Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Качанов проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 20 листопада 2007 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 9062/04), поданою до Суду громадянином України п. Ігорем Петровичем Качановим (далі - заявник) 13 лютого 2004 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - паном Юрієм Зайцевим.

3. 30 травня 2006 року Суд вирішив направити заяву на комунікацію Уряду. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяви і її прийнятності одночасно.

4. Заявник народився у 1960 році та проживає у м. Шахтарську Донецької області.

5. 20 жовтня 2000 року Шахтарський міський суд Донецької області присудив заявнику 4815,28 грн (1) заборгованості по заробітній платі та компенсацію, які мали бути стягнуті з його колишнього роботодавця - Шахтарського госпрозрахункового управління комунального господарства (далі - компанія).

6. Це рішення не оскаржувалось і набрало законної сили. Для стягнення боргу за рішенням суду було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

7. 7 квітня 2003 року компанія була оголошена банкрутом і згодом ліквідована.

8. Заявник безуспішно намагався стягнути компенсацію з виконавчої служби за невиконання рішення.

9. До цього часу рішення залишається невиконаним.

10. Відповідне національне законодавство було викладене у рішенні від 27 липня 2004 року у справі "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine) (заява N 67534/01, пункти 16-19).

11. Заявник скаржився на невиконання державними органами рішення, винесеного на його користь. Він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції, у якому, зокрема, зазначено:

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

12. Уряд подав заперечення стосовно вичерпання національних засобів юридичного захисту, подібні до тих, які Суд уже відхилив у подібних справах (див. ухвалу від 16 грудня 2003 року у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), заява N 29439/02, рішення від 11 жовтня 2005 року у справі "Сичев проти України" (Sychev v. Ukraine), заява N 4773/02, пункти 42-46, та рішення від 20 вересня 2005 року у справі "Трихліб проти України" (Trykhlib v. Ukraine), заява N 58312/00, пункти 38-43). Суд вважає, що ці зауваження повинні бути відхилені за цих же підстав.

13. Суд доходить висновку, що скарга заявника порушує питання факту та права відповідно до Конвенції, визначення яких вимагає розгляду справи по суті. Він не вбачає підстав для оголошення її неприйнятною. Отже, Суд повинен оголосити її прийнятною.