Це рішення стане остаточним відповідно до умов пункту 2 статті 44 Конвенції. Текст рішення може зазнати редакційної правки.

У справі "Перетятко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Райт Маруст (Rait Maruste), Голова,

п. Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

п. Володимир Буткевич (Volodymyr Butkevych),

пані Ренате Ягер (Renate Jaeger),

п. Марк Віллігер (Mark Villiger),

пані Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

пані Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді,

та п. Стефен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 4 листопада 2008 року, виносить таке рішення, що було прийняте в той день:

1. Справа порушена за заявою (N 37758/05), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України п. Перетятком Сергієм Євгеновичем (далі - заявник) 5 жовтня 2005 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Юрієм Зайцевим, Міністерство юстиції.

3. 12 грудня 2007 року Суд вирішив направити заяву Уряду. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1965 році та проживає у Вінницькій області.

5. У жовтні 2003 року заявник був звільнений з військової служби у запас.

6. 4 грудня 2003 року рішенням військового місцевого суду Житомирського гарнізону було зобов'язано військову частину А-2128 сплатити заявнику 3,253 грн (1) компенсації за військову форму та 51 грн (2) державного мита. Це рішення не було оскаржено та набрало законної сили.

(1) Приблизно 510 євро.

(2) Приблизно 8 євро.

7. У квітні 2004 року заявник рекомендованим листом відправив до державної виконавчої служби Бердичівського району виконавчий лист, за яким 26 квітня 2004 року було відкрито виконавче провадження.

8. 28 січня 2005 року суд, за клопотанням виконавчої служби, змінив боржника у виконавчому провадженні на його правонаступника - Бердичівський об'єднаний міський військовий комісаріат.

9. У листопаді 2006 року заявник отримав 51 грн (1).

(1) Приблизно 8 євро.

10. 29 грудня 2006 року суд, за клопотанням виконавчої служби, замінив Бердичівський об'єднаний міський військовий комісаріат на Житомирський обласний військовий комісаріат, який був розпорядником коштів Бердичівського ОМВК.

11. Рішення від 4 грудня 2003 року залишається частково невиконаним через відсутність коштів у боржника.

ЩОДО ПРАВА

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6, СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ

12. Заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 та за статтею 13 Конвенції стосовно того, що державні органи не виконують рішення від 4 грудня 2003 року, та за статтею 1 Першого протоколу - з тих самих підстав. Зазначені положення у відповідних частинах передбачають наступне:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом, ..., який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

A. Щодо прийнятності

13. Уряд стверджував, що пункт 1 статті 6 Конвенції не застосовується у даній справі, зазначивши, що компенсація, присуджена заявнику, стосувалась його обмундирування, яке він був зобов'язаний носити під час виконання службових функцій. На думку Уряду, присуджена компенсація мала публічно-правовий характер та не мала вирішального значення для прав та обов'язків заявника приватно-правового характеру.

14. Уряд також зазначав, що обмундирування, за яке заявнику присуджено компенсацію, не було його власністю у значенні статті 1 Першого протоколу. Воно належало державі, і скарга заявника за статтею 1 Першого протоколу була, таким чином, несумісною з ratione materiae, як передбачає Конвенція.

15. Заявник не погодився.

16. Що стосується заяв Уряду відносно несумісності скарг заявника з пунктом 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу, Суд зазначає, що справа заявника стосувалась права на компенсацію, а не права власності на обмундирування, як стверджував Уряд. Він також зазначає, що на той час заявник був звільнений у запас з державної служби та відповідно до внутрішнього законодавства мав доступ до суду. Отже, Суд не вбачає жодної підстави виключати спір заявника з сфери гарантій статті 6 Конвенції ("Вілхо Ескелінен та інші проти Фінляндії" (Vilho Eskelinen and Others v. Finland) [GC], N 63235/00, пп. 62-63, ЄСПЛ 2007-...). Крім того, Суд повторює, що заборгованість за рішенням становить майно для цілей статті 1 Першого протоколу, тому стаття 1 Першого протоколу підлягає застосуванню у даній справі (див. "Войтенко проти України" (Voytenko v. Ukraine), N 18966/02, пп. 51-54, від 29 червня 2004 року).