Це рішення стане остаточним відповідно до умов, визначених пунктом 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним правкам.

У справі "Терентьєв проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (Mr P.Lorenzen), Голова,

п. К.Юнгвірт (Mr K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

п. М.Віллігер (Mr M.Villiger),

пані І.Берро-Лефевр (Mrs I.Berro-Lefevre),

пані М.Лазарова-Трайковська (Mrs M.Lazarova Trajkovska)

пані 3.Калайджієва (Mrs Z.Kalaydjieva), судді,

та пані К.Вестердік (Mrs C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 6 травня 2008 року, виносить таке рішення, що було прийняте в той день:

1. Справа порушена за заявою N 39763/02, поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України паном Терентьєвим Володимиром Омеляновичем (далі - заявник) 8 жовтня 2002 року. Заявник був представлений у Суді пані С.Торопчіною-Агалаковою.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Юрієм Зайцевим.

3. 11 травня 2006 року Суд вирішив направити цю заяву на комунікацію Уряду. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився в 1937 році та проживає у м. Дніпропетровську.

5. Після смерті батька він успадкував тридцять вісім сотих будинку та право користування прилеглою земельною ділянкою.

A. Перше провадження

6. 14 травня 1996 року заявник звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська (далі - районний суд) з позовом про розподіл земельної ділянки між ним та пані Н., співвласницею будинку, яка, як стверджувалось, постійно зловживала своїм правом на користування земельною ділянкою.

7. 22 серпня 1996 року судом було призначено експертизу для встановлення способу, у який має бути розділено ділянку, та було зупинено провадження. 6 травня 1997 року висновок експертизи, який містив декілька можливих варіантів розподілу землі, надійшов до суду.

8. 7 серпня 1997 року районний суд виніс ухвалу про призначення додаткової експертизи. У жовтні 1997 року судом винесено ухвалу про призупинення розгляду справи до отримання висновку експертизи. Наступне слухання справи було призначено на 23 червня 1998 року.

9. 15 січня 1999 року заявник змінив свої вимоги, додатково вимагаючи про встановлення порядку використання вигрібної ями та підвалу. У квітні 1999 року суд вирішив виокремити нові позовні вимоги заявника, однак, зрештою, вони були розглянуті під час розгляду первинного позову.

10. 13 квітня 1999 року суддя Р. замінила суддю М., яка спочатку розглядала справу заявника, оскільки закінчився строк повноважень останньої. Розгляд справи було перенесено на 13 жовтня 1999 року.

11. 27 грудня 2000 року суд виніс рішення про розподіл земельної ділянки відповідно до однієї з пропозицій висновку експертизи. Заявник подав касаційну скаргу на це рішення, стверджуючи, що такий варіант є незадовільним.

12. 2 квітня 2001 року Дніпропетровським обласним судом (1) (далі - обласний суд) було винесено ухвалу про скасування рішення від 27 грудня 2000 року та направлення справи на новий розгляд.

(1) З липня 2001 року - апеляційний суд Дніпропетровської області.

13. 29 січня 2003 року суд зупинив провадження у справі, оскільки сторони не використали досудових засобів врегулювання спору. Заявник подав апеляційну скаргу.

14. 15 квітня 2003 року апеляційний суд Дніпропетровської області скасував рішення від 29 січня 2003 року та направив справу на новий розгляд.

15. 24 грудня 2003 року суд виніс рішення про розподіл земельної ділянки відповідно до іншого варіанта, запропонованого експертами, та відмовив заявнику у позові в тій частині, що стосувалась порядку використання вигрібної ями та підвалу, у зв'язку з пропущенням строку позовної давності. Відповідач оскаржив це рішення.

16. 1 квітня 2004 року апеляційний суд Дніпропетровської області відмовив у задоволенні апеляційної скарги відповідача та рішення від 24 грудня 2003 року набрало законної сили.

17. Після закінчення строку для подання касаційної скарги, коли рішення у справі стало остаточним, пані К., яка придбала будинок у відповідача, безрезультатно намагалась поновити строк касаційного оскарження. Останню ухвалу щодо відмови у поновленні строку було винесено 10 вересня 2004 року.

18. У період з вересня 1997 року по 24 грудня 2003 року суд призначив у загальній кількості 27 судових засідань з інтервалом від трьох тижнів до десяти місяців. Приблизно шістнадцять з цих слухань були відкладені, десять з них були відкладені в зв'язку з відсутністю відповідача.

19. У травні 2004 року за заявою заявника державна виконавча служба відкрила виконавче провадження на виконання рішення суду від 24 грудня 2003 року. У листопаді 2005 року заявник продав свою частину будинку та подав заяву про закінчення виконавчого провадження. 22 листопада 2005 року вимогу було виконано.

B. Другий етап провадження

20. 17 квітня 1998 року, у ході першого провадження, заявник подав до Бабушкінського районного суду додатковий позов, вимагаючи відшкодування матеріальної та моральної шкоди в зв'язку зі зловживанням пані Н. її правом на користування землею. 19 грудня 2000 року суд вирішив розглянути цю заяву окремо від першого позову.

21. 11 липня 2001 року суд припинив провадження у справі через неявку сторін.

22. 28 грудня 2001 року заявник подав апеляційну скаргу на рішення суду від 11 липня 2001 року, посилаючись на те, що Бабушкінський районний суд не сповістив його про дату судового засідання.

23. 6 березня 2002 року Бабушкінський районний суд відмовив в поновленні строку на апеляційне оскарження, оскільки він був пропущений без поважної причини. Заявник оскаржив це рішення, пояснюючи, що він пропустив строк подачі через те, що Бабушкінський районний суд не повідомив його у встановлений строк про рішення від 11 липня 2001 року.

24. 29 квітня 2002 року апеляційний суд Дніпропетровської області скасував рішення від 6 березня 2002 року та повернув справу для вирішення питання про прийнятність.

25. 31 травня 2002 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська відмовив у поновленні строку на апеляційне оскарження тих же підстав, що визначені в ухвалі від 6 березня 2002 року.

26. 10 жовтня 2002 року апеляційний суд Дніпропетровської області скасував ухвалу від 31 травня 2002 року та повернув апеляційну скаргу до того ж суду для вирішення питання щодо її прийнятності.

27. 13 листопада 2002 року Бабушкінський районний суд прийняв апеляційну скаргу заявника на ухвалу суду від 11 липня 2001 року.

28. 20 січня 2003 року апеляційний суд Дніпропетровської області відхилив апеляційну скаргу заявника на ухвалу від 11 липня 2001 року як необґрунтовану.

29. 30 вересня 2004 року Верховний Суд України задовольнив касаційну скаргу заявника та скасував ухвали від 11 липня 2001 року та від 20 січня 2003 року. Суд зазначив, що немає доказів, що сторони були належним чином поінформовані про засідання 11 липня 2001 року. Верховний Суд направив справу на новий розгляд.

30. У листопаді 2005 року заявник відкликав свій позов щодо відшкодування моральної та матеріальної шкоди. 18 листопада 2005 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська зупинив розгляд справи.

31. Відповідно до матеріалів справи у ході судового розгляду суд призначив не більше восьми слухань, але на жодне з них відповідач не з'явився.

I. МЕЖІ СПРАВИ

32. Суд зазначає, що після того як справу було надіслано Уряду України заявник додатково скаржився за статтею 13 Конвенції на відсутність ефективних засобів юридичного захисту щодо його скарги на надмірну тривалість провадження в його справі.

33. На думку Суду, нова скарга не є уточненням першої скарги заявника стосовно порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, поданої до Суду чотирма роками раніше та щодо якої сторони вже надали коментарі. Відповідно Суд зазначає, що не є доцільним розглядати це питання в даному контексті (див. ухвалу в справі "Скубенко проти України" (Skubenko v. Ukraine), N 41152/98, 6 квітня 2004 року).

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

34. Заявник скаржився, що тривалість судового провадження щодо спору з пані Н. є несумісною з вимогою "розумного строку", передбаченою пунктом 1 статті 6 Конвенції, який передбачає наступне: