Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Шинкаренко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 15 травня 2007 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 31105/02), поданою до Суду громадянином України п. Володимиром Семеновичем Шинкаренком (далі - заявник) 24 липня 2002 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - пані Валерією Лутковською та п. Юрієм Зайцевим.

3. 15 березня 2005 року Суд вирішив направити на комунікацію Уряду скаргу щодо тривалості провадження та відсутності засобів юридичного захисту. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяви і її прийнятності одночасно.

4. Заявник народився у 1940 році та проживає у місті Кременчук.

5. 15 грудня 1997 року заявника було звільнено з його посади на ВАТ КБЗВ "Інструментальний завод" (далі - Компанія).

6. 16 лютого 1998 року заявник звернувся до суду з позовом, вимагаючи поновлення на роботі та компенсації заробітної плати за час вимушеного прогулу.

7. 4 червня 1999 року Крюківський районний суд м. Кременчука (далі - районний суд) відмовив у задоволенні позову заявника як необґрунтованого.

8. 5 серпня 1999 року Полтавський обласний суд (далі - обласний суд) залишив це рішення без змін.

9. 10 лютого 2000 року за клопотанням заявника заступник Голови Верховного Суду України вніс протест на зазначені рішення до обласного суду.

10. 29 лютого 2000 року президія обласного суду скасувала рішення від 4 червня 1999 року та від 5 серпня 1999 року та направила справу на новий розгляд. Вона постановила, що суди не розглянули всі необхідні факти, зокрема, що стосувалось продуктивності праці та кваліфікації заявника.

11. 24 жовтня 2000 року районний суд відхилив позов заявника як необґрунтований.

12. 14 грудня 2000 року обласний суд скасував цю ухвалу та направив справу на новий розгляд, зазначаючи, що суд першої інстанції неналежно розглянув питання кваліфікації заявника.

13. 19 листопада 2001 року районний суд відхилив позов заявника як необґрунтований.

14. 31 січня 2002 року апеляційний суд Полтавської області (колишній Полтавський обласний суд, далі - апеляційний суд) скасував цю ухвалу та направив справу на новий розгляд на підставі того, що обґрунтування суду першої інстанції було недостатнім.

15. 15 липня 2002 року районний суд відхилив позов заявника як необґрунтований.

16. 15 листопада 2002 року апеляційний суд скасував це рішення та відхилив позов заявника як поданий з порушенням строків. Заявник не подав касаційної скарги.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

17. Заявник скаржився, що тривалість провадження була несумісною з вимогою "розумного строку", закріпленою у п. 1 статті 6 Конвенції, у якому зазначено:

"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом, ....., який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

18. Уряд заперечив цей аргумент.

19. Період, який береться до уваги, розпочався 16 лютого 1998 року та закінчився 5 листопада 2002 року (більше чотирьох років та восьми місяців). Однак Суд нагадує, що до уваги слід брати лише ті періоди, коли справа дійсно розглядалася судами, тобто це періоди, коли органи державної влади були зобов'язані розглянути питання протягом "розумного строку" (рішення у справі "Рохліна проти Росії", заява N 54071/00, пункт 82, рішення від 7 квітня 2005 року). Відповідно шестимісячний період з 5 серпня 1999 року, коли рішення від 4 червня 1999 року набуло статусу остаточного, та до 10 лютого 2000 року, коли було подано протест (див. пункти 8-10 вище), має бути виключений із загального строку. Таким чином, період, який береться до уваги, тривав більше чотирьох років та двох місяців удвох судових інстанціях.

А. Щодо прийнятності

20. Уряд посилався на невичерпання національних засобів юридичного захисту, посилаючись на відсутність касаційного перегляду постанови від 5 листопада 2002 року Верховним Судом.

21. Заявник не погодився.

22. Суд нагадує, що мета пункту 1 статті 35 Конвенції полягає у тому, щоб надати Високій Договірній Стороні можливість запобігти або виправити стверджувані порушення до того, як заява про ці порушення буде подана до Суду. Однак використовуватись повинні лише ті засоби, що є ефективними (рішення у справі "Войтенко проти України", заява N 18966/02, пункт 29, рішення від 29 червня 2004 року).

23. Суд зазначає, що у цій справі звернення до касаційної інстанції не могло ані надати заявнику компенсації за стверджуване порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку, ані пришвидшити розгляд справи.