпілої Ч. могла настати за обставин, зазначених заявником 11 листопада 1998 року під час відтворення обставин і обстановки подій на місці вчинення злочину.

17. Щодо другого вбивства, то обласний суд взяв до уваги, зокрема, такі докази: результати судово-біологічної та судово-медичної експертиз, згідно з висновками яких кров, виявлена на куртці, вилученій у заявника, могла належати потерпілому Б.; показання пана П. про те, що в жовтні 1998 року заявник та підсудний Т. продали йому за один літр алкогольного напою електроплиту, яка належала потерпілому Б.; і показання пані Н. (матері потерпілого Б.), яка виявила, що з квартири її сина зникли електроплита і гроші (35 гривень). Ані пан П., ані пані Н. не були присутніми в судовому засіданні під час розгляду справи.

18. Обласний суд висловив сумнів у достовірності показань пана М. і пана Ч.В. Згідно з показаннями пана М., які він дав у суді, 19 серпня 1998 року з 8-ї до 19 год. заявник допомагав йому ремонтувати будинок його товариша. Згідно з показаннями пана Ч.В., які він дав у суді, з 25 вересня до 6 жовтня 1998 року заявник ремонтував його комору.

19. Клопотання захисника про допит пані Ма., пані Ч.В. і пані Ч., які, як стверджувалося, могли підтвердити алібі заявника, було відхилено як таке, що не має відношення до справи.

20. У касаційній скарзі до Верховного Суду України заявник та його захисник оскаржили вирок за низкою пунктів. По-перше, вони заперечували прийнятність доказів, здобутих із порушенням закону,- показання заявника та інших підсудних у справі, які містили свідчення проти самих себе, а також показання свідків, отримані під час першого досудового слідства. Захисник посилався на те, що 1 липня 1999 року обласний суд повернув справу на додаткове розслідування саме через те, що показання заявника та інших підсудних у справі було отримано з порушенням закону, у зв'язку з чим вони не можуть визнаватися допустимими доказами. У касаційній скарзі також зазначалося, що обласний суд спирався на показання свідків, яких суд не допитував у судовому засіданні, проігнорував показання свідків М. і Ч.В., які підтверджували алібі заявника, і відмовився задовольнити клопотання захисту про виклик інших свідків. Заявник також скаржився, що його примусили свідчити проти себе і вперше дозволили зустрітися із захисником лише 29 березня 1999 року.

21. 10 травня 2001 року Верховний Суд України залишив вирок від 6 лютого 2001 року без змін. Стосовно скарг заявника він зазначив таке:

"...Дані, які дозволили б сумніватися в правдивості свідків В. і Ч., в матеріалах справи відсутні.

Свідок В., чиї показання на попередньому слідстві були досліджені відповідно до статті 306 КПК України...

...підстав, які ставлять під сумнів достовірність показань свідка П., в матеріалах справи немає.

...Доводи засуджених про недозволені методи ведення слідства є необґрунтованими. Під час попереднього слідства за заявами [засуджених] було проведено перевірку, внаслідок якої було відмовлено у порушенні кримінальної справи стосовно працівників міліції Кіровського РВ УМВС...

...Безпідставними є доводи засудженого Колесника та його адвоката про те, що суд не перевірив алібі Колесника, яке підтвердили свідки М. і Ч.В. В судовому засіданні було ретельно досліджено та належним чином оцінено показання цих свідків, і суд правильно піддав сумніву їх показання, оскільки раніше Колесник під час попереднього слідства не посилався на цих осіб, а останні не могли пояснити суду причину, чому вони пам'ятають точні дати і обставини подій зі спливом тривалого часу...

...Безпідставними є і доводи засудженого Колесника і Б. щодо порушення, як вони стверджують, права на захист. В чому конкретно це виявилося, засуджені не зазначають. Як видно із матеріалів справи, під час попереднього слідства законні права та інтереси [засуджених] захищали [адвокати] , які були присутніми під час проведення найважливіших слідчих дій".

22. Верховний Суд України підтвердив те, що вину заявника та інших підсудних доводять показання, які вони давали під час першого досудового слідства, показання пані В., пана Ч., пані Н. і пана П., отримані під час досудового слідства, а також речові докази - знайдені на місці злочину три уламки держака сапи, що належали потерпілій Ч., куртка, вилучена з будинку заявника, та електроплита, вилучена у пана П. Вмотивовуючи своє рішення, суд також посилався на результати судово-біологічної та судово-медичної експертиз.

23. Ані заявник, ані його захисник не були присутніми в судовому засіданні під час розгляду справи у Верховному Суді України.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

24. Відповідні положення національного законодавства стисло наведено в рішеннях у справах "Яременко проти України" (Yaremenko v. Ukraine) (заява N 32092/02, пп. 45-53, рішення від 12 червня 2008 року) та "Жогло проти України" (Zhoglo v. Ukraine) (N 17988/02, п. 21, від 24 квітня 2008 року).

I. СКАРГА ПРО ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

25. Заявник скаржився, що провадження в його справі було несправедливим. Він стверджував, що на початковому етапі розслідування його примусили свідчити проти себе і що основні слідчі дії проводилися без участі захисника. Він також скаржився, що був позбавлений можливості допитати ключових свідків обвинувачення, оскільки вони не з'явилися в судове засідання для участі в розгляді справи. За його твердженням, докази, здобуті завдяки згаданим вище порушенням, було покладено в основу обвинувального вироку в його справі. Він посилався на пункт 1 та підпункти "c" і "d" пункту 3 статті 6 Конвенції, у відповідних положеннях яких зазначено:

"1. Кожен має право на справедливий... розгляд його справи... судом..., який... встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення...

...

3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:

...

c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя;

d) допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;..."

A. Щодо прийнятності

26. Уряд висунув попереднє заперечення щодо прийнятності скарги заявника за підпунктом "c" пункту 3 статті 6 Конвенції. Уряд доводив, що скарги заявника стосовно ненадання йому юридичної допомоги захисником під час допиту та інших слідчих дій, які проводилися 10, 11 і 13 листопада 1998 року, було подано надто пізно, оскільки на день подання заяви (2 листопада 2001 року) вже минуло понад шість місяців від зазначених вище дат або навіть від дати, коли заявник звернувся з таким питанням до національного суду (29 червня 1999 року).

27. Заявник доводив, що він подав заяву в межах встановленого строку, оскільки остаточне рішення в порушеній щодо нього кримінальній справі було винесене Верховним Судом України 10 травня 2001 року.

28. Суд повторює, що вимоги пункту 3 статті 6 Конвенції слід розглядати як конкретні аспекти права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції, і що завдання Суду полягає в тому, щоб з'ясувати, чи був увесь зазначений процес, включно зі способом, у який здійснювався збір доказів, "справедливим" у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справах "Шабельник проти України" (Shabelnik v. Ukraine), заява N 16404/03, п. 51, рішення від 19 лютого 2009 року, та "Лаудон проти Німеччини" (Laudon v. Germany), заява N 14635/03, пункт 56, рішення від 26 квітня 2007 року). Щоб оцінити, якою мірою стверджуване порушення процесуальних прав могло позначитися на справедливості всього провадження, заявник мусив чекати на остаточне рішення у справі. Можна було обґрунтовано очікувати звернення заявника із згаданими вище скаргами в апеляційному порядку до Верховного Суду України, що вважається ефективним засобом юридичного захисту щодо скарг на несправедливість провадження в кримінальній справі (див., mutatis mutandis, ухвалу у справі "Архипов проти України" (Arkhipov v. Ukraine), заява N 25660/02, ухвала від 18 травня 2004 року). Суд також зазначає, що заявник справді порушив усі зазначені питання у своїй касаційній скарзі до Верховного Суду (див. пункт 20 вище). Тому Суд відхиляє попереднє заперечення Уряду.