Це рішення стане остаточним відповідно до умов, визначених пунктом 2 статті 44 Конвенції Воно може підлягати редакційним правкам.

У справі "Білоченко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

пані Р.Ягер (R.Jaeger),

пані І.Берро-Лефевр (I.Berro-Lefevre),

пані М.Лазарова-Трайковська (M.Lazarova-Trajkovska), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 22 квітня 2008 року,

виносить таке рішення, що було прийняте в той день:

1. Справа порушена за заявою (N 41803/04), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України паном Білоченком Іваном Павловичем (далі - заявник) 16 листопада 2004 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - пані Валерією Луковською, яку замінив п. Юрій Зайцев.

3. 21 січня 2005 року Суд вирішив направити цю заяву на комунікацію Уряду. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1952 році та проживає у місті Севастополі.

5. 30 липня 1999 року Військовий суд Севастопольського гарнізону зобов'язав військову частину А-3009 виплатити заявнику, офіцеру у відставці, 1599,42 гривень компенсації за його речове майно. Це рішення не було оскаржено та набрало законної сили. Були відкриті виконавчі провадження для стягнення заборгованості за рішенням.

6. Неодноразово державний виконавець інформував заявника, що виконати рішення неможливо в зв'язку з відсутністю бюджетного фінансування.

7. 17 травня 2005 року заборгованість була виплачена заявнику.

8. У невизначену дату заявник звернувся з позовом до Нахімовського районного суду м. Севастополя про компенсацію за втрачені кошти в результаті інфляції, які належать йому за рішенням суду від 30 липня 1999 року, пеню та моральну шкоду, спричинену затримкою виплати.

9. 10 жовтня 2006 року суд присудив виплатити заявнику 1375,50 гривень відшкодування за прострочення виплати грошової компенсації за рішенням національного суду та відмовив у задоволенні інших вимог. Це рішення не було оскаржено та набрало законної сили. Було відкрито виконавче провадження для стягнення заборгованості за рішенням. Станом на серпень 2007 року це рішення залишалося невиконаним.

II. ВНУТРІШНЄ ЗАКОНОДАВСТВО

10. Відповідне національне законодавство викладене в рішенні у справі "Войтенко проти України" (Voytenko v. Ukraine), N 18966/02, пп. 20-25, від 29 червня 2004 року).

I. МЕЖІ СПРАВИ

11. Суд зазначає, що 3 жовтня 2005 року, після того як справа була направлена на розгляд Уряду, заявник додатково поскаржився за статтею 1 Першого протоколу стосовно фактів даної справи. 23 серпня 2007 року він також поскаржився на невиконання рішення від 10 жовтня 2006 року.

12. На думку Суду, нові скарги не є доповненням первинних скарг заявника до Суду, які вже було направлено на розгляд Уряду. Таким чином, Суд вважає неналежним зараз їх розглядати (див. рішення у справі "Пиряник проти України" (Piryanik v. Ukraine), N 75788/01, п. 20, від 19 квітня 2005 року).

II. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

13. Заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції на те, що органи державної влади не виконали рішення від ЗО липня 1999 року, винесене на його користь. Також він скаржився за статтею 13 Конвенції на відсутність ефективних національних засобів юридичного захисту щодо його скарги за пунктом 1 статті 6 Конвенції. Положення, на які посилається заявник, у відповідних частинах передбачають:

Пункт 1 статті 6 Конвенції

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 13 Конвенції

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

14. Уряд висунув заперечення стосовно вичерпання національних засобів юридичного захисту, подібні до тих, які Суд уже відхиляв у схожих справах, що стосувались невиконання рішень суду (див. ухвалу у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, від 16 грудня 2003 року, та вищевказане рішення "Войтенко проти України" (Voytenko v. Ukraine), пп. 27-31). Суд вважає, що ці зауваження мають бути відхилені за тих самих підстав.