Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Сухой проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

пані Р.Ягер (R.Jaeqer),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 27 листопада 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена за заявою (N 18860/03), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України паном Олександром Григоровичем Сухим (далі - заявник) 20 травня 2003 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) представлений його Уповноваженими - пані З.Бортновською, яку замінила пані В.Лутковська, а пізніше - пан Ю.Зайцев.

3. 21 червня 2004 року Суд направив на комунікацію Уряду скаргу заявника щодо невиконання рішення, винесеного на користь заявника, згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився в 1955 році і проживає в м. Жовті Води Дніпропетровської області. Він - колишній працівник ВАТ "Електрон-Газ" (далі - Підприємство). В той час держава володіла 99,96% статутного фонду Підприємства. Таким чином, Закон від 29 листопада 2001 року "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" застосовувався до Підприємства.

5. 6 жовтня 2000 року Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області зобов'язав Підприємство виплатити заявнику 12 514,76 грн(1) на відшкодування затримки із заробітної плати. Рішення набуло чинності, і виконавчий лист був переданий до відділу державної виконавчої служби Жовтоводського міського управління юстиції для виконання (далі - виконавча служба).

(1) 2634,57 євро.

6. 26 грудня 2002 року виконавча служба повідомила заявника про затримку у виконанні рішення від 6 жовтня 2000 року у зв'язку з відсутністю коштів у Підприємства. Вона також зазначила, що арешт майна Підприємства заборонений Законом 2001 року "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна".

7. 7 березня 2003 року господарський суд Дніпропетровської області розпочав провадження у справі про банкрутство Підприємства та 10 жовтня 2003 року ухвалив, що процедура санації боржника має бути закінчена до 10 жовтня 2004 року.

8. 21 жовтня 2004 року заявник отримав заборгованість, яка йому була присуджена рішенням суду від 6 жовтня 2000 року.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

9. Відповідне національне законодавство викладене в рішенні "Ромашов проти України" (N 67534/01, пп. 16-18, рішення від 27 липня 2004 року).

I. ПРИЙНЯТНІСТЬ

А. Скарги відповідно до пункту 1 статті 6 та статті 1 Першого протоколу

10. Заявник скаржився на неспроможність державних органів виконати рішення від 6 жовтня 2000 року. Він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу, які зазначають:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру".

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

11. Уряд надав зауваження, які заявник заперечив, щодо невичерпання всіх засобів юридичного захисту на національному рівні, подібні до тих, які Суд неодноразово відхиляв у своїх попередніх рішеннях щодо невиконання судових рішень державними підприємствами (див., серед багатьох інших, "Трихліб проти України", N 58312/00, пп. 38-43, рішення від 20 вересня 2005 року, та "Михайленки та інші проти України", NN 35091/02 і далі, пп. 38-39, ECHR 2004-XII). Суд вважає, що ці зауваження повинні бути відхилені з тих самих причин.

12. Суд доходить висновку про те, що скарги заявника відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу щодо тривалості виконання рішення від 6 листопада 2000 року стосуються серйозних питань фактів та права відповідно до Конвенції, визначення яких вимагає розгляду заяви щодо суті. Суд не вбачає підстав оголосити дані скарги неприйнятними. Суд оголошує їх прийнятними.