Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Іващенко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п.Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 20 листопада 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справу було порушено проти України за заявою (N 22215/04), поданою до Суду громадянином України п. Євгеном Івановичем Іващенком (далі - заявник) 11 червня 2004 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Заявник був представлений п. В.Бичковським. Уряд України був представлений Урядовим Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим.

3. 5 грудня 2005 року Суд вирішив направити заяву на комунікацію Уряду. Відповідно до пункту З статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяви і її прийнятності одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1951 році і проживає у місті Красний Луч Луганської області.

5. Рішеннями від 17 жовтня 2001 року та 27 березня 2002 року Краснолуцький міський суд присудив стягнути з ДП "Новопавлівська державна шахта" 5120,50 грн (1) заборгованості з заробітної плати та відвантажити йому 11 800 кг вугілля, відповідно.

(1) Близько 1056 євро.

6. 26 листопада 2001 року та 17 травня 2002 року Краснолуцькою міською державною виконавчою службою було відкрито виконавчі провадження щодо рішень суду, винесених 17 жовтня 2001 року та 27 березня 2002 року відповідно.

7. Рішення від 17 жовтня 2001 року було виконано частково, і заявнику було виплачено 3721,7 грн (2), залишок боргу за невиконаним рішенням склав 1398,8 грн (3). Рішення від 27 березня 2002 року залишається невиконаним.

(2) Близько 768 євро.

(3) Близько 288 євро.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

8. Відповідне національне законодавство було викладене в рішенні у справі "Ромашов проти України" (N 67534/01, пункти 16-18, рішення від 27 липня 2004 року).

9. Заявник скаржився на невиконання органами державної влади рішень Краснолуцького міського суду від 17 жовтня 2001 року та 27 березня 2002 року у повному обсязі та у належний час. Він стверджував, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, у яких зазначено:

Пункті статті 6 Конвенції

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

10. Суд зазначає, що Уряд не надав жодних зауважень щодо прийнятності заяви.

11. Суд вважає, що заява піднімає питання факту та права відповідно до Конвенції, визначення яких вимагає вивчення справи щодо суті. Суд не вбачає підстав для оголошення цієї скарги неприйнятною.

II. ЩОДО СУТІ

12. У своїх зауваженнях Уряд надав доводи, подібні до тих, що були у справах "Ромашов проти України" та "Войтенко проти України", стверджуючи, що не було порушено ні пункт 1 статті 6 Конвенції, ні статтю 1 Першого протоколу (див. згадану вище справу "Ромашов проти України", пункт 37, та рішення у справі "Войтенко проти України", N 18966/02, від 29 червня 2004 року, пункт 37).