Рішення може зазнати редакційної правки.

У справі "Ротар проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Райт Маруст (Rait Maruste),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді,

Михайло Буроменський (Mykhaylo Buromenskiy), суддя ad hoc,

та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 22 вересня 2009 року, виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена за заявою (N 34126/05), поданою проти України до Суду 9 вересня 2005 року громадянином України п. Сергієм Діамедовичем Ротаром (далі - заявник) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його уповноваженим - п. Ю.Зайцевим.

3. 8 вересня 2008 року Суд вирішив направити заяву Уряду. Також було вирішено розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно (пункт 3 статті 29 Конвенції) .

4. Заявник народився у 1951 році та проживає у м. Олександрії.

5. Державна частка у статутному фонді ВАТ "Олександрійське АТП-13506" (далі - "підприємство") складає 26,1%, тому це підприємство підпадає під дію мораторію на примусову реалізацію майна підприємств, у яких частка держави становить не менше 25% статутного фонду, таким чином, забороняється накладення арешту та продаж активів цього підприємства.

6. 17 березня 2004 року господарський суд Кіровоградської області розпочав процедуру банкрутства щодо підприємства.

7. 31 серпня 2004 року Олександрійський міський суд Кіровоградської області зобов'язав підприємство сплатити заявнику 7021,29 грн (1) заборгованості із заробітної плати та компенсації відшкодування. Зазначена сума складається із заробітної плати, що належить заявнику, та прибуткового податку. Рішення набрало законної сили, проте воно виконане лише частково, заборгованість за ним складає 6114,29 грн (2).

(1) Приблизно 1125,88 євро.

(2) Приблизно 864,45 євро.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 ТА СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ, А ТАКОЖ СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ

8. Заявник скаржився на тривале невиконання судового рішення від 31 серпня 2004 року. Він стверджував про порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції , які передбачають таке:

Пункт 1 статті 6 Конвенції

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 13 Конвенції

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

A. Щодо прийнятності

9. Уряд стверджував, що заявник не вичерпав національні засоби юридичного захисту, як передбачено пунктом 1 статті 35 Конвенції, оскільки він не оскаржив дії виконавчої служби, а також не звернувся до господарського суду Кіровоградської області із заявою про визнання його кредитором у провадженні щодо банкрутства підприємства-боржника. Він також стверджував, що держава не була відповідальною за невиконання рішення, оскільки 73,9% статутного капіталу підприємства-боржника знаходилось у приватній власності.

10. Заявник не погодився.

11. Суд зазначає, що подібні заперечення Уряду стосовно невичерпання національних засобів юридичного захисту вже досліджувались Судом і були відхилені у низці попередніх рішень (див., наприклад, рішення у справах "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine), N 67534/01, пп. 23-32, від 27 липня 2004 року, та "Трихліб проти України" (Trykhlib v. Ukraine), N 58312/00, пп. 36-42, від 20 вересня 2005 року). Суд не знаходить підстав дійти до іншого висновку у цій справі, і тому він відхиляє заперечення Уряду.