Це рішення стане остаточним відповідно до умов пункту 2 статті 44 Конвенції. Текст рішення може зазнати редакційної правки.

У справі "Соломатін проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Райт Маруст (Rait Maruste),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді,

Михайло Буроменський (Mykhaylo Buromenskiy), суддя ad hoc,

та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 22 вересня 2009 року, виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена за заявою (N 8191/04), поданою проти України до Суду 11 лютого 2004 року громадянином України п. Костянтином Васильовичем Соломатіним (далі-заявник) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його уповноваженим - п. Ю.Зайцевим.

3. 22 жовтня 2008 року Голова п'ятої секції вирішив направити заяву Уряду. Також було вирішено розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно (п. З статті 29 Конвенції) .

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1979 році та проживає у м. Києві, Україна.

5. Заявник є колишнім військовослужбовцем. У жовтні 2001 року він був звільнений у запас.

6. У невизначену дату заявник звернувся до Центрально-міського суду м. Горлівки (далі - "суд") з позовом до Центрально-міського військкомату м. Горлівки (далі - "військкомат"), вимагаючи сплатити йому одноразову грошову допомогу, компенсацію за моральну шкоду та витрати по сплаті держмита у розмірі 51 грн (1).

(1) Приблизно 9 євро.

7. Під час провадження у суді військкоматом було сплачено одноразову грошову допомогу. У зв'язку з цим заявник відмовився від позову щодо вимоги одноразової грошової допомоги та компенсації моральної шкоди.

8. 24 квітня 2003 року суд присудив стягнути з військкомату на користь заявника витрати по сплаті державного мита в розмірі 51 грн. Це рішення не було оскаржено та набуло статусу остаточного.

9. У невизначену дату відділом державної виконавчої служби Центрально-міського районного управління юстиції м. Горлівки (далі - виконавча служба) було відкрито виконавче провадження щодо виконання зазначеного рішення.

10. 15 липня 2003 року виконавчою службою було винесено постанову про зупинення виконавчого провадження, оскільки у виконавчому листі не було зазначено рахунок боржника.

11. Пізніше військкомат було розформовано. Зобов'язання за його заборгованістю перейшли до правонаступника - Горлівського міського об'єднаного військового комісаріату. 4 травня 2006 року суд задовольнив клопотання заявника про заміну відповідача у виконавчому провадженні. Заявник знову направив виконавчий лист до виконавчої служби.

12. Рішення залишається невиконаним.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

13. Відповідне національне законодавство викладене у рішенні "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine) (N 67534/01, пп. 16-19, від 27 липня 2004 року).

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ І СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ

14. Заявник скаржився на невиконання рішення, винесеного на його користь. Він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції та на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, які передбачають таке:

Пункт 1 статті 6 Конвенції

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, які вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

A. Щодо прийнятності

15. Уряд стверджував, що заявник не вичерпав національні засоби юридичного захисту, оскільки він не оскаржив дії державних виконавців. Уряд також зазначив, що заявник при повторному поданні виконавчого листа не дотримався процедурних вимог, передбачених законодавством. У зв'язку з цим Уряд стверджував, що заявник більше не був зацікавлений у виконанні згаданого рішення.

16. Заявник не погодився.

17. Стосовно заперечень Уряду щодо того, що заявник повторно не подав виконавчого листа, Суд зазначає, що в даній справі на користь заявника було винесене рішення суду про зобов'язання держави, в особі військкомату, яке набрало законної сили і підлягало виконанню. Суд повторює, що не слід покладати на особу, яка в результаті судового провадження отримала право вимоги до держави, обов'язок надалі ініціювати процедуру виконання з метою отримати належне за рішенням суду (див. рішення "Лізанець проти України" (Lizanets v. Ukraine), N 6725/03, п. 43, від 31 травня 2007 року, та практику суду, згадану в ньому). Щодо заперечень Уряду стосовно невичерпання заявником національних засобів юридичного захисту Суд зазначає, що аналогічні заперечення вже були відхилені у низці рішень, прийнятих Судом (див. рішення у справі "Войтенко проти України" (Voytenko v. Ukraine), N 18966/02, пп. 27-31). Суд вважає, що дані заперечення повинні бути відхилені за тих же підстав.