Це рішення стане остаточним за обставин, визначених пунктом 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Напалкова проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен, Голова,

пані С.Ботучарова,

п. В.Буткевич,

пані М.Цаца-Ніколовська,

п. Р.Маруст,

п. Д.Боррего Боррего,

пані Р.Ягер, судді,

та пані К.Вестердік, Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 19 червня 2007 року,

виносить таке рішення, що було прийняте цього дня:

1. Справа порушена за заявою (N 316/04), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основновоположних свобод (далі - Конвенція) громадянкою України пані Євгенією Василівною Напалковою (далі - заявниця) 6 листопада 2003 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - п. Юрій Зайцев.

3. 15 березня 2005 року Суд вирішив направити заяву щодо невиконання рішення, винесеного на користь заявниці, на комунікацію з Урядом. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив одночасно розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилась у 1953 році і проживає в м. Южне Одеської області.

5. У лютому 2002 року заявниця ініціювала провадження проти Міністерства освіти та науки України (далі - Міністерство), стверджуючи, що вона виграла у конкурсі "Найкращий шкільний підручник", організованому Міністерством. Однак винагороду їй не було виплачено. Заявниця вимагала сплатити на її користь матеріальну та моральну компенсацію.

6. 20 травня 2002 року Шевченківський районний суд м. Києва задовольнив позов заявниці і зобов'язав Міністерство виплатити їй 2015,34 грн (1).

7. 2 грудня 2002 року Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби (далі - виконавча служба) відкрила виконавче провадження.

8. Оскільки Міністерство не виконало рішення суду, виконавча служба направила виконавчий лист та платіжне доручення до Державного казначейства України. Однак платіжне доручення та виконавчий лист було повернуто до виконавчої служби без виконання у зв'язку із відсутністю коштів на рахунках Міністерства.

9. 11 жовтня 2002 року виконавча служба винесла постанову про накладання арешту на рахунки Міністерства. Однак Державне казначейство України відмовилось виконувати цю постанову, посилаючись на внутрішні інструкції, які забороняють такі дії.

10. У своїх зауваженнях від 13 червня 2005 року Уряд стверджував, що протягом 2004-2005 років виконавча служба декілька разів листами до заявниці інформувала її про те, що присуджену їй суму було виділено, і що для щоб отримати виплату, вона має надати інформацію про свій банківський рахунок.

11. Заявниця повідомила Суд про те, що вона надала необхідну інформацію виконавчій службі.

12. До сьогодні суму, присуджену заявниці рішенням від 20 травня 2002 року, не сплачено.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

13. Відповідне національне законодавство резюмоване в рішенні у справі "Ромашов проти України" (N 67534/01, пп. 16-19).

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ П. 1 СТАТТІ 6 ТА СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ

14. Посилаючись на п. 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції, заявниця скаржилась на невиконання остаточного рішення суду, винесеного на її користь. Ці положення передбачають наступне:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку... судом..., встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав і обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 13 "Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

А. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

15. Уряд надав заперечення щодо тверджень заявниці, подібні до тих, які вже відхилені у чисельних рішеннях Суду, винесених проти органів державної влади у зв'язку з невиконанням рішень (див. рішення у справі "Войтенко проти України", N 18966/02, пп. 27-31, 29 червня 2004 року, та "Ромашов проти України", зазначене вище, пп. 28-32). Суд вважає, що ці заперечення мають бути відхилені за тих самих причин.

16. Суд доходить висновку, що скарги заявниці відповідно до п. 1 статті 6 та статті 13 Конвенції стосуються питань факту і права згідно Конвенції, визначення яких потребує вивчення щодо суті. Суд не знаходить підстав визнавати ці скарги неприйнятними. Таким чином Суд визнає їх прийнятними.

Б. ЩОДО СУТІ

17. У своїх зауваженнях Уряд стверджував, що не було порушено положень Конвенції стосовно заявниці. Зокрема Уряд стверджував, що борг за рішенням від 20 травня 2002 року не було сплачено заявниці у зв'язку з тим, що вона не подала інформацію про її банківський рахунок до виконавчої служби.