Рішення у справі набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Бугайов проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (Mr P.Lorenzen), Голова,

п. Р.Маруст (Mr R.Maruste),

п. К.Юнгвірт (Mr K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

п. М.Віллігер (Mr M.Villiger),

пані М.Лазарова-Трайковська (Mrs M.Lazarova Trajkovska),

пані З.Калайджієва (Mrs Z.Kalaydjieva), судді,

та пані К.Вестердік (Mrs C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 6 травня 2008 року, винесли таке рішення, що було прийнято того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 26168/04), поданою до Суду проти України громадянином України Бугайовим Сергієм Івановичем (далі - заявник) 9 червня 2004 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його уповноваженим - п. Ю.Зайцевим.

3. 29 листопада 2006 року Суд вирішив направити Уряду скарги заявника за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 щодо невиконання рішення суду, винесеного на його користь. Суд відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції вирішив розглядати заяву щодо суті та прийнятності одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1965 році та проживає у м. Лисичанську.

5. 18 жовтня 2000 року Лисичанський міський суд Луганської області виніс рішення, яким зобов'язав Лисичанський ТЕЦ виплатити заявнику 13 270 грн заборгованості із заробітної плати та інших виплат.

6. Це рішення не було оскаржене та набрало законної сили. Для стягнення боргу за рішенням було відкрито виконавче провадження.

7. Неодноразово державні виконавці повідомляли заявника про неможливість стягнути заборгованість в повному обсязі, посилаючись на недостатність коштів у заявника та провадження у справі про банкрутство боржника, яке тривало на той час. Вони також пояснювали, що оскільки державі належить більш ніж 25% акціонерного капіталу боржника, на останнього поширюється дія Закону України від 29 листопада 2001 року "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна".

8. 19 січня 2005 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки було встановлено, що заявник отримав всю належну йому за рішенням суду суму заборгованості.

9. Згідно з твердженням заявника частина належної йому суми залишалася невиплаченою.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

10. Відповідне національне законодавство викладене у рішеннях "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine), N 67534/01, пп. 16-19, рішення від 27 червня 2007 року, та "Трихліб проти України" (Trykhlib v. Ukraine), N 58312/00, пп. 25-32, рішення від 20 вересня 2005 року.

I. МЕЖІ СПРАВИ

11. Суд зауважує, що 3 травня 2007 року після того, як справа була направлена Уряду-відповідачу, заявник додатково поскаржився за статтями 14 та 17 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу, посилаючись на факти цієї справи.

12. На думку Суду, нові скарги не є уточненням первинних скарг заявника до Суду, які були направлені Уряду-відповідачу. Таким чином, Суд вважає недоцільним розглядати їх зараз (див. "Пиряник проти України" (Piraynik v. Ukraine), N 75788/01, п. 20, рішення від 19 квітня 2005 року).

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 ТА СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ

A. Щодо прийнятності

13. Заявник скаржився на тривале невиконання рішення суду, винесеного на його користь. Він скаржився за статтею 13 Конвенції. Суд доходить висновку, що вищевказана скарга також має бути розглянута за пунктом 1 статті 6 Конвенції:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи... незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

14. Уряд надав заперечення щодо вичерпання національних засобів юридичного захисту, подібні до тих, які Суд вже відхиляв в інших справах (див., серед інших рішень, "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, рішення від 16 грудня 2003 року). Суд відхиляє ці заперечення з тих самих причин.

15. Суд вважає, що скарги заявника порушують питання факту та права відповідно до Конвенції, визначення яких вимагає розгляду по суті. Суд не знаходить підстав для визнання скарг неприйнятними. Відповідно Суд визнає їх прийнятними.

B. Щодо суті

16. Уряд стверджував, що рішення, винесене на користь заявника виконано повністю і що затримка у його виконанні не була нерозумною в світлі обставин справи. Таким чином, Уряд стверджував що у цій справі не було порушено прав заявника за Конвенцією.