Це рішення стане остаточним відповідно до умов, визначених п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Іванов проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger), судді,

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення у нарадчій кімнаті 20 листопада 2006 року,

виносить таке рішення, яке було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена за заявою (N 15007/02), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України паном В'ячеславом Олександровичем Івановим (далі - заявник) 15 січня 2002 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - пані В.Лутковською.

3. 30 березня 2005 року Суд вирішив направити на комунікацію Уряду скаргу заявника щодо тривалості провадження у кримінальній справі проти заявника, а також необґрунтованості та незаконності обмеження свободи пересування заявника у вигляді застосування підписки про невиїзд. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився в 1950 році і проживає в м. Житомирі, Україна.

5. 12 вересня 1995 року у заявника із сусідами, паном та пані Л., виник конфлікт, який закінчився бійкою. Заявника було заарештовано і доправлено до райвідділу УМВС в Житомирській області.

6. 13 вересня 1995 року Житомирський районний суд м. Житомира наклав на заявника адміністративний штраф у розмірі 150 000 карбованців (1,5 грн) (1) за нецензурні висловлювання в громадському місці.

(1) 0,89 американського долара або 1,35 німецької марки.

7. 22 вересня 1995 року районний відділ УМВС в Житомирській області порушив кримінальну справу проти заявника на підставі заяви пана та пані Л. про спричинення пану Л. тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

20 грудня 1995 року слідчий порушив кримінальну справу проти заявника за особливо злісне хуліганство.

8. 18 січня 1996 року заявника було притягнуто як обвинуваченого у особливо злісному хуліганстві та застосовано підписку про невиїзд.

9. 7 лютого 1996 року попереднє слідство було закінчено та заявнику було надано можливість ознайомлення з матеріалами справи.

10. 20 лютого 1996 року заявник закінчив ознайомлення з матеріалами справи.

11. 12 березня 1996 року попереднє слідство було поновлено. Кримінальну справу проти заявника за обвинуваченням в особливо злісному хуліганстві було закрито. Натомість його було обвинувачено в нанесенні тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

12. 14 березня 1996 року попереднє слідство було закінчено і заявнику було надано можливість ознайомлення з матеріалами справи. Того ж дня заявник завершив ознайомлення з матеріалами справи.

13. 19 березня 1996 року справу направлено до Житомирського районного суду.

14. 30 травня 1996 року судом було призначено проведення судово-медичної експертизи та відкладено розгляд справи.

15. 16 липня 1996 року судом було призначено проведення додаткової судово-медичної експертизи та відкладено розгляд справи.

16. 24 жовтня 1996 року суд засудив заявника до двох років позбавлення волі із застосуванням відстрочки на один рік. Як міру обмеження Суд залишив застосування підписки про невиїзд, тобто зобов'язання не покидати місце проживання.

17. 26 листопада 1996 року Житомирський обласний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін.

18. 6 червня 1997 року президія Житомирського обласного суду скасувала рішення від 24 жовтня та 26 листопада 1996 року в порядку нагляду та направила справу на додаткове розслідування.

19. 23 червня 1998 року Генеральна прокуратура України (далі - ГПУ) закрила кримінальну справу проти заявника та скасувала застосований до нього запобіжний захід. 26 серпня 1998 року це рішення було скасовано і справу було знову порушено.

20. 2 жовтня 1998 року справу було знову закрито і запобіжний захід скасовано. 29 жовтня 1998 року рішення від 2 жовтня 1998 року було скасоване. Заявник стверджував, що в листопаді 1998 року він просив дозволу відвідати свою хвору матір в іншому місті України, але йому було відмовлено. Справу було закрито 10 січня 1999 року і знову відкрито 13 січня 1999 року. 11 березня 1998 року до заявника було знову застосовано підписку про невиїзд.

21. 30 жовтня 1999 року справу направлено до Житомирського районного суду.

22. 4 листопада 1999 року справу було прийнято до розгляду та призначено слухання на 26 січня 2000 року.

23. 26 січня 2000 року суд заслухав справу по суті, було оголошено перерву до 20 березня 2000 року.

24. 20 березня 2000 року розгляд справи було відкладено у зв'язку з неявкою адвоката заявника.

25. 4 квітня 2000 року суд розглянув справу по суті та оголосив перерву до 28 квітня 2000 року.

26. 28 квітня 2000 року за клопотанням заявника розгляд справи було перенесено.

27. 1 червня 2000 року суд розглянув справу по суті та оголосив перерву до 19 червня 2000 року.

28. 5 липня 2000 року розгляд справи було перенесено на 25 вересня 2000 року у зв'язку з неявкою адвоката заявника.

29. 25 вересня 2000 року розгляд справи було перенесено на 27 жовтня 2000 року у зв'язку з неявкою потерпілого.

30. 2 жовтня 2000 року заявник подав до суду клопотання про дозвіл на виїзд до м. Москви до 25 жовтня 2000 року. Суд задовольнив це клопотання.

31. 16 листопада 2000 року розгляд справи було відкладено до 1 грудня 2000 року, а 1 грудня 2000 року суд відклав розгляд справи до 19 березня 2001 року у зв'язку з неявкою адвоката заявника.

32. Ухвалою від 19 березня 2001 року заявнику було відмовлено у закритті кримінальної справи проти нього. Заявник оскаржив цю ухвалу, відповідно розгляд справи було відкладено.

33. 18 квітня 2001 року Житомирський обласний суд залишив без розгляду касаційну скаргу заявника на ухвалу від 19 березня 2001 року, оскільки вона не могла бути оскаржена окремо.

34. Розгляд справи було продовжено Житомирським районним судом 25 липня 2001 року та оголошено перерву до 1 серпня 2001 року.

35. 19 листопада 2001 року заявник подав до суду клопотання не розглядати справу без участі адвоката.

36. 10 травня 2002 року суд розглянув справу та оголосив перерву до 20 червня 2002 року.

37. 20 червня 2002 року суд відхилив клопотання заявника про заміну слідчих у його справі.

38. 31 липня 2002 року суд відхилив клопотання заявника про заміну судді у його справі.

39. 10 червня 2003 року суд відхилив клопотання заявника про закриття кримінальної справи проти нього у зв'язку з тим, що адміністративне порушення, в якому він був визнаний винним в 1995 році, відрізняється від порушення, в якому його звинувачено в кримінальній справі, що розглядається.

40. 6 жовтня 2003 року Житомирський районний суд виправдав заявника у зв'язку з відсутністю доказів.

41. 23 грудня 2003 року апеляційний суд Житомирської області скасував рішення від 6 жовтня 2003 року і повернув справу на новий розгляд.

42. 2 лютого 2004 року суддя Верховного Суду України відхилив касаційну скаргу заявника на ухвалу від 23 грудня 2003 року, оскільки це рішення не підлягало оскарженню.

43. 10 лютого та 4 березня 2004 року розгляд було перенесено у зв'язку з неявкою заявника.

44. 2 квітня 2004 року голова Житомирського районного суду задовольнив клопотання заявника про заміну судді у цій справі. Суддя Б. був замінений суддею Є.

45. 15 жовтня 2004 року розгляд справи перенесено на 20 жовтня 2004 року у зв'язку з неявкою потерпілого.

46. 20 жовтня, 28 жовтня та 17 листопада 2004 року розгляд справи було перенесено у зв'язку з неявкою потерпілого.

47. 13 грудня, 18 грудня та 27 грудня 2004 року було проведено судові засідання.

48. 20 січня 2005 року заявник подав клопотання про відвід судді.

49. 25 лютого 2005 року розгляд справи було перенесено на 17 березня 2005 року в зв'язку з неявкою прокурора.

50. 17 березня 2005 року суд розглянув справу по суті та оголосив перерву до 7 квітня 2005 року.

51. 7 квітня 2005 року заявник подав клопотання про відвід судді у його справі.

52. 28 квітня та 7 травня 2005 року слухання відкладалось у зв'язку з неявкою прокурора.

53. 3 березня 2006 року суд визнав заявника винним у заподіянні тілесних ушкоджень середньої тяжкості та засудив його до одного року ув'язнення. Суд звільнив заявника від відбування покарання в зв'язку з закінченням строку давності обвинувачення.

54. 23 травня 2006 року апеляційний суд Житомирської області залишив попереднє рішення в силі, внісши незначні зміни.

55. Кримінальне провадження досі триває у Верховному Суді України.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

56. Текст статей 148, 149 та 150 Кримінально-процесуально кодексу України від 1960 року, що стосуються загальних правил застосування запобіжних заходів, викладений в рішенні у справі "Меріт проти України" (N 66561/01, рішення від 30 березня 2004 року).

57. Відповідно до статті 151 Кодексу підписка про невиїзд полягає у зобов'язанні підозрюваного або обвинуваченого не відлучатися з місця постійного проживання або з місця тимчасового знаходження без дозволу слідчого. У випадку порушення підписки про невиїзд вона може бути замінена більш суворим запобіжним заходом.

58. Відповідно до статті 48 Кримінального кодексу України, який був дійсним на той час (Стаття 49 Кримінального кодексу України в силі від 1 вересня 2001 року), особа звільняється від відповідальності за вчинення злочину середньої тяжкості, якщо з дня вчинення нею злочину минуло п'ять років.

I. ЩОДО СТВЕРДЖУВАНОГО ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

59. Заявник скаржився на те, що тривалість кримінального провадження проти нього була несумісна з вимогою розумного строку, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції, який зазначає:

"Кожен має право на ... розгляд його справи упродовж розумного строку ... судом ..., який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення..."

А. Щодо прийнятності

60. Уряд надав зауваження щодо вичерпання засобів захисту на національному рівні, схожі до тих, що Суд уже відхилив в справі Меріта (див. "Меріт проти України", N 66561/01, пп. 54-67, від 30 березня 2004 року). Суд вважає, що ці зауваження мають бути відхилені з тих же причин.

61. Суд зазначає, що ці скарги не є явно необґрунтовані в значенні пункту 3 статті 35 Конвенції. Він далі зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших причин. Таким чином, вони повинні бути визнані прийнятними.

Б. Щодо суті

62. Суд нагадує, що, оцінюючи розумність тривалості проваджень у справі, потрібно брати до уваги особливі обставини справи та критерії, викладені в практиці Суду, зокрема складність справи, поведінку заявника та відповідних органів, а також важливість справи для заявника (див. Kudla v. Poland [GС], N 30210/96, п. 124, ECHR 2000-XI).

1. Період, що має прийматися до уваги

63. Період, що має прийматися до уваги у цій справі, розпочався 22 вересня 1995 року, коли було порушено кримінальну справу проти заявника. Провадження і досі триває, отже, на даний момент тривалість провадження становить більше одинадцяти років.

64. Суд нагадує, що період, який має бути взятий до уваги в цій справі, почався 11 вересня 1997 року, коли Україною було визнано право громадян подавати індивідуальні заяви. Однак, оцінюючи розумність строку, який минув після цієї дати, до уваги потрібно взяти стан провадження на даний момент (див. серед інших, Styranowski v. Poland, N 28616/95, п. 46, ЕСНR 1998-VIII, та "Баглай проти України", N 22431/02, п. 27, від 8 листопада 2005 року). Суд зазначає, що з одинадцяти років періоду провадження дев'ять підпадають під юрисдикцію Суду ratione temporis.

2. Складність справи

65. Сторони не надали коментарі по даному питанню.

66. Суд зазначає, що провадження, які розглядаються, стосуються одного епізоду спричинення тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Заявник був єдиним обвинуваченим у цій справі. Навіть якщо суд був змушений призначити судово-медичну експертизу та опитати кількох свідків, не можна сказати, що провадження мало особливу складність.

3. Поведінка заявника

67. Відповідно до зауважень Уряду заявник відповідальний за затримку в період з 16 березня по 23 червня 1998 року та з 18 березня по 30 жовтня 1999 року, коли він ознайомлювався з матеріалами справи. Уряд далі зазначив, що заявник тричі клопотав про перенесення слухання і тричі слухання було перенесене у зв'язку з неявкою його адвоката. Уряд також стверджував, що заявник сприяв затримці процесу, подаючи численні клопотання та вимагаючи відвід суддів.

68. Заявник з цим не погодився. Він стверджував, що протягом вищезгаданого періоду він не ознайомлювався з матеріалами справи, проте у зв'язку з тим, що слідчі постійно змінювались, слідчі дії треба було проводити заново. Таким чином, на його думку, ці періоди затримки були з вини державних органів. Заявник далі стверджував, що він просив перенести слухання на один день, і залишалось незрозумілим, чому суд призначав наступні слухання з такими довгими інтервалами. Він, зрештою, стверджував, що не подавав би додаткові клопотання і клопотання про відвід суддів, якби не було серйозних процесуальних порушень у цій справі.

69. Суд зазначає, що навіть якщо оскаржувані періоди стосуються поведінки заявника, то їх загальна тривалість у десять місяців не може виправдати тривалість у дев'ять років. Суд далі зазначає, що кожного разу, коли слухання переносились, наступні слухання призначались з надмірною відстрочкою, що відбувалось, в тій чи іншій мірі, з вини державних органів (див. Tommaso Palumbo v. Italy, N 45264/99, п. 19, від 26 квітня 2001 року). Щодо численних клопотань заявника, включаючи клопотання про відвід суддів, Суд нагадує, що заявник не може бути звинувачений у використанні засобів, які належали йому відповідно до національного законодавства, на захист своїх інтересів (див. "Сілін проти України", N 23926/02, рішення від 13 липня 2006 року, п. 29). Навіть якщо припустити, що клопотання були необґрунтованими, вони не вплинули вагомо на загальну тривалість провадження.

70. Враховуючи наведені висновки, Суд робить висновок про те, що він не бачить доказів, які б змусили його припустити, що заявник сприяв в значній мірі збільшенню тривалості провадження.

4. Важливість справи для заявника

71. Суд нагадує, що обвинувачений в кримінальному провадженні має право на розгляд його справи належним чином; стаття 6 в кримінальному провадженні застосовується, щоб позбавити особу, яку звинувачено, залишатись тривалий час у стані невизначеності щодо своєї долі (див. "Нахманович проти Росії", N 55669/00, п. 89, від 2 березня 2006 року). Суд вважає, що справа була дуже важливою для заявника, оскільки він страждав від почуття невизначеності свого майбутнього, зважаючи на те, що він ризикував бути ув'язненим (див. пп. 16-17 та 53 вище) та перебував під застосуванням підписки про невиїзд.