Рішення у справі набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може бути піддане редакційним правкам.

У справі "Тищенко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

п. Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

п. Володимир Буткевич (Volodymyr Butkevych),

пані Ренате Ягер (Renate Jaeger),

п. Марк Віллігер (Mark Villiger),

пані Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Levefre),

пані Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska), судді,

та пані Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 2 вересня 2008 року, постановляють таке рішення, що було прийнято того ж дня:

1. Справу порушено проти України за заявою (N 33892/04), поданою до Суду громадянином України п. Василем Олексійовичем Тищенком (далі - заявник) 13 вересня 2004 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Заявника в Суді представляв п. І.П.Погасій. Уряд України (далі - Уряд) було представлено його Уповноваженим - п. Юрієм Зайцевим, Міністерство юстиції.

3. 24 жовтня 2006 року Суд вирішив надіслати Уряду скарги за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції, а також статтею 1 Першого протоколу. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті справи та її прийнятності одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився в 1962 році та мешкає в м. Кіровограді.

A. Провадження за позовом до військової частини

5. У серпні 1998 року заявник звільнився з військової служби, у зв'язку з чим він мав право на отримання грошової компенсації замість речового майна, проте нічого не отримав.

6. У серпні 2001 року заявник звернувся із позовом до військової частини щодо виплати, серед іншого, цієї компенсації. Рішенням від 26 жовтня 2001 року військовий місцевий суд Черкаського гарнізону зобов'язав військову частину А-1575 (правонаступник - військова частина А-0680) сплатити на користь Тищенка В.О. невиплачену грошову компенсацію замість речового майна з урахуванням встановленого індексу інфляції у розмірі 4839 грн 38 коп. (1), судові витрати в сумі 51 грн (2). Ухвалою від 1 березня 2002 року військовий апеляційний суд Центрального регіону залишив це рішення без змін.

(1) Приблизно 660 євро.

(2) Приблизно 7 євро.

7. 26 березня 2002 року було відкрито виконавче провадження. Листом від 20 квітня 2002 року державна виконавча служба повідомила заявника, що станом на 18 березня 2004 року кошти на погашення заборгованості із компенсації замість речового майна відсутні та що на підставі статті 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" відповідальність за зобов'язаннями військової частини несе Міністерство оборони України.

8. Рішення від 26 жовтня 2001 року залишається невиконаним.

B. Провадження за позовами до державної виконавчої служби

9. У червні 2002 року заявник звернувся із скаргою на бездіяльність відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Кіровограда. Рішенням від 3 грудня 2002 року Ленінський районний суд м. Кіровограда визнав незаконною бездіяльність відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Кіровограда, оскільки останній не звернув стягнення на рахунки військової частини-боржника.

10. У січні 2003 року заявник звернувся до суду із позовом до відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Кіровограда про відшкодування шкоди, завданої невиконанням рішення від 26 жовтня 2001 року. Рішенням від 11 листопада 2003 року місцевий суд Ленінського району м. Кіровограда зобов'язав стягнути з відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Кіровограда на користь Тищенка В.О. збитки в сумі 1000 гривень (3) за спричинену моральну шкоду.

(3) Приблизно 136 євро.

11. Листом від 23 січня 2004 року управління Державного казначейства України в Кіровоградській області повідомило заявника, що виконання зазначеного рішення розпочинається після отримання Державним казначейством постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження. Листом представника заявника було повідомлено про необхідність надіслати рішення від 11 листопада 2003 року до управління Міністерства юстиції Кіровоградської області для вирішення останнім питання про відкриття виконавчого провадження.

12. 9 лютого 2004 року заявник подав виконавчий лист до відділу державної виконавчої служби. В той самий день відділ державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Кіровограда відмовив у відкритті виконавчого провадження, оскільки до виконавчого листа не було додано заяву, підписану заявником, про відкриття виконавчого провадження.

13. У березні 2004 року заявник звернувся із апеляційною скаргою до апеляційного суду Кіровоградської області на бездіяльність управління Міністерства юстиції в Кіровоградській області щодо виконання рішення від 11 листопада 2003 року. Рішенням від 27 квітня 2004 року апеляційний суд з підстав, наведених державним виконавцем у постанові від 9 лютого 2004 року (див. пункт 11), відмовив у задоволенні скарги як безпідставної.

14. Листом від 20 квітня 2004 року управління Міністерства юстиції Кіровоградської області повідомило заявника, що неможливо виплатити суму, присуджену в якості відшкодування моральної шкоди, оскільки у боржника, державної виконавчої служби, відсутні рахунки, з яких можливо стягнути кошти.

15. Станом на сьогодні жодної інформації щодо виконання рішення від 11 листопада 2003 року до Суду не надходило.

I. ЩОДО СТВЕРДЖУВАНОГО ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ

16. Заявник стверджує, що невиконання судових рішень, винесених на його користь, призводить до порушення його прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу, які передбачають:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

A. Невиконання рішення від 26 жовтня 2001 року

1. Щодо прийнятності

17. Уряд стверджує, що пункт 1 статті 6 не застосовується до першого провадження.

18. Суд нагадує, що він вже доходив висновку щодо застосування пункту 1 статті 6 до спору щодо невиплати компенсації замість речового майна, що має місце у цій справі (див. "Марченко проти України" (Marchenko c. Ukraine) (ухв.), N 65520/01, від 17 вересня 2002 року).

19. Тому Суд відхиляє попередні заперечення Уряду та констатує що скарги на невиконання рішення від 26 жовтня 2001 року не є явно необґрунтованими в контексті пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд не вбачає жодних інших підстав для визнання скарг неприйнятними. Тому Суд визнає їх прийнятними.

2. Щодо суті

20. В своїх зауваженнях Уряд не погоджується, що мали місце порушення Конвенції.

21. Заявник оскаржує це твердження.

22. Суд констатує, що рішення, про яке йдеться, залишається невиконаним близько шести років.

23. Суд нагадує, що він неодноразово розглядав справи, в яких порушувались питання, подібні до питань у даній справі, та встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу (див., наприклад, рішення у справах "Ромашов проти України" (Romashov c. Ukraine), N 67534/01, п. 27, від 27 липня 2004 року; "Войтенко проти України" (Voitenko c. Ukraine). Проаналізувавши всю надану інформацію, Суд вважає, що Уряд не навів жодного факту чи аргументу, що здатний переконати його дійти іншого висновку в даній справі.

24. Отже, мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу.

B. Невиконання рішення від 11 листопада 2003 року

1. Щодо прийнятності

25. Уряд стверджує, що заявник не звернувся із належною заявою про відкриття виконавчого провадження за рішенням від 11 листопада 2003 року.

26. Заявник скаржиться на надмірну формалізованість процедури виконання.

27. Суд вважає, що йдеться про попередні зауваження щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту заявником. Він зазначає, що питання вичерпання національних засобів юридичного захисту та питання обґрунтованості скарг, порушених заявником, в даному випадку тісно пов'язані. Тому він вирішує приєднати попередні заперечення у справі до розгляду її по суті.