Це рішення стане остаточним за обставин, викладених в пункті 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Кривоножко та Демченко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Райт Маруст (Rait Maruste), Голова,

п. Володимир Буткевич (Volodymyr Butkevych),

пані Рената Ягер (Renate Jaeger),

п. Марк Віллігер (Mark Villiger),

пані Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

пані Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

пані Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді,

та пані Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 7 жовтня 2008 року, виносить таке рішення, що було ухвалене у той день:

1. Справу порушено за двома заявами (N 7435/05 та N 7715/05), поданими проти України до Суду 15 лютого 2005 року двома громадянами України, п. Валерієм Микитовичем Кривоножком та п. Володимиром Олексійовичем Демченком (далі - заявники) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим, п. Юрієм Зайцевим.

3. 15 листопада 2006 року Суд вирішив направити заяви Уряду. Суд відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції вирішив розглядати питання щодо суті та прийнятності заяв одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявники народилися у 1946 та 1951 роках відповідно та проживають у місті Лисичанську Донецької області, Україна.

5. На той час вони працювали на ДВАТ "Ремонтно-механічний завод" (далі - завод). У 2004 році їх було звільнено. У національних органах їх інтереси представляв адвокат, пан М.

6. 13 березня 2000 року арбітражний суд Луганської області виніс ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство заводу.

7. 10 квітня 2001 року суд ухвалив розпочати процедуру санації заводу та призначив арбітражного керуючого для цієї процедури. З матеріалів справи не вбачається, чи процедура санації закінчилася, чи досі триває.

8. 12 жовтня 2004 року своєю ухвалою господарський суд Луганської області (колишній арбітражний суд Луганської області) зобов'язав арбітражного керуючого повідомити кредиторів про заходи вжиті в ході процедури санації боржника, та надати їм фінансові документи про виплату заборгованості із заробітної плати. Заявники стверджували, що арбітражний керуючий не виконав цю ухвалу.

9. Рішеннями від 29 листопада 2004 року, 11 квітня та 6 червня 2005 року комісія з трудових спорів та Лисичанський міський суд присудили стягнути на користь першого заявника 13 539,56 грн (1) заборгованості з заробітної плати та інших виплат з колишнього роботодавця.

(1) Приблизно 2000,64 євро.

10. Рішеннями від 29 листопада 2004 року, 5 квітня та 4 травня 2005 року ті ж органи присудили стягнути на користь другого заявника 6281,11 грн (2) заборгованості з заробітної плати та інших виплат з колишнього роботодавця.

(2) Приблизно 970,06 євро.

11. Окрім того, рішеннями від 5 та 11 квітня 2005 року Лисичанський міський суд, серед іншого, зобов'язав поновити заявників на роботі.

12. Оскільки вищевказані рішення набрали законної сили, місцевий відділ державної виконавчої служби (далі - відділ ДВС) відкрив відповідні виконавчі провадження для їх виконання.

13. Відповідно до листа відділу ДВС від 6 вересня 2006 року рішення від 5 та 11 квітня 2005 року в частині поновлення заявників на роботі були повністю виконані та відповідні виконавчі провадження були закінчені постановами державної виконавчої служби від 17 квітня 2005 року. Заявники вказали, що фактично вони не були поновлені на роботі, оскільки їх фактично не було допущено до робочих місць. Однак вони не повідомили Суд про те, чи оскаржували вони вказані вище постанови про закінчення виконавчого провадження від 17 квітня 2005 року в національних судах.

14. Заявники звернулися з заявою до місцевої прокуратури щодо перевірки виконавчого провадження та порушення кримінальної справи щодо відповідних осіб, проте їм було відмовлено.

15. Заявники стверджували, що вказані рішення залишаються невиконаними.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

16. Відповідне національне законодавство викладене у рішенні в справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, пункти 17-22, від 26 квітня 2005 року).

I. ОБ'ЄДНАННЯ ЗАЯВ

17. Відповідно до пункту 1 правила 42 Реґламенту Суду Суд вирішує об'єднати заяви з огляду на спільну фактичну та правову базу.

II. ТРИВАЛЕ НЕВИКОНАННЯ РІШЕНЬ, ВИНЕСЕНИХ НА КОРИСТЬ ЗАЯВНИКІВ

18. Заявники скаржились за статтями 6, 13 та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на тривалість невиконання рішень, винесених на їх користь. У відповідних частинах ці статті передбачають наступне:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

A. Щодо прийнятності

19. Сторони не надали зауважень щодо прийнятності вищевказаних скарг.

1. Щодо ухвали від 12 жовтня 2004 року

20. Суд зазначає, що це рішення стосується другорядного питання, яке виникло в ході провадження у справі про банкрутство боржника. Розглянувши цю скаргу, Суд не вбачає нічого в матеріалах справи, що б вказувало на будь-яку ознаку порушення цих положень Конвенції.

21. Тому ця частина заяв має бути відхилена як очевидно необґрунтована відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції.

2. Щодо рішень від 5 та 11 квітня 2005 року в частині поновлення заявників на роботі

22. Суд зазначає, що відповідно до матеріалів, наданих сторонами, рішення від 5 та 11 квітня 2005 року в частині поновлення заявників на роботі були повністю виконані до 17 квітня 2005 року.

23. Заявники оскаржили цей факт, стверджуючи, що їх досі не було допущено до робочих місць.

24. Суд вважає, що на основі тверджень сторін залишається неясним, чи були повністю виконані рішення у відповідних частинах. Однак він припускає, що рішення у цих частинах були виконані до 17 квітня 2005 року на підставі того, що цієї дати державна виконавча служба встановила, що заявників поновлено на роботі, і ця постанова не була оскаржена заявниками на національному рівні (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Гавриленко проти України" (Gavrilenko v. Ukraine), N 24596/02, п. 18, від 20 вересня 2005 року).

25. Однак той факт, що ці рішення, винесені на користь заявників, були виконані, не позбавляє їх статусу жертви у зв'язку з періодом невиконання рішень суду, винесених на їх користь (див. рішення у справі "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine), N 67534/01, пп. 26-27, від 27 липня 2004 року). У зв'язку з тим, що ці рішення були виконані максимум протягом дев'яти днів, Суд визнає, що ця частина заяв має бути відхилена як очевидно необґрунтована у сенсі пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції.