Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у статті 44 параграфі 2 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Скубенко проти України"

Європейський суд з прав людини (друга секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П.Коста, Голова,

п. А.Б.Бака,

п. Р.Тюрмен,

п. К.Юнгвірт,

п. В.Буткевич,

п. А.Угрехелідзе,

пані А.Мулароні, судді,

та п. С.Найсміт, заступник Секретаря секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 8 листопада 2005 року,

виносить таке рішення, що було прийняте цього дня:

1. Справа порушена проти України за заявою N 41152/98, поданою до Європейської комісії з прав людини (далі - Комісія) відповідно до статті 25 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України паном Миколою Скубенком (далі - заявник) 15 квітня 1998 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - пані Зоряною Бортновською, яку замінила пані Валерія Лутковська. Заявник був спочатку представлений пані Неллі Карпухіною, адвокатом, що практикує у Криму, яку замінили пан Констянтин Бузаджи та пані Ольга Жуковська, адвокати, що практикують у Києві.

3. Заявник стверджував, зокрема, що виконавче провадження було невиправдано тривалим, таким, що не відповідає вимогам статті 6 параграфу 1 щодо розумної тривалості провадження.

4. Заяву було передано до Суду 1 листопада 1998 року, коли набув чинності Протокол N 11 до Конвенції (стаття 5 параграф 2 Протоколу N 11).

5. Заяву було передано до другої секції Суду (правило 52 параграф 1 Регламенту Суду. Зі складу секції була створена палата, що розглядала справу (стаття 27 параграф 1 Конвенції, в порядку, встановленому правилом 26 параграфу 1.

6. Ухвалою від 6 квітня 2004 року Суд визнав заяву частково прийнятною. Він також вирішив, відповідно до правила 59 параграфу 3 Регламенту Суду, що виконання його функцій не вимагає проведення слухання.

7. 1 листопада 2004 року Суд змінив склад секції (правило 25 параграф 1). Цю справу було передано до новосформованої другої секції (правило 52 параграф 1).

8. Заявник та Уряд подали зауваження щодо суті (правило 59 параграф 1).

9. Заявник народився 1953 року та мешкає у м. Києві. Він колишній співробітник Інституту фізики напівпровідників Академії Наук України (далі АНУ).

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

10. З 1991 до 1995 року заявник, який вже володів кімнатою N 35/5 у комунальній квартирі, подав кілька скарг до різних органів державної влади України з метою реалізації свого права на володіння кімнатою N 35/6, що звільнилась у січні 1995 року. Рішенням від 10 липня 1995 року Ленінградська районна державна адміністрація м. Києва (ЛДА) надала пані В.М.К. (приватній особі) право користування кімнатою N 35/6.

11. 30 серпня 1995 року заявник подав скарги до Ленінградського районного суду м. Києва (Ленінградський суд), вимагаючи виселення п. В.М.К. з кімнати N 35/6. Він також просив суд видати йому ордер, що дає йому право володіти нею.

12. 22 листопада 1996 року Ленінградський суд відхилив скарги заявника, як безпідставні. 5 лютого 1997 року Київський міський суд скасував це рішення та направив справу на новий розгляд.

13. У грудні 1997 року заявник звернувся до Ленінградського районного суду м. Києва з позовом до Академії наук України та Ленінградської районної державної адміністрації м. Києва, вимагаючи скасувати постанову від 10 липня 1995 року та виділити кімнату N 35/6 у його користування. Рішенням від 4 грудня 1997 року суд скасував постанову від 10 липня 1995 року та визнав право заявника на користування кімнатою. Суд зобов'язав відповідачів вжити всіх заходів, необхідних для надання заявнику можливості користуватись його житловою площею та виконати рішення від 4 грудня 1997 року. Рішення набуло чинності 14 грудня 1997 року.

14. У січні 1998 року заявник пред'явив виконавчий лист до Ленінградського районного відділу ДВС м. Києва. У результаті, ордер п. В.М.К., що давав їй право користуватись кімнатою N 35/6, було анульовано.

15. 6 лютого 1998 року заявник пред'явив виконавчий лист до Старокиївського районного відділу ДВС м. Києва (Старокиївська виконавча служба) з наміром зобов'язати АНУ, одного із власників квартири, видати ордер, що дає йому право користуватись кімнатою N 35/6. Виконавче провадження було розпочато 23 лютого 1998 року.

16. З квітня 1998 року до лютого 1999 року заявник подав кілька скарг до Ленінградського районного суду м. Києва, Старокиївського районного суду м. Києва (Старокиївський суд), Київського міського суду, Генеральної прокуратури, Київського міського управління юстиції, оскаржуючи невиконання виконавчою службою рішення суду від 4 грудня 1997 року.

17. 1 вересня 1998 року відділ державної виконавчої служби Старокиївського районну м. Києва розпочав адміністративне провадження відносно керуючого справами АНУ, який не виконував рішення, винесене на користь заявника.

18. 10 вересня 1998 року управління справами АНУ повідомило заявника та Старокиївський суд, що заявник отримав ключі та вільний доступ до кімнати N 35/6 у травні 1998 року.

19. 23 вересня 1998 року Старокиївський суд наклав штраф на керуючого справами АНУ за невиконання рішення від 4 грудня 1997 року.

20. Директор оскаржив це рішення, оскільки він не мав повноважень видавати ордер на користування квартирою, стверджуючи, що ці повноваження належать Ленінградській районній державній адміністрації. Київський міський суд задовольнив скаргу директора 4 листопада 1998 року. 29 грудня 1998 року Старокиївський суд відхилив клопотання виконавчої служби Старокиївського району від 1 вересня 1998 року, яким остання ініціювала адміністративне провадження відносно керуючого справами АНУ.

21. 5 серпня 1999 року заявник був звільнений з посади в АНУ за стверджувану неявку на роботу протягом тривалого часу.

22. 6 серпня 1999 року АНУ видала наказ N 1041, що надавав право заявнику користуватись кімнатами N 35/5 та N 35/6. Вони також звернулись з клопотанням до Ленінградської районної державної адміністрації про видачу заявнику ордера на користування цими кімнатами.

23. 28 вересня 1999 року Ленінградська районна державна адміністрація видала розпорядження N 1329, відповідно до якого заявнику надавалось право користування квартирами N 5 та N 6, за адресою вул. Доброхотова, буд. 14, у м. Києві.

24. 12 жовтня 1999 року Київське міське управління юстиції повідомило заявника про виконання рішення від 4 грудня 1997 року.

25. 20 жовтня 1999 року Ленінградська районна державна адміністрація видала ордер на квартиру, який підтверджував право заявника на користування вищезгаданими квартирами.

26. 29 жовтня 1999 заявник інформував Суд, що ордер на користування приміщенням був недійсним, оскільки стосувався квартир N 5 та N 6, а не кімнат N 35/5 та N 35/6, визначених в рішенні Ленінградського суду.

27. У січні 2001 право власності на квартиру N 35, що належало АНУ, було передано Ленінградській районній державній адміністрації м. Києва.

28. У липні 2003 року житлово-комунальний відділ Ленінградській районної державної адміністрації м. Києва поінформував заявника, що він буде забезпечений ордером на житлове приміщення.

29. 7 серпня 2003 року Ленінградська районна державна адміністрація видала розпорядження N 1411, яке підтверджувало право заявника на користування кімнатою N 35/6 та 2 вересня 2003 року видала ордер на користування.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО І ПРАКТИКА