Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Половой проти України"

Європейський суд з прав людини (друга секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П.Коста, Голова,

п. І.Кабрал Баррето,

п. К.Юнгвірт,

п. В.Буткевич,

п. М.Угрехелідзе,

пані А.Мулароні,

пані Е.Фура-Сандстрьом, судді,

та пані С.Доллє, Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 13 вересня 2005 року,

виносить таке рішення, що було прийняте цього дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 11025/02), поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України Половим Петром Павловичем (далі - заявник) 10 серпня 2001 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений Уповноваженим - пані Валерією Лутковською.

3. 23 листопада 2004 року Суд вирішив надіслати скаргу заявника на комунікацію з Урядом.

Відповідно до положень п. 3 ст. 29 Конвенції Суд вирішив, що питання прийнятності та суті скарги розглядатимуться разом.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1953 році та проживає у місті Костянтинівка Донецької області, Україна.

A. Перший етап провадження

5. 22 грудня 1997 року Костянтинівський міський суд зобов'язав Державне підприємство "Автоскло" (далі - ДП "Автоскло") сплатити заявнику 2462 грн (406 євро) заборгованості з заробітної плати.

6. 15 січня 1998 року Костянтинівський міський відділ державної виконавчої служби (далі - ВДВС) відкрив виконавче провадження щодо виконання згаданого вище рішення.

7. 22 червня 1998 року Донецький обласний господарський суд порушив справу про банкрутство підприємства-боржника.

8. 18 лютого 2002 року боржник був оголошений банкрутом і на підприємстві розпочалась ліквідаційна процедура.

9. 6 лютого 2003 року та 23 лютого 2004 року заявник був повідомлений двома листами, які надійшли від державного виконавця, про те, що рішення, винесене на його користь, не виконане у зв'язку зі значною кількістю виконавчих листів щодо боржника та відсутністю коштів для їх виконання. Заявник був також повідомлений про те, що процедура примусового продажу майна боржника була заборонена Законом "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 29 листопада 2001 року.

10. Рішення від 22 лютого 1997 року залишалось невиконаним.

B. Другий етап провадження

11. У березні 1999 року заявник подав позов до Костянтинівського міського суду проти ДП "Автоскло" з метою стягнення компенсації за затримку у виконанні боржником рішення від 22 грудня 1997 року.

12. 29 березня 1999 року суд відмовив заявнику у задоволенні його позову. 17 травня 1999 року Донецький обласний суд залишив рішення першої інстанції без змін.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

13. Відповідне національне законодавство викладене у рішенні в справі "Ромашов проти України" від 27 липня 2004 року (заява N 67534/01, пп. 16-18).

14. Заявник скаржився на стверджувану неспроможність органів державної влади виконати рішення Костянтинівського міського суду від 22 грудня 1997 року, винесене на його користь. Він посилався на п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, які передбачають таке:

П. 1 статті 6

"Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків..., має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом..."

Ст. 1 Першого протоколу до Конвенції

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів".

I. ПРИЙНЯТНІСТЬ

15. Уряд стверджував, що заявник не вичерпав національні засоби захисту, оскільки він не оскаржував дії чи бездіяльність державної виконавчої служби у національних судах. Уряд також зазначив, що заявник не подав заяву до Донецького обласного господарського суду з метою визнання його кредитором у зв'язку з порушенням справи про банкрутство проти підприємства-боржника. Уряд також запропонував визнати заяву неприйнятною чи викреслити її з реєстру справ Суду.

16. Заявник не погодився з цим. Він заперечував той факт, що національні засоби захисту є ефективними.

17. Суд зазначає, що ці заперечення вже відхилялись у ряді рішень Суду (див., наприклад, пп. 30-33 згаданого вище рішення у справі "Ромашов проти України") та не знаходить підстав для того, щоб робити інші висновки у цій справі. Відповідно Суд відхиляє попередні зауваження Уряду.

18. Суд вважає, що скарга заявника за п. 1 ст. 6 Конвенції порушує серйозні питання факту та права відповідно до Конвенції, дотримання яких вимагає розгляду їх по суті. Суд не знаходить підстав для визнання цієї частини заяви неприйнятною. За цих же підстав скарга заявника на ст. 1 Першого протоколу до Конвенції не може бути визнана неприйнятною.