Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним правкам.

У справі "Блідченко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та п. Дж.С.Філліпс (J.S.Phillips), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 6 листопада 2007 року,

виносить таке рішення, що було прийняте в той день:

1. Справа порушена за заявою (N 20339/03), поданою до Суду проти України відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України паном Валентином Йосиповичем Блідченком (далі - заявник) 10 червня 2003 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) представляли його Уповноважений пан Зайцев Ю., заступник Міністра юстиції України пані Лутковська В. та Керівник Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини пані Шевчук І.

3. 24 жовтня 2006 року Суд вирішив направити скаргу щодо тривалості провадження Уряду. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

4. Заявник народився в 1946 році і проживає у м. Вінниця, Україна.

5. 17 листопада 1997 року заявник був звільнений із займаної посади начальника бюро Вінницького державного експериментального оптико-механічного заводу (далі - компанія).

6. 17 грудня 1997 року заявник звернувся до Ленінського районного суду м. Вінниці (далі - Ленінський суд) з позовом до компанії про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. 3 червня 1998 року Ленінський суд призупинив провадження у справі до винесення рішення по суті в іншому цивільному спорі між заявником та компанією.

7. 27 березня 2001 року заявник звернувся з клопотанням поновити провадження, оскільки зазначений вище спір вже було вирішено на його користь. 28 травня 2001 року заявник звернувся до Управління юстиції Вінницької області зі скаргою на те, що Ленінський суд так і не розглянув його клопотання від 27 березня 2001 року.

8. 6 червня 2001 року Ленінський суд повідомив заявника, що 26 січня 1999 року позовну заяву залишено без розгляду у зв'язку з повторною неявкою заявника у судове засідання. У липні 2001 року заявник звернувся з апеляційною скаргою на ухвалу Ленінського суду від 26 січня 1999 року.

9. 19 вересня 2001 року Ленінський суд поновив строк подачі апеляційної скарги на ухвалу Ленінського суду від 26 січня 1999 року, оскільки заявник не був вчасно повідомлений про ухвалу від 26 січня 1999 року.

10. 4 грудня 2001 року апеляційний суд Вінницької області (далі - апеляційний суд) скасував ухвалу Ленінського суду від 26 січня 1999 року у зв'язку з тим, що заявник не був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, а справу направив на новий розгляд до Замостянського районного суду м. Вінниці (далі - Замостянський суд).

11. 29 липня 2002 року Замостянський суд відмовив заявнику у задоволенні його позовних вимог. 27 серпня 2002 року заявник оскаржив це рішення.

12. 17 грудня 2002 року апеляційний суд залишив рішення від 29 липня 2002 року без змін. У березні 2003 року заявник подав касаційну скаргу на це рішення.

13. 18 березня 2003 року ухвалою Замостянського суду касаційну скаргу заявника було залишено без розгляду у зв'язку з пропущенням строку на касаційне оскарження. Заявник оскаржив це рішення.

14. 14 травня 2003 року апеляційний суд залишив ухвалу від 18 березня 2003 року без змін. У червні 2003 року заявник звернувся з касаційною скаргою на ухвалу Ленінського суду від 18 березня 2003 року та на ухвалу апеляційного суду від 14 травня 2003 року.

15. У зв'язку з недбалістю з боку працівників Замостянського суду касаційна скарга заявника була направлена до Верховного Суду України тільки в червні 2006 року.

16. 28 листопада 2006 року Верховний Суд України відхилив касаційну скаргу заявника.

I. МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

17. Суд звертає увагу, що після направлення справи до Уряду заявник додатково звернувся зі скаргами за статтею 3 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, спираючись на обставини цієї справи. Він також скаржився за пунктом 3 статті 6 Конвенції на несправедливий характер касаційного провадження у його справі.

18. На думку Суду, ці нові скарги не є уточненням первинної скарги заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції, яка була надіслана Суду майже чотирма роками раніше та з приводу якої сторони надали свої зауваження. Тому Суд вважає недоцільним розглядати їх зараз в контексті цієї справи (див. "Скубенко проти України" (Skubenko v. Ukraine), заява N 41152/98, рішення від 6 квітня 2004 року).

II.СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

19. Заявник скаржився на те, що тривалість провадження у його справі не відповідала вимозі "розумного строку", що визначена пунктом 1 статті 6 Конвенції, який передбачає таке:

"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом,... щодо його прав і обов'язків цивільного характеру..."