Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Лисенко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 15 травня 2007 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 18219/02), поданою до Суду громадянином України п. Василем Васильовичем Лисенком (далі - заявник) 8 квітня 2002 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвекція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Юрієм Зайцевим.

3. 27 червня 2005 року Суд вирішив направити скаргу стосовно невиконання рішення, винесеного на користь заявника проти державної виконавчої служби, на комунікацію Уряду. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяви і її прийнятності одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1948 році та проживає у м. Миколаїв.

А. Провадження проти агрофірми "Щербані"

5. 26 квітня 1998 року Вознесенський суд зобов'язав приватну агрофірму "Щербані" (далі - компанія) виплатити заявнику його частку майнового паю в розмірі 32 112 грн (1).

(1) 5267 євро.

6. Між 12 жовтня 1998 року та груднем 1999 року відділом державної виконавчої служби Вознесенського міського управління юстиції (далі - виконавча служба) було накладено арешт та продано три автомобілі, що належали компанії, після чого заявнику було виплачено 7130,40 грн (2).

(2) 1170 євро.

7. 26 вересня 2002 року Вознесенський суд, розглянувши скаргу заявника, визнав дії та бездіяльність виконавчої служби стосовно виконання вищезазначеного рішення незаконними.

8. 4 листопада 2003 року Миколаївське обласне управління юстиції проінформувало заявника про неможливість виконання рішення від 26 серпня 1998 року у зв'язку з відсутністю коштів у компанії. Вищевказане рішення досі залишається невиконаним.

Б. Провадження проти виконавчої служби

9. У листопаді 2002 року заявник подав позов проти виконавчої служби, вимагаючи компенсації за шкоду, завдану нерозумною затримкою у виконанні рішення, винесеного на його користь.

10. 15 лютого 2003 року Вознесенський суд задовольнив позов заявника та присудив 925 грн (1) компенсації моральної шкоди. Це рішення не оскаржувалось в апеляційній інстанції протягом встановленого законом одномісячного строку та набуло чинності 17 березня 2003 року.

(1) 152 євро.

11. 27 березня 2003 року виконавча служба відкрила виконавче провадження, і 13 травня 2003 року виконавчий лист було надіслано до Державного казначейства у Вознесенському районі.

12. У зв'язку з відсутністю коштів у боржника 19 вересня 2003 року виконавчий лист було повернуто заявнику.

13. 29 грудня 2003 року Вознесенський суд за позовом заявника, визнавши факт невиконання виконавчою службою рішення від 15 лютого 2003 року, постановив поновити виконавче провадження.

14. 8 липня 2004 року виконавча служба перерахувала 925 грн на банківський рахунок заявника, а виконавче провадження було закрито 15 липня 2004 року.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

15. Відповідне національне законодавство було викладене у рішенні у справі "Ромашов проти України" (заява N 67534/01, пункти 16-19, рішення від 27 липня 2004 року).

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 ТА СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ, А ТАКОЖ СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ

16. Заявник скаржився на порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу, спричиненого тривалим невиконанням рішення від 15 лютого 2003 року, винесеного на його користь. У вищевказаних положеннях зазначено таке:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

А. Щодо прийнятності

17. Уряд зауважив, що державні органи не можна звинуватити у бездіяльності, а рішення від 15 лютого 2003 року, винесене на користь заявника, було виконано повністю.

18. Заявник не погодився.

19. Суд зауважує, що він вже відхилив подібні зауваження Уряду у справах, в яких виконанню рішень, винесених проти державних органів, перешкоджала саме відсутність законодавчих заходів, а не неналежне виконання своїх обов'язків виконавчою службою (див., наприклад, рішення у справі "Войтенко проти України", заява N 18966/02, пункти 30-31, рішення від 29 червня 2004 року).