Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Верітас проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Райт Маруст (Rait Maruste), Голова,

п. Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

п. Володимир Буткевич (Volodymyr Butkevych),

пані Ренате Ягер (Renate Jaeger),

п. Марк Віллігер (Mark Villiger),

пані Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді,

та пані Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 18 листопада 2008 року, виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена за заявою (N 39157/02), поданою до Суду 30 вересня 2002 року юридичною особою України, компанією "Верітас" (далі - заявник), відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим, Міністерство юстиції.

3. 11 вересня 2007 року Суд вирішив направити заяву Уряду. Він також вирішив розглядати питання щодо суті заяви та її прийнятності одночасно (пункт 3 статті 29 Конвенції).

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник зареєстрований у місті Дніпропетровськ.

5. 22 серпня 2001 року заявник звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до комерційного банку П. (далі - банк) про відшкодування шкоди, завданої внаслідок того, що банк не списав грошову суму з рахунку третьої сторони, С., у ході виконавчого провадження щодо цієї особи.

6. 13 вересня 2001 року суд ухвалив рішення, в якому у задоволенні позовних вимог заявнику відмовив. 6 листопада 2001 року апеляційний господарський суд Дніпропетровської області відмовив у задоволенні апеляційної скарги заявника та залишив без змін рішення суду першої інстанції.

7. 18 лютого 2002 року Вищий господарський суд розглянув касаційну скаргу заявника, скасував попередні рішення судів нижчих інстанцій та задовольнив позов заявника.

8. 4 червня 2002 року Верховний Суд України розглянув касаційну скаргу банку, скасував постанову Вищого господарського суду, оскільки його висновки були необґрунтованими та помилковими. Суд залишив у силі судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

1. Конституція України від 1996 року

9. Відповідні положення передбачають:

Стаття 6

"Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України".

Стаття 124

"Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції".

Стаття 125

"Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України".

Стаття 147

"Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні.

Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України".

2. Господарський процесуальний кодекс

10. Стаття 111-18 Господарського процесуального кодексу (в редакції, чинній на той час) передбачала таке:

Розділ XII-2

ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВЕРХОВНИМ СУДОМ УКРАЇНИ

Стаття 111-18. Повноваження Верховного Суду України при перегляді у касаційному порядку постанов Вищого господарського суду України

"Верховний Суд України за результатами розгляду касаційної скарги, касаційного подання Генерального прокурора України на постанову Вищого господарського суду України має право:

1) залишити постанову без змін, а скаргу (подання) без задоволення;

2) скасувати постанову і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції;

3) скасувати постанову і припинити провадження у справі".

11. Інше відповідне національне законодавство викладене у справі "Сокуренко та Стригун" (див. рішення у справі "Сокуренко та Стригун проти України" (Sokurenko and Strygun v. Ukraine), NN 29458/04 та 29465/04, пп. 10-12, 20 липня 2006 року).

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

12. Заявник скаржився на те, що, залишивши в силі судове рішення апеляційного суду, Верховний Суд перевищив свої повноваження, тому він не може вважатись "судом, встановленим законом". У цьому зв'язку Верховний Суд порушив принцип рівності сторін, чим позбавив заявника можливості наново надати свої обґрунтування у разі, якщо б справа була направлена на новий розгляд до суду нижчої інстанції. Крім того, заявник стверджував, що Верховним Судом невірно були застосовані норми матеріального права, а також, що Верховний Суд не був безстороннім та незалежним. Заявник посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції, який у відповідній частині передбачає таке:

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи... незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

A. Щодо прийнятності

13. Суд зазначає, що скарга, яка стосується питання, чи може Верховний Суд за обставин справи вважатись "судом, встановленим законом", не є явно необґрунтованою у світлі пункту 3 статті 35 Конвенції. Вона також не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Відповідно ця скарга має бути визнана прийнятною.

14. Суд вивчив інші скарги заявника та дійшов висновку, що, виходячи з сукупності наявних матеріалів, він не встановив в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги, жодних ознак порушення прав та свобод, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції. Таким чином, ця частина заяви є явно необґрунтованою та повинна бути відхилена відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції.