Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у пункті 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Мартинчук проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (Mr P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (Mrs S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (Mr K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

п. Р.Маруст (Mr R.Maruste),

п. M.Віллігер (Mr M.Villiger),

пані М.Лазарова Трайковська (Mrs M.Lazarova Trajkovska), судді,

та пані К.Вестердік (Mrs C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 18 березня 2008 року, виносить рішення, яке було прийнято того ж дня:

1. Справу порушено проти України за заявою (N 38988/02), поданою до Суду 7 жовтня 2002 року громадянином України паном Мартинчуком Борисом Андрійовичем (далі - заявник) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - пані Валерією Лутковською та п. Юрієм Зайцевим.

3. 21 січня 2005 року Суд вирішив направити Уряду скаргу заявника на невиконання рішення суду, винесеного на його користь. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті справи одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1967 році та проживає в с. Хотинь Рівненської області, Україна.

5. 28 квітня 1996 року Березнівською районною прокуратурою було порушено кримінальну справу за фактом умисного вбивства дружини заявника. Того ж дня заявника було заарештовано.

6. 7 травня 1996 року було винесено постанову про притягнення заявника як обвинуваченого за вбивство його дружини.

7. 20 лютого 1997 року заявника було звільнено з-під варти під підписку про невиїзд. 31 березня 1999 року Березнівська районна прокуратура винесла постанову про закриття кримінальної справи відносно заявника за відсутністю в його діях складу злочину.

8. 31 січня 2000 року Рівненський обласний суд визнав пана К. винним у вбивстві дружини заявника. 15 червня 2000 року Верховний Суд України залишив без змін рішення від 31 січня 2000 року. Окремою ухвалою, винесеною того ж дня, Верховний Суд України повідомив Генерального прокурора про факти порушення норм процесуального права, допущених під час кримінального провадження за обвинуваченням заявника.

9. Заявник подав заяву до суду про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів попереднього слідства. 11 вересня 2001 року місцевий суд Березнівського району Рівненської області (далі - Березнівський суд) виніс ухвалу про задоволення вимог заявника і присудив стягнути з держави на користь заявника 50 000 грн (1) відшкодування моральної шкоди. В ухвалі суду містилася вказівка на те, що заявник має подати копію цієї ухвали до місцевого відділу Державного казначейства для виконання. Вказана ухвала не була оскаржена і набрала законної сили.

10. Відповідно до інформації, наданої Урядом, заявник не дотримався вказівки Березнівського суду.

11. Заявник стверджував, що він подав копію ухвали суду до Державного казначейства для виконання. На підтвердження цього твердження він надав Суду копію листа від 27 вересня 2001 року, в якому відділення державного казначейства у Березнівському районі Рівненської області повідомляло Березнівський суд про те, що Державним бюджетом України на 2001 рік не передбачено коштів, з яких можна було б виплатити заявнику присуджену суму.

12. 5 та 22 квітня 2005 року відділення Державного казначейства у Березнівському районі Рівненської області надіслало копії вказаного рішення до відділу державної виконавчої служби Березнівського районного управління юстиції Рівненської області та до відділу примусового виконання Департаменту державної виконавчої служби, та зазначило, що відсутність коштів в бюджеті не дозволяє виконати рішення. Також відділення Державного казначейства зверталося з проханням відкрити виконавче провадження.

13. 16 травня 2005 року Департамент державної виконавчої служби (далі - ДДВС) відмовив у відкритті виконавчого провадження, оскільки копія рішення суду без виконавчого листа не є підставою для відкриття виконавчого провадження.

14. 25 грудня 2006 року ДДВС відмовив у прийнятті виконавчого листа, виданого Березнівським судом, оскільки в ньому не було зазначено місцезнаходження Державного казначейства і заявник його подав після спливу передбаченого законом трирічного строку для примусового виконання.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

15. Відповідне національне законодавство викладено в рішенні "Войтенко проти України" (Voytenko v. Ukraine) від 29 червня 2004 року, N 18966/02, пп. 20-25.

I. СКАРГИ ЗА ПУНКТОМ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ І СТАТТЕЮ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ

16. Заявник скаржився на тривале невиконання рішення Березнівського суду від 11 вересня 2001 року, винесеного на його користь. Він посилався на п. 1 статті 6 Конвенції, який у відповідній частині передбачає наступне:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

A. Щодо прийнятності

1. Вичерпання національних засобів юридичного захисту

17. Уряд стверджував, що заявник не вичерпав усі доступні йому національні засоби юридичного захисту. За інформацією, наданою Урядом, заявник не надав копію рішення суду від 11 вересня 2001 року до місцевого відділення Державного казначейства та не звернувся відповідно до встановленої процедури до Департаменту державної виконавчої служби для відкриття провадження з примусового виконання цього рішення.

18. Заявник заперечив це твердження.

19. За відсутності будь-яких доказів протилежного зі сторони Уряду Суд погоджується із твердженням заявника про те, що лист Державного казначейства до Березнівського суду від 27 вересня 2001 року підтверджує, що він дотримався вказівки Березнівського суду щодо надання копії рішення суду від 11 вересня 2001 року до Державного казначейства (див. пп. 11 і 12 вище). Стосовно стверджуваного неподання заявником заяви про примусове виконання рішення суду до Департаменту державної виконавчої служби Суд вважає, що недоречно вимагати від особи, на користь якої прийнято рішення у справі, відповідачем в якій є держава, пізніше ініціювати виконавче провадження для того, щоб отримати компенсацію (див., наприклад, згадане вище рішення "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy), (N 1) [GC], N 36813/97, п. 198, ECHR 2006-..., та рішення "Лізанець проти України" (Lizanets v. Ukraine), N 6725/03, п. 43, 31 травня 2007 року). Отже, Суд відхиляє аргументи Уряду.

2. Щодо статусу жертви заявника

20. Уряд стверджував, що заявник втратив статус жертви у сенсі статті 34 Конвенції, оскільки він подав виконавчий лист до державної виконавчої служби після спливу трирічного строку, передбаченого законом.