Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Спас і Война проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeqer),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення у нарадчій кімнаті 13 листопада 2006 року,

виносить таке рішення, яке було прийняте в той день:

1. Справу порушено за заявою (N 5019/03), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ("Конвенція") двома громадянками України - пані Таїсією Тимофіївною Спас та пані Тамарою Володимирівною Война (заявниці) 20 грудня 2002 року.

2. Уряд України ("Уряд") був представлений його Уповноваженим - паном Ю.Зайцевим.

3. 20 січня 2006 року Суд вирішив направити Уряду скарги щодо невиконання судових рішень, винесених на користь заявниць. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви разом.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниці народилися у 1949 році та у 1953 році відповідно та проживають у місті Херсоні. Вони - колишні працівниці ВАТ "Дніпро". Держава володіла більш ніж 25% акцій цього підприємства, тому на нього поширювалася дія Закону України від 29 листопада 2001 року "Про заборону примусової реалізації майна".

5. 16 жовтня 1996 року Фонд державного майна України створив дочірнє підприємство ВАТ "Дніпро" - ДП "Енергія". Заявниці були переведені на новостворене ДП "Енергія".

6. У різні дати заявниці звернулися до Комсомольського районного суду міста Херсона ("районний суд") з позовом до ДП "Енергія" про виплату заборгованості із заробітної плати та інших виплат.

7. 16 січня та 18 серпня 2001 року та 11 березня 2002 року районний суд присудив пані Спас 5161,07 грн, 2490,74 грн та 1167,60 грн відповідно.

8. 16 січня та 16 липня 2001 року та 11 березня 2002 року районний суд присудив пані Война 6381 грн, 1728,79 грн та 602,24 грн відповідно.

9. Рішення суду, винесені на користь заявниць, не були оскаржені та набрали законної сили. Виконавчі листи були направлені для виконання до відділу державної виконавчої служби Комсомольського районного управління юстиції в місті Херсоні.

10. 27 квітня 2001 року державний виконавець наклав арешт на виробниче устаткування ДП "Енергія" для подальшої реалізації цього майна. Проте майно не було реалізовано, оскільки державному виконавцю стало відомо, що устаткування формально знаходиться у власності ВАТ "Дніпро" та підпадає під дію мораторію на примусову реалізацію (дивись вище п. 4).

11. 2 листопада 2001 року заявниці на виконання рішень суду, винесених на їх користь, отримали по 300 грн кожна.

12. 4 квітня 2002 року господарський суд Херсонської області визнав ДП "Енергія" банкрутом та розпочав процедуру його ліквідації, яка закінчилася 25 травня 2004 року.

13. Рішення суду, винесені на користь заявниць, залишаються у більшій частині невиконаними.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

14. Відповідне національне законодавство зазначено у рішенні "Сокур проти України" (N 29439/02, пп. 17-22, 26 квітня 2005 року).

15. Заявниці скаржаться на неспроможність державних органів виконати рішення Комсомольського районного суду міста Херсона, винесені на їх користь. Вони посилалися на п. 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції, які у відповідних частинах передбачають таке:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

16. Уряд надав зауваження, посилаючись на те, що заявниці не вичерпали всіх національних засобів юридичного захисту. Такі зауваження вже були відхилені у багатьох рішеннях Суду щодо невиконання рішень, винесених щодо державних підприємств (дивись, серед багатьох інших, рішення у справах "Михайленки та інші проти України", N 35091/02, пп. 38-40, ECHR 2004-XII, та "Сичов проти України", N 4773/02, пп. 42-46, 11 жовтня 2005 року). Суд вважає, що ці зауваження мають бути відхилені з цих самих підстав.

17. Суд приходить до висновку, що заява порушує важливі питання фактів та права за Конвенцією, тому потребує розгляду по суті, Суд не знаходить жодних інших підстав для визнання її неприйнятною. Відповідно Суд визнає заяву прийнятною.