Це рішення стане остаточним за обставин, викладених в пункті 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Копилович та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (Mr P.Lorenzen), Голова,

п. К.Юнгвірт (Mr K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (Mrs M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Дж.Боррего Боррего (Mr J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (Mrs R.Jaeger),

п. М.Віллігер (Mr M.Viliiger), судді,

та пані К.Вестердік (Mrs C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 11 грудня 2007 року, виносить рішення, яке було прийнято того ж дня:

1. Справу порушено проти України за чотирма заявами (NN 1421/03, 11915/06, 11922/06 та 11924/06), які подали до Суду 16 жовтня 2002 року та 12 травня 2003 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) двадцять громадян України:

- пані Любов Миколаївна Копилович, 1951 року народження;

- пані Ніна Степанівна Гебуза, 1937 року народження;

- пан Олександр Федорович Глухов, 1933 року народження;

- пані Тамара Іванівна Іванова, 1940 року народження;

- пан Сергій Миколайович Кашайкін, 1961 року народження;

- пані Ольга Степанівна Харітонова, 1959 року народження;

- пані Алла Григорівна Ходунько, 1942 року народження;

- пані Олександра Павлівна Конарева, 1939 року народження;

- пані Олена Григорівна Коренчук, 1958 року народження;

- пан Євген Борисович Щепановський, 1948 року народження;

- пані Лариса Дмитрівна Сидельникова, 1938 року народження;

- пані Валентина Володимирівна Сорока, 1943 року народження;

- пан Борис Мартіянович Євтехов, 1939 року народження;

- пані Ольга Федорівна Черкашина, 1958 року народження;

- пан Анатолій Дмитрович Грицина, 1959 року народження;

- пан Володимир Іванович Бачурин, 1931 року народження;

- пані Лариса Валентинівна Бойко, 1961 року народження;

- пані Олена Євгенівна Романенко, 1959 року народження;

- пан Сергій Володимирович Шевкунов, 1957 року народження;

- пан Віталій Федорович Віслогузов, 1940 року народження.

2. Уряд України (далі - Уряд) представляли його Уповноважений - пан Юрій Зайцев та Керівник Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини пані Ірина Шевчук.

3. 30 травня 2006 року Суд вирішив направити Уряду скаргу за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції, а також за статтею 1 Першого протоколу щодо невиконання рішень суду та рішень комісії по трудових спорах, винесених на користь заявників. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті справи одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявники проживають в м. Костянтинівка Донецької обл.

5. У різні дати протягом періоду з 1997 р. по 2002 р. (див. додаток) на користь перших п'ятнадцяти заявників були винесені рішення, які набули законної сили (рішення суду, рішення комісії по трудових спорах). Відповідно до цих рішень Виробниче об'єднання завод "Автоскло" було зобов'язане виплатити на користь заявників заборгованість із заробітної плати та інших виплат. Для стягнення заборгованості були відкриті виконавчі провадження.

6. 22 серпня 2000 року в результаті реструктуризації Виробничого об'єднання заводу "Автоскло" було утворено Державне підприємство "Технобудскло".

7. У різні дати в 2002 році (див. додаток) на користь останніх п'яти заявників були винесені рішення, які набули законної сили. Відповідно до цих рішень Державне підприємство "Технобудскло" було зобов'язане виплатити на користь заявників заборгованість із заробітної плати та інших виплат. Для стягнення заборгованості були відкриті виконавчі провадження.

8. У різні дати державні виконавці повідомляли заявників про неможливість стягнення заборгованості на їх користь у зв'язку з відсутністю коштів у підприємства-боржника та мораторієм на примусовий продаж державного майна, встановленим законодавством.

9. 18 лютого 2002 року та 1 листопада 2005 року господарський суд Донецької області визнав банкрутами Виробниче об'єднання завод "Автоскло" та Державне підприємство "Технобудскло" та ухвалив відкрити ліквідаційну процедуру.

10. 19 квітня та 1 листопада 2005 року виконавчі провадження щодо стягнення заборгованості з Виробничого об'єднання завод "Автоскло" та Державного підприємства "Технобудскло" були закінчені в зв'язку з відкриттям ліквідаційної процедури.

11. Рішення суду та комісії по трудових спорах, винесені на користь заявників, залишалися невиконаними.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

12. Відповідне національне законодавство викладене в рішенні у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine, N 29439/02, пункти 17-22, від 26 квітня 2005 року).

I. ОБ'ЄДНАННЯ ЗАЯВ

13. Відповідно до пункту 1 правила 42 Регламенту Суду Суд вирішує об'єднати заяви у зв'язку зі схожістю фактів та правового підґрунтя скарг.

II. СКАРГИ ЩОДО ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6, СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ

14. Заявники скаржилися на невиконання державними органами рішень суду та рішень комісій по трудових спорах, винесених на їх користь. Вони посилалися на пункт 1 статті 6, статтю 13 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу. У відповідних частинах ці статті передбачають наступне:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

A. Щодо прийнятності

15. Уряд не надав зауважень щодо прийнятності вказаних скарг.

16. Суд зазначає, що ці заяви не є явно необґрунтованими у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд далі зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Відповідно ці заяви мають бути визнані прийнятними.

B. Щодо суті

17. В своїх зауваженнях щодо суті скарг заявників Уряд заперечував факт порушення прав заявників, передбачених Конвенцією.

18. Заявники не погодилися.

19. Суд вказує на те, що періоди стягнення заборгованості у справах заявників тривали від п'яти до дев'яти років.

20. Суд нагадує, що він уже визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу у справах, подібних до цієї (див., наприклад справу "Половой проти України" (Polovoy v. Ukraine, N 11025/02, пункти 22 та 25, рішення від 4 жовтня 2005 року).

21. Розглянувши всі матеріали, надані сторонами, Суд вважає, що Уряд не виклав жодного факту чи аргументу, який би міг переконати його дійти іншого висновку у цій справі.

22. Таким чином, мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу.

23. Суд не вважає за необхідне розглядати за статтею 13 Конвенції ту саму скаргу, що й за пунктом 1 статті 6 Конвенції.

III. СКАРГИ ЩОДО ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

24. Заявники також скаржилися за статтею 3 Конвенції на те, що в зв'язку з невиконанням державними органами рішень, винесених на їх користь, вони зазнали моральних та фізичних страждань.

25. Суд зазначає, що страждання, яких заявники могли зазнати, не були такими, які прирівнюються до нелюдського або до такого, що принижує гідність, поводження, відповідно до статті 3 Конвенції (див. "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. the United Kingdom), рішення від 18 січня 1978 року, Серія A N 25, п. 162). Таким чином, ця частина заяви має бути визнана неприйнятною як очевидно необґрунтована відповідно до пп. З та 4 статті 35 Конвенції.

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

26. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

A. Шкода

27. Всі заявники вимагали виплати заборгованості, яка їм належала за рішеннями. Крім того, вони вимагали наступні суми справедливої сатисфакції:

- перший заявник вимагав 530 євро (3334 грн) відшкодування інфляційних втрат та 1740 євро (11 000 грн) відшкодування моральної шкоди;

- другий заявник вимагав 120 євро (775 грн) відшкодування інфляційних втрат та 23 600 євро (149 315 грн) відшкодування моральної шкоди;

- третій заявник вимагав 240 євро (1522 грн) відшкодування інфляційних втрат та 800 євро (5044 грн) відшкодування моральної шкоди;

- четвертий заявник вимагав 380 євро (2408 грн) відшкодування інфляційних втрат та 680 євро (4320 грн) відшкодування моральної шкоди;

- п'ятий заявник вимагав 1750 євро (11 062 грн) відшкодування моральної шкоди;

- шостий заявник вимагав 480 євро (3028 грн) відшкодування інфляційних втрат та 1850 євро (11 720 грн) відшкодування моральної шкоди:

- сьомий заявник вимагав 435 євро (2750 грн) відшкодування інфляційних втрат та 1630 євро (10330 грн) відшкодування моральної шкоди;

- восьмий заявник вимагав 620 євро (3901 грн) відшкодування моральної шкоди;

- дев'ятий заявник вимагав 910 євро (5766,84 грн) відшкодування інфляційних втрат та 3860 євро (24 402,32 грн) відшкодування моральної шкоди;

- десятий заявник вимагав 335 євро (2126 грн) відшкодування інфляційних втрат та 1670 євро (10 582 грн) відшкодування моральної шкоди;

- одинадцятий заявник вимагав 600 євро (3745 грн) відшкодування моральної шкоди;

- дванадцятий заявник вимагав 270 євро (1719 грн) відшкодування інфляційних втрат та 500 євро (3000 грн) відшкодування моральної шкоди;

- тринадцятий заявник вимагав 1025 євро (6480 грн) відшкодування моральної шкоди;

- чотирнадцятий заявник вимагав 2150 євро (13 370 грн) відшкодування моральної шкоди;

- п'ятнадцятий заявник вимагав 2750 євро (17 686 грн) відшкодування моральної шкоди;

- шістнадцятий заявник вимагав 2520 євро (16 186 грн) відшкодування моральної шкоди;

- сімнадцятий заявник вимагав 960 євро (6186 грн) відшкодування моральної шкоди;

- вісімнадцятий заявник вимагав 1470 євро (9458 грн) відшкодування моральної шкоди;

- дев'ятнадцятий заявник вимагав 2380 євро (15 320 грн) відшкодування моральної шкоди;

- двадцятий заявник вимагав 1480 євро (9522 грн) відшкодування моральної шкоди.