Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Мазняк проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (Mr P.Lorenzen, President), Голова,

пані С.Ботучарова (Mrs S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (Mr K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (Mrs М.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (Mr R.Maruste),

п. M.Віллігер (Mr M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (Mrs С.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 8 січня 2008 року,

виносить таке рішення, прийняте в той день:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 27640/02), поданою до Суду громадянином України п. Валентином Васильовичем Мазняком (далі - заявник) 29 липня 2001 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Юрієм Зайцевим, Міністерство юстиції України.

3. 24 жовтня 2006 року Суд надіслав Уряду скаргу заявника. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяви та її прийнятності одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився в 1956 році та мешкає в м. Харкові.

5. У листопаді 1991 року заявник звернувся із судовим позовом до приватного підприємства щодо стягнення штрафу та пені за порушення умов договору побутового замовлення (ремонтування радіоприймача), а також відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

6. Рішенням від 20 травня 1994 року Фрунзенський районний суд міста Харкова (далі - суд) частково задовольнив позовні вимоги заявника та відхилив решту позовних вимог. Заявник оскаржив це рішення.

7. Ухвалою від 6 вересня 1994 року Харківський обласний суд залишив без змін рішення суду в частині відмови заявнику у стягненні на його користь коштів за порушення умов договору та в іншій частині і направив справу на новий розгляд до суду.

8. Рішенням від 16 червня 1995 року суд присудив нову суму відшкодування за порушення умов договору (строків виконання) та відхилив решту позовних вимог заявника. Заявник оскаржив це рішення.

9. Ухвалою від 28 листопада 1995 року Харківський обласний суд скасував рішення та направив справу до суду на новий розгляд.

10. Рішенням від 6 листопада 1996 року суд присудив заявнику певну суму відшкодування за порушення умов договору та залишив інші позовні вимоги без задоволення.

11. Ухвалою від 10 грудня 1996 року Харківський обласний суд скасував рішення в частині стягнення відшкодування за порушення умов договору, тобто в частині вимог, що вже були предметом розгляду в суді 20 травня 1994 року, та залишив решту рішення без змін.

12. Постановою президії Харківського обласного суду, винесеною за протестом заступника Голови Верховного Суду України, рішення суду від 6 листопада 1996 року та ухвала від 10 грудня 1996 року були скасовані, окрім тих частин, які стосувалися відмови заявнику у стягненні штрафу. Справа була направлена на новий розгляд до суду.

13. Ухвалою від 30 вересня 1998 року суд ухвалив залишити справу без розгляду через повторну неявку сторін в судове засідання. Рішення набрало законної сили через 10 днів з моменту проголошення.

14. Постановою президії Харківського обласного суду від 3 вересня 1999 року за протестом голови Харківського обласного суду ухвалу про залишення справи без розгляду було скасовано, а справу направлено до суду для розгляду по суті.

15. Рішенням від 10 липня 2000 року суд задовольнив позов заявника та присудив йому 56 770 гривень як компенсацію моральної та матеріальної шкоди. Оскільки рішення не було оскаржено, воно набрало законної сили 20 липня 2000 року.

16. Постановою президії Харківського обласного суду від 8 червня 2001 року, винесеною за протестом прокуратури, рішення від 10 липня 2000 року було скасовано. Справу було направлено до суду на новий розгляд. Заявник подав касаційну скаргу. Ухвалою від 7 листопада 2001 року Верховний Суд України залишив без змін постанову від 8 червня 2001 року.

17. У невизначену дату заявник звернувся із позовом про стягнення пені за період з травня 2002 року, стверджуючи, що договірні відносини досі тривають.

18. Рішенням від 16 травня 2002 року суд відмовив в позові щодо сплати пені за період з травня 2002 року та присудив заявнику 700 грн як відшкодування моральної шкоди. Сторони подали апеляційні скарги.

19. Ухвалою від 24 вересня 2002 року апеляційний суд Харківської області відхилив апеляційні скарги сторін та залишив без змін вищезазначене рішення. Ця ухвала не оскаржувалася сторонами до Верховного Суду України.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

20. До набрання чинності Законом від 21 червня 2001 року щодо внесення змін до Цивільного процесуального кодексу глава 42 зазначеного Кодексу передбачала процедуру опротестування в порядку нагляду рішення чи ухвали, які набрали законної сили, на підставі протесту, поданого особами, переліченими в статті 328 зазначеного Кодексу.

I. ЩОДО ПРЕДМЕТА СПОРУ

21. Суд зазначає, що 3 березня 2007 року заявник подав нову скаргу на порушення статті 1 Першого протоколу стосовно скасування остаточного рішення від 10 липня 2000 року, яким йому було присуджено 56 770 грн.

22. Суд одразу підкреслює, що цю скаргу було подано після надіслання заяви Уряду-відповідачу, якому не пропонувалось прокоментувати її. Суд вважає, що ця скарга пов'язана з предметом спору та, отже, не має потреби розглядати її окремо (див. "Скубенко проти України" (Skoubenko с. Ukraine) (ухв.), N 41152/98, 6 квітня 2004 року).

II. ЩОДО СТВЕРДЖУВАНОГО ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ