Це рішення стане остаточним відповідно до умов, визначених пунктом 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним правкам.

У справі "Суд'їн проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. М.Віллігер (M.Villiger),

пані І.Беро-Лефевре (I.Berro-Lefevre),

пані М.Лазарова-Тражковська (M.Lazarova Trajkovska), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 25 березня 2008 року, виносить таке рішення, що було прийняте в той день:

1. Справа порушена за заявою (N 5082/05), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України паном Суд'їним Юрієм Юрійовичем (далі - заявник) 5 серпня 2004 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Юрієм Зайцевим.

3. 22 вересня 2005 року Суд вирішив направити Уряду скаргу відносно невиконання остаточного рішення суду. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився в 1974 році та проживає у м. Донецьку. У період, який розглядається, він був податковим інспектором.

5. 4 липня 1997 року постановою Київського районного суду м. Донецька (далі - районний суд) заявник був притягнений до адміністративної відповідальності за вчинення корупційного діяння. На нього було накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255 грн. Заявник в подальшому був звільнений із займаної посади.

6. 17 листопада 1997 року постановою Донецького обласного суду рішення районного суду було скасовано та провадження у справі закрито.

7. 22 травня 2000 року районний суд присудив стягнути з відділення Державного казначейства Київського району м. Донецька на користь заявника 500 грн відшкодування моральної шкоди.

8. Це рішення не було оскаржено та вступило в законну силу 2 червня 2000 року.

9. У червні 2000 року державною виконавчою службою Київського району м. Донецька було відкрито виконавче провадження.

10. 22 жовтня 2004 року виконавчий лист був надісланий до державної виконавчої служби Печерського району м. Києва, який 7 грудня 2004 року відмовив у відкритті виконавчого провадження та направив виконавчий лист до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент).

11. 24 січня 2005 року Департамент відмовив у відкритті виконавчого провадження, оскільки виконання зазначеного документа не відноситься до його компетенції.

12. З травня 2005 року виконавче провадження знаходиться на виконанні у державної виконавчої служби м. Донецька.

13. Рішення суду від 22 травня 2000 року залишається невиконаним.

II. НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

14. Відповідне національне законодавство викладене в рішенні "Войтенко проти України" (Voytenko v. Ukraine), N 18966/02, пп. 20-25, від 29 червня 2004 року).

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ П. 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ

15. Посилаючись на п. 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу, заявник скаржився на невиконання рішення, винесеного на його користь. Ці статті у відповідних частинах передбачають наступне:

Пункт 1 статті 6 Конвенції

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

A. Щодо прийнятності

16. Суд зазначає, що скарга не є очевидно необґрунтованою у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції. Далі Суд зазначає, що вона не є неприйнятною за будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.