Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Край проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. Д.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 19 червня 2007 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 25426/03), поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянкою України пані Ольгою Володимирівною Край (далі - заявниця) 10 червня 2003 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - паном Юрієм Зайцевим.

3. 5 квітня 2006 року Суд вирішив направити заяву на комунікацію Уряду. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяви та її прийнятності одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилась у 1963 році та проживає у м. Донецьку.

5. 21 липня 2001 року Ворошилівський районний суд м. Донецька (далі - Ворошилівський суд) присудив заявниці 2698 грн (1) в якості відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням кримінальної справи проти неї.

(1) 585,84 євро.

6. 21 серпня 2001 року Ворошилівський суд надіслав виконавчий лист до відділу державної виконавчої служби Калінінського районного управління юстиції м. Донецька. Виконавчий документ було повернуто без виконання, оскільки кошти на такі виплати не були передбачені у державному бюджеті.

7. Протягом 2002 року Державне казначейство неодноразово інформувало заявницю про те, що згадана вище ухвала не могла бути виконана через те, що кошти на такі виплати не були передбачені у державному бюджеті.

8. 13 січня 2003 року Ворошилівський суд направив виконавчий лист до відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції м. Києва, який 15 вересня 2003 року було передано до Державного казначейства.

9. У своїх зауваженнях від 10 липня 2006 року Уряд стверджував, що протягом 2004-2006 років відділ державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції своїми листами неодноразово інформував заявницю про те, що належна їй сума була нарахована і для її отримання заявниці слід було повідомити свої банківські реквізити.

10. Заявниця проінформувала Суд, що вона отримала такого листа лише раз, у вересні 2004 року, після чого відразу надала необхідну інформацію.

11. До теперішнього часу сума, належна заявниці за ухвалою від 21 липня 2001 року, не була виплачена.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

12. Відповідне національне законодавство було викладене в рішенні у справі "Ромашов проти України" (заява N 67534/01, пункти 16-19, рішення від 27 липня 2004 року).

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 ТА СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ

13. Посилаючись на пункт 1 статті 6 та на статтю 13 Конвенції, заявниця скаржилась на невиконання остаточного рішення суду, винесеного на її користь. У цих положеннях, зокрема, зазначено:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру".

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіціальні повноваження".

А. Щодо прийнятності

14. Уряд надав зауваження, оскаржені заявницею, подібні до тих, що вже були відхилені Судом у ряді рішень, що стосувались невиконання, проти державних установ (див. рішення у справі "Войтенко проти України", заява N 18966/02, пункти 27-31, рішення від 29 червня 2004 року, та згадане вище рішення у справі "Ромашов проти України", пункти 28-32). Суд вважає, що ці зауваження повинні бути відхилені за тих же підстав.

15. Суд зазначає, що скарги заявниці за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції порушують питання факту та права відносно Конвенції, визначення яких вимагає вивчення справи щодо суті. Суд не вбачає підстав для оголошення цих скарг неприйнятними. Таким чином, Суд оголошує їх прийнятними.