Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Чеча проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 23 жовтня 2007 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 5326/04), поданою відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України паном Павлом Петровичем Чечею (далі - заявник) 9 січня 2004 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - пані Валерією Лутковською.

3. 15 березня 2005 року Суд вирішив направити скаргу заявника Уряду. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяви і її прийнятності одночасно.

4. Заявник народився в 1964 році та проживає у місті Дніпродзержинську.

5. 29 січня 2003 року Павлоградський міський суд зобов'язав стягнути на користь заявника 19 381,50 грн (1) заборгованості по виплаті разової допомоги у зв'язку із травмою на виробництві з ДВАТ "Шахта ім. Героїв космосу", яке 3 березня 2003 року було приєднано до ВАТ ДХК "Павлоградвугілля".

6. 2 квітня 2003 року державна виконавча служба міста Павлограда (далі - виконавча служба) відкрила виконавче провадження.

7. 29 квітня 2004 року Павлоградський міський суд визнав ВАТ ДХК "Павлоградвугілля" боржником у виконавчому провадженні по справі заявника.

8. 23 вересня 2004 року Павлоградський міський суд відхилив скаргу заявника на бездіяльність державного виконавця. Суд, серед іншого, визначив, що присуджені кошти не могли бути сплачені у зв'язку із відсутністю коштів у боржника. Дії виконавчої служби також були обмежені у зв'язку із перерозподілом фондів коштів із державного бюджету до Міністерства палива та енергетики для оплати заборгованостей шахтарям по регресних виплатах і одноразової допомоги.

9. 25 жовтня 2004 року відбулася приватизація боржника.

10. 27 грудня 2004 року заборгованість за рішенням суду була виплачена заявникові. Виконавча служба закінчила провадження.

11. Відповідне національне законодавство викладене у рішенні "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine, N 29439/02, пункти 17-22, 26 квітня 2005 року).

12. Заявник скаржився на порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції з огляду на тривале невиконання рішення на його користь. У вищезгаданих положеннях Конвенції, зокрема, зазначено:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом".

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів".

A. Щодо прийнятності

13. Уряд подав зауваження щодо вичерпання внутрішніх засобів юридичного захисту, подібні до тих, які вже були відхилені Судом в ряді рішень стосовно невиконання судових рішень про стягнення з державних підприємств (див., наприклад, рішення "Сокур проти України", N 29439/02, 16 грудня 2003 року (Sokur v Ukraine), та "Трихліб проти України", N 58312/00, пункти 39-43, 20 вересня 2005 року (Trykhlib v. Ukraine)). Суд вважає, що ці заперечення повинні бути відхилені з тих самих підстав.